44.Російський імперський менталітет: ґенеза та сучасний стан. Менталітет – стійка ознака суспільства, яка форм. На основі принципів, традицій.

45.Російська дисидентська думка хх сторіччя: постаті, концепції, результат.

Трагедія поколінь у творчості Олександра Блока. Чувством любви и сострадания к ближнему исполнено стихотворение "На железной дороге". Тема страданий личности, раздавленной "железной действительностью", навеяна поэту толстовским "Воскресением". Трагедия одинокой, отвергнутой души, история оскорбленной девушки приобретает обобщенное социальное содержание, превращаясь в трагедию поколения, народа. В стихотворении "На железной дороге", сочувствуя униженному и оскорбленному человеку, поэт утверждает свою любовь к России. Блок создал особенный поэтический образ Родины. Это образ красавицы женщины, возлюбленной, невесты.

47.Трансформація світоглядних орієнтацій Олександра Солженіцина.

Виховувався у православній родині, але шкільне виховання вплинуло на трансформаці. Світосприйняття. Захопився марксистською ідеологією. Був членом комсомолу. Вступає до Ростовського університету, фіз-мат. Пааралельно навчався у Московському університеті в унституті філософії, літератури, історії, проте його не закінчив. Був на фронті, у званні капітана служив командиром батареї. Нагороджений орденами ВВВ 2-го ступеня. За критику дій Сталіна у переписці з другом 1945 року заарештований і засуджений на 8 років таборів. 1953 року звільнений, позбавлений права жити у Європейській частині СРСР. Живе у Казахстані. 1956 року рішенням суду реабілітований. 1965р. Архів Солженіцина потрапив в КДБ, після чого випуск його творів став неможливим. Його виключили із Союзу письменників, а вже через рік став Лауреатом Нобелівської премії з літератури. Після публікацій за кордоном твору «Архіпелаг ГУЛАГ» його знову заарештували. Його було визнано винним в державній зраді і літаком депортовано до ФРН. Жив у Швейцарії, США. З приходом Горбачова письм. був реабілітований. 1997 року повернувся до Росії, 1997 року став дійсним членом Академії наук.

Солженіцин критикувався за різкі суперечності між цифрами репресованих, що він наводив, та архівними даними, які стали доступними в період перебудови [1]. Гостро критикувалась за недостовірність «тюремні» твори Солженіцина в тій їх частини, де мовиться про побут таборів, смертності увязнених, їхньої чисельності.[2] [3]. Критика з комуністичного флангу підкріплювалася посиланням на дослідження учених, що працювали в російських архівах[4].

З радянсько-комуністичного табору Солженіцина також неодноразово критикували за виправдання колабораціонізму в ході Великої Вітчизняної війни і пов'язані з цим фальсифікації щодо радянських військовополонених[5][6]. Стверджувалося, що матеріал для своїх викриттів Солженіцин запозичував з геббельської пропаганди. Подібний відгук виходить від Л. А. Самутіна, як стверджується, дисидента, колишнього власівця, що особисто працював в ідеологічному апараті геббельського міністерства пропаганди і прихильника Солженіцина, що приховував у себе рукопис «Архіпелагу» від КДБ[7].

Солженіцина активно критикували і «справа» — перш за все інші дисиденти і емігранти, що заперечували його християнські і антиліберальні погляди (дисиденти-націоналісти, навпаки, вбачали зайвий лібералізм). «Лист вождям Радянського Союзу» піддався критиці А. Д. Сахарова.