43.«Історія держави Російської» Миколи Карамзіна: ціннісний та вартісний аспекти.

1803 - 1826 рр він працює над фундаментальною працею "Історія держави Російської" в 12 т, в якій ідеї, висловлені в "Листах російського мандрівника" набувають наукової стрункості та логічної визначеності [31, с.187-192] : Подібно до німецького поета Й.Гете, англійського історика Д.Юма в Карамзіну поєднались учений-історик і письменник-художник, що надало його "Історії держави Російської" художню образність та наукову достовірність. Тому приступаючи до написання задуманої ним багатотомної праці, Карамзін ставив перед собою задачі не тільки вченого-історика, але і філософа-мораліста, і художника слова, і реформатора російської мови, що є яскравим свідченням запровадженої ним новизни історичних студій, адже, як справедливо зауважує сучасний історик, член РАН Ю.Поляков "після Карамзіна стало неможливим писати погано" [91, с.84] Саме тому, очевидно так високо цінили "Історію" Карамзіна О.Пушкін і М.Чернишевський, М.Лермонтов і В.Бєлінський, С.Соловйов і В.Ключевський.

Вже у "Передмові" М.Карамзін дає високу оцінку історії як "священній книзі народів", "дзеркалу буття і діяльності", "заповіту предків до нащадків". На його думку, історією має цікавитися простий громадянин, так як "вона мирить його з недосконалістю видимого порядку речей". Не можна не погодитись і з його зауваженням про те , що якщо читаємо історії Геродота, Фукідіда, Лівія, то маємо читати і власну" і що "історик не літописець", так як він має передусім орієнтуватись "на властивості і зв'язки діянь". М. Карамзін незгідний і з досить популярного у свій час періодизацією історика А.Шльоцера і висуває свою періодизацію.

І період. Стародавня історія (від Рюрика до Івана ІІІ)

ІІ період. Середня історія (від Івана ІІІ до Петра І)

ІІІ період. Нова історія (від Петра І до Олександра І)

Правда, смерть зашкодила йому довести виклад подій до часів Олександра І і його "Історія" завершується 1612 р. Основна ідея "Історії держави Російської" полягала в тому, що рушійною силою руського історичного процесу завжди виступало самодержавство; без самодержавства немає Росії; Росія не зникла з історичної арени, політичної картини світу тому, що її рятувало самодержавство. В цьому і полягає смисл філософії руської історії Карамзіна. І все ж , незважаючи на свій офіційний, службовий характер, "Історія" Карамзіна була кроком вперед щодо розробки окремих методологічних проблем, зокрема та створення цілісної концепції руської історії в цілому. Велике значення мав той факт, що Карамзін шукав і віднаходив в історії Росії те, що пов'язувало її з історією Західної Європи.

Найкращим прикладом династійного методу російської історії була монументальна, в 12-и томах, Історія держави російської (История государства российского, 1818-29) написана Карамзіним (M.Karamsin). Карамзін надав своє історичне підтвердження, з ранніх часів до 1613 р., щодо заснування династії Романових. Він зобразив Московське царство 14-го - 16-го століть як суцільну еру російського чудового самопочуття, підкреслюючи, що це був час, коли автократичне правління досягало найвищого рівня. "Звільнений Московськими князями від міжусібних чвар та з-під іноземного панування ... задоволений застосуванням авторитету, народ не сперечався за права. ... В кінці, всі росіяни почали бачити царя як живого бога" [1].

Прямим наслідком такої ідеї була можливість наслідування царями 19-го віку своїх авторитарних попередників.