1. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

2. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

1. Предметом договору факторингу є, по-перше, грошові кошти, які фактор передає клієнту у якості позики або зобов’язується передати у якості кредиту, по-друге, грошова вимога, яка продається або передається клієнтом у заставу фактору. У коментованій статті йдеться про другий з цих предметів.

2. У ч.1 коментованої статті зазначені лише наявна вимога, яка визначена як така, строк платежу за якою настав, та майбутня вимога, яка визначена як така, що виникне в майбутньому. У цьому переліку не зазначена так звана недозріла вимога, яка виникла, але строк платежу за якою ще не настав. Разом з тим видається, що недозріла вимога також може бути предметом договору факторингу, а види вимог, вказані у ч.1 коментованої статті, слід розглядати не як вичерпний перелік, а як межі діапазону, який охоплює і недозрілу вимогу.

3. Перше речення абзацу першого ч.2 коментованої статті встановлює день передання майбутньої вимоги, яким вважається день її виникнення. Друге речення встановлює, що якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Слід мати на увазі, що передання вимоги не може бути обумовлене моментом порушення зобов’язання клієнтом, оскільки таке порушення не є подією, а є дією або бездіяльністю клієнта. Це правило є важливим з огляду на інтереси боржника, бо якби момент переходу вимоги міг бути визначений моментом порушення зобов’язання клієнтом, то в разі спору між клієнтом та фактором щодо наявності чи відсутності такого порушення боржник не міг би знати напевне, чи відбувся перехід вимоги, аж до вирішення спору судом.

4. Абзац другий ч.2 ЦК не встановлює регулювання, бо це правило є наслідком абзацу першого ч.2 коментованої статті. Якщо певні права та обов’язки виникають, змінюються або припиняються безпосередньо в силу вказівки закону, то «оформлення» чи «не оформлення» такого виникнення, зміни або припинення не може мати правових наслідків.

 

Стаття 1079. Сторони у договорі факторингу

1. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

2. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

3. Фактором може бути банк або фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

1. Абзац перший коментованої статті дублює положення ч.1 ст.1077 в частині назв сторін договору факторингу.

2. У ч.1 ст.26 ЦК та ч.1 ст.91 ЦК встановлені загальні правила про те, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки та що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині; згідно з ч.2 ст.91 ЦК цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Між тим закон нерідко встановлює спеціальні правила щодо обсягу цивільної правоздатності фізичних та юридичних осіб.

Зокрема, згідно з ч.2 коментованої статті можливість мати права та обов’язки клієнта з договору факторингу визнається лише за тими фізичними та юридичними особами, які є суб’єктами підприємницької діяльності. При цьому слід мати на увазі, що за загальним правилом ст.86 ЦК не тільки підприємницькі, а й непідприємницькі товариства можуть здійснювати підприємницьку діяльність.

Згідно з ч.3 коментованої статті можливість мати права та обов’язки фактора за договором факторингу можуть мати лише банки та  фінансові установи, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції.

3. Укладення договору факторингу сторонами, які не відповідають вимогам ч.2 та ч.3 коментованої статті, незалежно від волі сторін не створює тих наслідків, на які він направлений, оскільки законом не визнається за такими сторонами здатність мати права та обов’язки за договором факторингу. Визнання такого договору недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК).

 

Стаття 1080. Недійсність заборони відступлення права грошової вимоги