13. Методи вивчення динаміки

Методи вивчення динаміки рослинності. При вивченні динаміки рослинності використовують прямі й непрямі, непрямі, методи (Александрова, 1964).

Прямі методи - це довголітні спостереження за постійними площадками, зіставлення карт рослинності, складених у різний час, дослідження спор і пилка в сапропелі озер, куди вони заносяться з навколишньої рослинності й послойно захораниваются в донних відкладеннях, що збільшуються по потужності. Існують і специфічні методи вивчення окремих типів рослинності. Наприклад, по зрізі стовбура дерева можна точно встановити час і число пожеж, що воно перенесло (так званий метод шрамів).

Прямими методами найбільше точно й об'єктивно характеризують процеси динаміки, але використовувати їх можна далеко не завжди. При екстраполяції просторових рядів динаміки рослинності в тимчасові використовують непрямі методи. Наприклад, у горах описують ділянки рослинності на ґрунтах різної потужності й вишиковують описані фітоценози в ряд, припустивши, що сукцесія йде при збільшенні шару ґрунту.

У результаті одержують картину зміни рослинності при наростанні потужності ґрунтового шару під дією фітоценозу, що розвивається по моделі сприяння. Аналогічно по рослинності ділянок озера з різною глибиною будують схему його заростання й т.д. Абсолютні оцінки віку таких співтовариств можна одержати радиоуглеродным методом. Сучасна фітоценологія дуже обережно ставиться до вивчення динаміки рослинності непрямими методами, хоча через швидкоплинність людського життя повністю від них відмовитися, видимо, не можна.

14. Класифікація рослинності ( синтаксономия).

Класифікація рослинності (синтаксономія) – розділ геоботаніки, основним змістом котрого є теорія і практика виділення умовно однорідних типів (фітоценонів) рослинних угруповань з фітоценотичного континуума, а також їх субординації в синтаксономічну ієрархію

Класифікація є найважливішим елементом будь-якої науки, за словами великого Линнея, її "аріадниною ниткою". В. Мейен уважав біологічні об'єкти настільки складними для класифікації, що навіть розглядав її як розділ теоретичної біології. НІР не представляє виключення із цього правила. Класифікація рослинності (синтаксономия) завжди була її центральною частиною.

Більше того, рівень розвитку класифікації відбивав загальний теоретичний рівень стану науки. Рік 1910, коли на III Міжнародному ботанічному конгресі в Брюсселі було прийняте визначення рослинної асоціації як основної одиниці класифікації рослинності (аналога виду в рослин), розглядається як рік завершення передісторії й початку історії фітоценології (Трас, 1976; Миркин, 1985).

15. Синтаксономия й таксономія.

Синтаксономия використовує досвід таксономії, що до початку нашого сторіччя, коли активно початку розвиватися синтаксономия, була вже розвитий наукою. Складність класифікації рослинності пояснюється тим, що на відміну від рослин рослинні співтовариства - це умовності, об'єднані в багатомірний континуум.

Таксономія хоча б у деяких сімействах дозволяє виділяти реально існуючі дискретні біологічні види й, використовуючи їх як еталони, у тім же масштабі розбивати на умовні таксономические види ті сукупності рослин, у яких біологічні види встановити не можна. У синтаксономии таких еталонів немає. Масштаб асоціацій і інших синтаксономических одиниць народився з колективного досвіду створення класифікацій, зручних для використання. Складність класифікації, крім того, підсилюється невисоким рівнем цілісності рослинних співтовариств.

Взаємозалежність видів на градієнтах має місце, але залишається все-таки досить слабкої. Як підсумок цих слабких " фито-соціологічних" зв'язків, архетипи (тобто набори діагностичних ознак) синтаксонов виявляються досить пухкими, що в корені відрізняє синтаксономию від таксономії. У таксономії ознаки класу, порядку, сімейства, роду в більшості випадків представлені у вхідних у їхній склад видів.

У синтаксономии діагностичні види вищих одиниць (класів, порядків, союзів) зовсім не обов'язково (і навіть украй рідко) повно представлені в співтовариствах синтаксонов нижчих рангів. А деякі мало видові співтовариства, наприклад водних макрофитов, взагалі не мають архетипу вищих одиниць і включають ті ж самі діагностичні види, на основі яких виділені асоціації.

Тому синтаксономисты повинні були шукати свої методичні підходи до виділення ієрархічних типів - синтаксонов. Іншим був основний напрямок пошуку критеріїв для встановлення типів: у таксономії система ґрунтувалася на стійких морфологічних ознаках (по перевазі, квітки), що гіпотетично відбиває філогенетичні закономірності формування розмаїтості, у синтаксономии - на відбитті в рослинності властивостей экотопов і стадій сукцесії, тобто на головних організуючих факторах її формування

16. Основні підходи до класифікації: класифікація за домінантами,

За критеріями встановлення синтаксонів розрізняють физиономические (домінантні) і флористичні підходи до класифікації. При цьому, як підкреслив Уиттекер, у розвитку класифікації виявилася "екологія екологів": фитоценологи, що класифікують лісову рослинність, тяжіли до критеріїв (північна традиція), а дослідники трав'яних і чагарникових співтовариств - до флористичного (південна традиція).

У цей час у підходах до класифікації чітко намітилася тенденція уніфікації. Розглянемо найпоширеніші підходи. Класифікації по домінантах. Физиономические класифікації (на основі життєвих форм доминантов) представляють дедуктивний підхід і північну традицію. Вони виникли при систематизації співтовариств лісів з вираженими домінантами.

Основними одиницями цієї класифікації є формація - сукупність співтовариств із одною домінантою рідше із групою домінуючих видів однієї, і асоціація, що виділялася по 2-3 домінантам. Ця проста система якоюсь мірою виправдувала себе в лісах.

У лісових співтовариствах домінанти стійкі, і формації дубняків, сосників або, а також асоціації, подібні до ялинника-кисличнику або дубняку, було легко виділити вже в поле. Однак такий підхід виявився повністю неприйнятним для змінно-домінантної рослинності лугів і тим більше агроценозов (співтовариств посівів). Домінанти в цих співтовариствах міняються не тільки в різні роки, але й у різні сезони одного року. Тому одне співтовариство в різні роки й навіть у різні сезони року потрібно було відносити до різних асоціацій і формацій.

Крім того, якість класифікацій (будь-якого типу рослинності) погіршувалося розходженнями екологічних і географічних ареалів доминантов. Так, формація сосни звичайної, котра має дуже широкий ареал (сосна може виростати й на сфагнових болотах, і на вапнякових скелях), була по обсязі непорівнянна з формацією вільхи чорної, пов'язаної з низинними болотами; формація запашного колоска - з формацією пирію повзучого й т.д.

Еколого-флористична класифікація (система Браун-Бланку). Еколого-флористична класифікація заснована на дедуктивно-індуктивному підході, при якому головну роль грає процес установлення синтаксонов "знизу" шляхом групування співтовариств по подібності флористичного складу, що відбиває екологічні умови й стадію сукцесії. Загальна характеристика методу

Синтаксоны еколого-флористичної класифікації встановлюються на основі діагностичних видів, серед яких розрізняють характерні, що диференціюють і константні. Характерні види зустрічаються тільки в одному синтаксоне або зустрічаються в цьому синтаксоне частіше, ніж в інші (тобто центровані в ньому). види, Що Диференціюють, діагностують границею свого ареалу й входять до складу декількох синтаксонов. Константні види зустрічаються з високою сталістю й часто з високим достатком, але проходять через цей синтаксон "транзитом".