- •1.Об’єкт і предмет політології
- •2.Політологія як наука і як навчальна дисципліна
- •3.Основні підходи до розуміння політики
- •3.1. Концепції політики
- •4.Структура політології
- •5. Категорії політології
- •6.Теоретичні та емпіричні методи політологічних досліджень
- •7.Суб'єкти та об'єкти політики
- •8. Основні функції політики
- •9. Співвідношення моралі та політики
- •12. Політичні доктрини стародавніх Греції та Риму
- •16.Політичні ідеї Ніколо Макіавеллі
- •17.Політична думка за часів Київської Русі
- •18. Українська політична думка в литовсько–польську добу
- •19.Українська політична думка в козацько–гетьманську добу
- •23.Поняття політичної ідеології
- •24. Загальна характеристика ліберально-демократичних ідеологій
- •25. Основні риси консерватизму
- •26. Історичний та сучасний соціалізм: еволюція поглядів
- •33. Розвиток та походження політичної влади
- •34. Природа влади. Влада і вплив, влада та панування, влада та авторитет
- •35. Структура влади
- •36. Ресурси влади
- •37.Види влади
- •38. Концепції політичної влади
- •39. Сутність та характерні ознаки політичної влади
- •40.Форми політичної влади
- •41.Механізм здійснення політичної влади
- •42Легітимність влади
- •43 Поняття та типологія політичного режиму
- •44. Тоталітарний політичний режим
- •45.Авторитарний політичний режим
- •46.Демократичний політичний режим
- •48 Поняття політичного процесу та його стадії
- •49Типи політичних процесів
- •50 Дослідження та прогнозування політичних процесів
- •51.Форми перебігу сучасних політичних процесів
- •52 Україна у сучасному міжнародному політичному процесі
- •53. Реформа, революція, переворот, трансформація
- •54 Поняття цивілізації
- •59 Типологія політичних еліт
- •60 Стиль керівництва
- •61 Система формування і зміни політичних еліт
- •64. Культ особистості лідера: прояви, умови та причини появи
- •65 Поняття політичної системи
- •66 Моделі політичних систем
- •67 Структура політичної системи
- •68 Функції політичної системи
- •69 Типологія політичних систем
- •70. Політична система України
- •71Поняття держави
- •72. Теорії походження держави
- •73 Типи і форми держави
- •74. Типи, структура і функції держави
- •75. Правова держава: її сутність та функції
- •76 Поняття громадянського суспільства
- •77 Структура громадянського суспільства
- •78 Ознаки громадянського суспільства
- •79 Особливості формування громадянського суспільства в Україні
- •80 Теорія правової та соціальної держави
- •82 Держава і громадянське суспільство
- •83 Походження політичних партій
- •86. Поняття і типологія політичних партій та партійних систем
- •87 Правові основи створення та діяльності політичних партій
- •88 Поняття демократії
- •89 Моделі демократії
- •94 Типи та функції політичної культури
- •95. Типи політичних культур
- •96 Основні шляхи і чинники формування політичної культури
- •97 Політична культура і національні культурні традиції
- •98 Політична культура сучасної України
- •99 Поняття політичної свідомості та його зміст
- •100 Політична ідеологія як провідна ідеологічна форма суспільної свідомості
- •101 Типи політичної свідомості
- •102 Маніпуляція свідомістю
- •108 Суть конфліктів, передумови виникнення, види та ознаки. Конфліктна ситуація, її особливості. Стадії розвитку конфлікту. Методи подолання конфліктів - реферат українською
- •109 Теорії політичних конфліктів
- •111. Функції політичних конфліктів
- •112 Методи вирішення політичних конфліктів
- •114. Тероризм – нова глобальна проблема сучасності
17.Політична думка за часів Київської Русі
Перші писані пам´ятки наших вітчизняних пращурів, що дійшли до сучасних поколінь українського народу, припадають на Х—XI ст., тобто вони майже на 4 тисячоліття «молодші» від ранніх давньоєгипетських і шумерських текстів.
Наші предки пройшли власний шлях стихійного та організованого кочівництва, матріархату, патріархату, племінної організації, язичницьких вірувань і первісної військової демократії. Знали сучасні українські землі найвищу державно-полісну еллінську культуру, римські традиції, «демократичні» царства скіфів, державні утворення протоукраїнських слов´янських племен, вплив на первісні політичні процеси готів, гунів, аланів, аварів, хозарів, варягів, угрів, печенігів, половців та інших чужинців. Київське князівство, що виникло в середній течії Дніпра на межі VIII—XI ст., стало згодом політичним осередком величезної імперії — Руської (Київської) держави.
На рубежі XII—XIII ст. естафету національного державотворення прийняла Галицько-Волинська земля, але в середині XIV ст., не витримавши ударів численних зовнішніх ворогів, вона на шість століть була відірвана від материзни і перетворилася на поневолену провінцію то Польщі, то Угорщини, то Австрії. Та й сама вітчизна була пошматована між татаро-монголами, Литвою, Польщею, Оттоманщиною, Кримським ханством і Московщиною. Новий етап державного будівництва започаткувало у XVI ст. козацтво, створивши за дніпровськими порогами Запорозьку Січ, яка згодом стала політичним осередком боротьби за національно-державницьку ідею, реалізовану в середині XVII ст. Б. Хмельницьким у формі Гетьманщини.
Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політичної думки Візантії. Джерелом світорозуміння духовних мислителів Київської Русі були Старий та Новий Заповіти, релігійні постулати отців церкви Афанасія Олександрійського, Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.
Завдяки священнослужителям-літописцям дійшла до сьогодення і давньоруська міфологія, відомості про найважливіші історичні події, тексти деяких політико-правових документів світського характеру — договори Русі з Візантією Х ст., «Руська правда». Вони закріплювали характерні для тих часів політичні принципи панування сили в державі, станового поділу людей на повноправних, неповноправних і безправних, недоторканності приватної власності, божественного чи напівбожественного походження влади князя тощо.
Основними творами, в яких відображені політичні ідеї, були "Слово про закон і благодать " митрополита Іларіона, “Руська Правда” Ярослава Мудрого, "Повчання дітям " Володимира Мономаха, "Повість минулих літ" літописця Нестора, "Ізборник 1076p " та ін.
Київський митрополит Іларіон (XI ст.) у праці-проповіді «Про закон і благодать» виступив проти рабства, за мир, злагоду між народами, вважаючи їх рівними між собою, за політичну самостійність Київської Русі; відкинув закони іудеїв як такі, що порушують природну рівність і свободу людини, закріплюють богообраність лише одного народу, закликав підпорядкуватись не такому закону, а благодаті, тобто євангельським істинам, що скасовують рабство, славлять доброту людини, роблять церкву вірною служницею держави і князя.
Двома головними концепціями суспільно-політичної думки княжих часів була концепція "богоугодного володаря" (представники ігумен Феодосій Печерський і літописець Нестор) і концепція “князівського одновладдя” (представники - митрополити Іларіон та К.Смолятич).
Автори першої концепції сформулювали:
- ідею "духовного проводу над світською владою ";
- ідею необхідності об´єднання київських князів навколо церкви, а не навколо великокнязівського престолу;
- ідею божественної природи влади.
Праця Володимира Мономаха "Повчання дітям" (1096) - це, насамперед, настанови державному діячеві, князеві, який повинен бути відповідальним, справедливим, мудрим, здатним до протистояння ворогам, утримання в покорі бояр і удільних князів. Володимир Мономах прагнув прищепити дітям християнську мораль, людяність, благочестивість, схильність до науки, стриманість. Суд і покарання повинні бути справедливими: "Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина ". Мономах всіляко підкреслював, що володар має бути взірцем досконалості. Він закликав князів до примирення, подолання міжусобиць заради єдності Русі.
Важливе місце у розвитку державно-політичної думки у Київській Русі мало "Слово о полку Ігоревім " (XII ст.), у якому розвинена ідея необхідності політичного об´єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби, про виникнення держави на ґрунті суспільного договору між князем і народом.
Під час перебування більшої частини українського народу під зверхністю Литви і Польщі (XIV—XVII ст.) «шляхетська демократія» орієнтувалася на «Руську правду», приписи якої діяли до середини XV ст. Князівські та королівські привілеї, які поширювалися на спольщену еліту, були закріплені в конституціях польського сейму, що діяв з 1446 р., у Судебнику Великого князя Казимира 1488 p., у Литовських статутах 1529 p., 1566 p., 1588 p., які разом із Саксонським зерцалом і деякими іншими джерелами німецького права були нормативною основою політико-правової системи і Великого князівства Литовського (до Люблінської унії 1569 p.), і Речі Посполитої, а у XVIII — на початку XIX ст. зумовили кодифікацію українського права.