11. Концепція клімаксу

Концепція клімаксу належить Фредеріку Клементсу (1916), який стверджував: в будь-якій кліматичній зоні існує лише один істинний клімакс — кінцевий стабільний стан рослинного угруповання, що перебуває в рівновазі з оточуючим середовищем [12]. До його виникнення ведуть усі сукцесії незалежно від того, почався він із піщаної дюни, перелогу чи навіть заростаючого ставка, що поступово переходить в суходільне угруповання. Тенслі (1939) та його однодумці заперечували Клементсу і говорили про полі-клімакс, стверджуючи при цьому, що клімакс на даній ділянці може визначатися одним або декількома факторами: кліматом, ґрунтовими умовами, топографією, пожежею тощо. Тому в одній кліматичній зоні, без сумніву, може існувати цілий ряд специфічних типів клімаксів (наприклад, букові праліси, чорновільшняки Закарпаття), склад яких є досить незмінним протягом тривалого часу (останніх двох століть).

У місцях, де господарська діяльність людей не утручається у взаємини організмів, складається климаксовое співтовариство, що може існувати невиразно довгий час - доти, поки який-небудь вплив ззовні (оранка землі, рубання лісу, пожежа, виверження вулкана, повінь) не порушить його природну структуру. У випадку руйнування співтовариства в ньому починається сукцесія - повільний процес відновлення вихідного стану.

12. Антропогенна еволюція

Може бути цілеспрямованої (програмувальної), коли людина ставить завдання створити нові типи фітоценозів, що відповідають його потребам, і стихійної, котра спонтанно супроводжує господарську діяльність людини. Стихійна антропогенна еволюція сьогодні незрівнянно більше значима, чим цілеспрямована. Розглянемо основні варіанти того й іншого процесу

Цілеспрямована антропогенна еволюція.

Цей процес широко розповсюджений практично у всіх країнах і проявляється в наступному: заміні природної рослинності на штучні фітоценози; інтродукції видів з інших районів і включенні їх до складу природних або штучних фітоценозів; зміні складу природних фітоценозів за рахунок введення нових видів і культиваров; конструюванні нових типів штучних фітоценозів (польових, лісових, паркових, рекультивационных на техногенних субстратах і т.д.).

Для кожного варіанта такої антропогенної еволюції неважко підібрати приклади, тому що її результатом є й садово-паркові комплекси з безліччю екзотів, і лісові посадки з интродуцированными видами деревних рослин (аж до американської секвої в Криму). І все-таки роль цілеспрямованої еволюції порівняно невелика

Стихійна антропогенна еволюція. У процесі цієї еволюції спостерігається наступне: замет видів з інших районів. Цей процес привів до того, що у флорі будь-якого району миру значна частина видів - заносні. З 6000 видів, що становлять флору Італії, 1000 заносних (Hruska, 1987).

Приклад цього варіанта еволюції - розвиток бедных видами пасовищних співтовариств, які були відсутні до того, як у результаті оранки земель була скорочена площа природних кормових угідь, а поголів'я худоби збільшилося у зв'язку з ростом народонаселення й підвищенням попиту на продукти тваринництва; формування нових фітоценозів на антропогенних субстратах внаслідок їхнього самозаростання. На відвалах гірських порід виникають сполучення видів, які були відсутні в природі. Антропогенна еволюція рослинності протікає в містах, у яких формуються особливі співтовариства з видів, адаптованих до високих антропогенних навантажень.

Серед цих видів багато заносних, тому рослинні співтовариства міст, досить вилучених друг від друга, подібні. Виник особливий розділ фітоценології, що вивчає процес антропогенної еволюції рослинності в містах. Для узагальненого відбиття стихійної антропогенної еволюції використовується термін рослинності. Завдання людства - поставити під контроль стихійні форми еволюції, що руйнують природна рослинність