12.Книга Миколи Гоголя «Вибрані місця із листування з друзями» та полеміка навколо неї: ціннісний і вартісний аспекти.

Розум, звичайно, найвища властивість, але її не досягнеш, не переборовши пристрастей. Тінь християнського смирення не може доторкнутись до людини через гордість її розуму. Що означає, що світом правлять швеї, ремісники, а божі помазаники залишились обік?

Чи кращі ми за інші народи? Чи ближче ми до Христа? «Ми гірші за всіх інших», - маємо казати. І є в нашій природі те, що не соромить нас: ми ще нерозплавлений метал, то ж можемо вилити з себе національну форму.. Тільки скинувши з себе все зайве, усі недоліки, які соромлять людську природу, можна свткувати Світле Воскрисіння Христове.

Свою діяльність поети-символісти порівнювали з теургією (жрецтвом), а своїм віршам часто намагалися надати ознак ритуально-магічного тексту, схожого на заклинання. Зміст символічних образів у першу чергу розрахований на те, щоб збуджувати в уяві слухача складну гру асоціацій, пов'язаних з відповідним емоційним настроєм і позбавлених чітко окресленої предметної основи. Особливого значення символісти надавали звучанню вірша, його мелодиці та звукопису, а також маловживаній поетичній лексиці. Звукопис вірша вони порівнювали з музикою, а ця остання асоціювалася для них із вершиною мистецтва і оптимальним засобом для вираження певного символічного змісту. Оформлення російського символізму в самостійну течію, в «школу творчості» і «лабораторію шукань» (А. Білий) відбувалося в епоху небачених суспільств, потрясінь, коли змінювалася соціальна структура суспільства, а класові зіткнення приймали відкритий характер, в епоху гострих суперечностей і напружених шукань у всіх сферах ідеології і мистецтва. Мотивам безвиході, страху перед життям, тривоги і відчаю, характерним для ідеології декадансу, полярно протистояло активне, насичене соціально-історичним оптимізмом життєсприйняття, яскраво виражене, наприклад, в творчості М. Горького. Дія полярних умонастроїв в їх різному заломленні позначалася на російському символізмі на протязі усієї його історії. Мотиви занепаду характерні, наприклад, для поезії Мережковського, 3. Гиппіус, Сологуба, тоді як для Д. Бальмонта, A. Білого, А. Блоку, Вячеслава Іванова, В. Брюсова характерні інші тенденції. Для багатьох із них улюбленим є образ сонця («Будемо як сонце», «Золото в лазурі» і ін.). Істотна для «молодших символістів» і тема «зірок» як ознаки прийдешніх світлих змін. Російський символізм в цілому не зводиться до декадентства, як не зводиться творчий шлях окремих його представників до подолання декадентства. Історично, конкретніше було б говорити про наявність в російському символізмі декадентських тенденцій, в різні періоди його еволюції що проявляли себе з неоднаковою інтенсивністю.

13.Християнські ідеї Федора Достоєвського та Льва Толстого: порівняльний аспект.

Християнські ідеї. Зазнавши в молодості вплив соціалістичних ідей, пройшовши через каторгу і переживши глибоку світоглядну еволюцію, Достоєвський як художник і мислитель в своїх романах і публіцистиці буде слідувати тим ідеям, в яких він бачив суть філософії християнства, християнської метафізики. Його християнське світогляд сприймалося далеко не однозначно: мали місце як різко критичні (наприклад, з боку К. М. Леонтьєва), так і виключно позитивні характеристики (наприклад, у М. О. Лоського в книзі Достоєвський і його християнське світорозуміння). Але одне безперечно: зображаючи в своїх творах злети і падіння людини, 'підпілля' його душі, безмежність людської свободи і її спокуси; відстоюючи абсолютне значення моральних ідеалів і онтологічну реальність краси в світ і людину; викриваючи вульгарність в її європейському та російському варіантах; протиставляючи матеріалізму сучасної цивілізації і різноманітним утопічним прожектам власну віру в дорогу Церкви, шлях 'всесвітня єднання в ім'я Христове', Достоєвський шукав відповіді на 'вічні' питання, висловивши з величезною художньої та філософської силою властивий християнської думки антиномізм, її незвідність до яких-небудь раціональним схемами.

Релігійно-філософські шукання іншого найбільшого російського письменника, Льва Миколайовича Толстого (1828-1910) відрізнялися послідовним прагненням до визначеності і ясності (в істотній мірі - на рівні здорового глузду) при поясненні фундаментальних філософських та релігійних проблем і, відповідно, своєрідним сповідальні-проповідницької стилем вираження власного 'символу віри'.