- •1.Об’єкт і предмет політології
- •2.Політологія як наука і як навчальна дисципліна
- •3.Основні підходи до розуміння політики
- •3.1. Концепції політики
- •4.Структура політології
- •5. Категорії політології
- •6.Теоретичні та емпіричні методи політологічних досліджень
- •7.Суб'єкти та об'єкти політики
- •8. Основні функції політики
- •9. Співвідношення моралі та політики
- •12. Політичні доктрини стародавніх Греції та Риму
- •16.Політичні ідеї Ніколо Макіавеллі
- •17.Політична думка за часів Київської Русі
- •18. Українська політична думка в литовсько–польську добу
- •19.Українська політична думка в козацько–гетьманську добу
- •23.Поняття політичної ідеології
- •24. Загальна характеристика ліберально-демократичних ідеологій
- •25. Основні риси консерватизму
- •26. Історичний та сучасний соціалізм: еволюція поглядів
- •33. Розвиток та походження політичної влади
- •34. Природа влади. Влада і вплив, влада та панування, влада та авторитет
- •35. Структура влади
- •36. Ресурси влади
- •37.Види влади
- •38. Концепції політичної влади
- •39. Сутність та характерні ознаки політичної влади
- •40.Форми політичної влади
- •41.Механізм здійснення політичної влади
- •42Легітимність влади
- •43 Поняття та типологія політичного режиму
- •44. Тоталітарний політичний режим
- •45.Авторитарний політичний режим
- •46.Демократичний політичний режим
- •48 Поняття політичного процесу та його стадії
- •49Типи політичних процесів
- •50 Дослідження та прогнозування політичних процесів
- •51.Форми перебігу сучасних політичних процесів
- •52 Україна у сучасному міжнародному політичному процесі
- •53. Реформа, революція, переворот, трансформація
- •54 Поняття цивілізації
- •59 Типологія політичних еліт
- •60 Стиль керівництва
- •61 Система формування і зміни політичних еліт
- •64. Культ особистості лідера: прояви, умови та причини появи
- •65 Поняття політичної системи
- •66 Моделі політичних систем
- •67 Структура політичної системи
- •68 Функції політичної системи
- •69 Типологія політичних систем
- •70. Політична система України
- •71Поняття держави
- •72. Теорії походження держави
- •73 Типи і форми держави
- •74. Типи, структура і функції держави
- •75. Правова держава: її сутність та функції
- •76 Поняття громадянського суспільства
- •77 Структура громадянського суспільства
- •78 Ознаки громадянського суспільства
- •79 Особливості формування громадянського суспільства в Україні
- •80 Теорія правової та соціальної держави
- •82 Держава і громадянське суспільство
- •83 Походження політичних партій
- •86. Поняття і типологія політичних партій та партійних систем
- •87 Правові основи створення та діяльності політичних партій
- •88 Поняття демократії
- •89 Моделі демократії
- •94 Типи та функції політичної культури
- •95. Типи політичних культур
- •96 Основні шляхи і чинники формування політичної культури
- •97 Політична культура і національні культурні традиції
- •98 Політична культура сучасної України
- •99 Поняття політичної свідомості та його зміст
- •100 Політична ідеологія як провідна ідеологічна форма суспільної свідомості
- •101 Типи політичної свідомості
- •102 Маніпуляція свідомістю
- •108 Суть конфліктів, передумови виникнення, види та ознаки. Конфліктна ситуація, її особливості. Стадії розвитку конфлікту. Методи подолання конфліктів - реферат українською
- •109 Теорії політичних конфліктів
- •111. Функції політичних конфліктів
- •112 Методи вирішення політичних конфліктів
- •114. Тероризм – нова глобальна проблема сучасності
40.Форми політичної влади
сновними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління. Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об´єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й аморальних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шантаж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, викликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб´єкта правління. До них належать:
— монархія — єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);
— тиранія — одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади;
— аристократія — влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;
— олігархія — влада небагатьох багатих;
— тимократія —- особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто — військовою силою;
— теократія — влада церкви;
— охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;
— демократія — влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.
Сучасні дослідники виокремлюють ще владу партократи (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).
Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:
— наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;
— волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;
— обов´язкове підкорення тому, хто здійснює владу;
— соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, інших — їм підкорятися (правове забезпечення).
Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв´язку суб´єкта і об´єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:
— інтегративна (полягає в об´єднанні соціально-політичних сил суспільства);
— регулятивна (спрямовує політичну волю мас на регулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);
— мотиваційна (формування мотивів політичної діяльності, передусім загальнозначущих);
— стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства).
Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади:
1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка породжує право, а як правочинне повноваження. Право народжується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.
2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона — єдине організоване волевиявлення, яке випливає з єдності права. В кожному політичному союзі державна влада, незважаючи на принцип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох політичних союзів.
3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному и політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним натовпом, а демагоги — його провідниками.
4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне право, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.
5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних програмних накреслень.
6. Державна влада принципово пов´язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов´язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.
Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.