18. Процес індивідуального консультування

Підготовчий етап:

Збір інформації про клієнта:

1Фіксування формальних відомостей про клієнта, яке передбачає отримання її через клієнта або іншої установи. Імя, прізвище, вік, стать, професія та освіта, сімейний статус, хто зкерував.Останнє вищначає очікування клієнта стосовно результатів консультування. 2.Психодіагностичне обстеження.

Правила для консультантів:

1.Неперевантажувати себе ін-ією про клієнта, що відходить не від нього персонально. 2.Не сперечатися з клієнтом, не спростовувати його твердження та почуття (що не передбачає повне погодження консультанта з ним). 3.Не можна давати оцінку поведінці та рішенням клієнта; ставити поглиблюючі питання стосовно аспектів проблеми до яких клієнт занадто чутливий. 4.Не переконувати клієнта в необхідності консул-ння, і не давати не реальні обіцянки стосовно його результатів.

Тенденції сприйняття консультантів клієнтами:

1.Фізично привабливі консул-ти сприймаються більш позитивно. 2.Сприйняття клієнта залежить від проблеми з приводу якої він звернувся: *клієнти більш довіряють фахівцям, чиї релігійні, світоглядні та політичні цінності збігаються з їх власними. *клієнти різняться у своїх оцінках стосовно того, що є важливим для них у спийнятті консул-та (вік, стать, сімейний стан, проф статус, рівень добробуту).

Етап першої зустрічі

Мета першої зустрічі: здобуття прихильності та довіри до консультанта через визнання барєрів, які подолав клієнт і висловлення в звязку з цим поваги до нього.

Завдання першої зустрічі: 1.Знаття(полегшення) стану високої напруги через проговорення питань щодо емоційного стану клієнта. 2.Заохочення до обговорення та визначення можливостей клієнта для вирішення проблеми. 3.Встановлення відносин робочого альянсу. Роб альянс – це сукупність усвідомлених та неусвідомлених очікуванб, ідей, бажань та почуттів клієнта та консул-та, що сприяють пропрацюванню та вирішення проблем клієнта. Він складається через:

*підтримку мотивації клієнта до спільної роботи. *розясненя можливостей допомоги і кореція нереалістичних очікувань. *висловлення готовності зрозуміти, та надати необхудну допомогу.. *погодження поведінкового контракту.

Завершення першої зустрічі є важливим у звязку з тим, що клієнт зазвичай не може отримати конкретних результатів (керівництво до дій). Завершеності першої зустрічі надає її вербальне або словесне завершення.

Двумірне визначення проблеми клієнта (висування гіпотез).

Висування гіпотез здійснює консультант самостійно на підставі аналізу інформації про клієнта та його проблему, результатів психодіагностичного обстеження особистих вражень про клієнта та підсумків першої зустрічі. Має значення техніка, методи та прийоми, якими користується консультант. Двумірне визначення проблеми полягає у розумінні консультантом субєктивного сприйняття проблеми клієнтом внаслідок його емоційної втягнутості. Консул-т має намагатися визначити проблему обєктивно з урахуванням тих можливостей і обмежень, яких клієнт не може взяти до уваги.Гіпотези стосуються можливих змін, які мають відбутися в клієнті, для того щоб він став спроможним вирішити проблему.

Етап пропрацювання/проживанняпроблеми

Завдання

1.Забезпечення емоційного відреагування для зниження рівня напруги емоційного стану клієнта і підготовки до формування навичок прийняття рішень для вирішення проблеми. 2.Формування навичок у складних ситуаціях, визначення бажаного напрямку дій клієнта, символічне задоволення та опрацювання неусвідомлених потреб. 3.Підкріплення бажаного напрямку дій клієнта. 4.Забезпечення умов для особистісної рефлексії та прожиття ситуації вільного та відповідального вибору.

Для клієнта цей етап є напруженим та насичений переживаннями. Соц працівник повинен надати можливість пережити, а не тільки сприяти полегшенню стану.

Психологічними критеріями завершення цього етапу є: зміна переживань клієнта з негативних до більш позитивних і виникнення почуття вдячності до консультанта.

Етап входження в новий досвід:

Передбачає стадію змін якісного характеру, які відбуваються в житті клієнта і його собистості. Вони збагачуються новоствореннями, набутими в процесі попередньої роботи. Клієнт на цьому єтапі формулює для себе нові цілі і усвідомлює барєри, які були перешкодами.. Завдання: 1.Емоційна і екзистенційна підтримка клієнта. 2Підтримка позитивних переорієнтаій клієнта. 3.Допомога у подоланні особистісної та ситуативної тривожності. 4.Проробка поведінкових та ціністних перешкод, що блокують позитивні дії клієнта.

Для клієнта характерні наступні переживання: почуття невпевненості в собі, коливання емоційнного стану, страх самотності.

Етап входження у повсякденність

Важливий для самостійності дій клієнта у майбутньому, його готовності та здатності самостійно вирішувати проблеми. Турднощі клієнта повязані із необхідністю лишитися без допомоги консультанта і емоційної підтримки, яку надавали відносини з ним.

Завдання: 1.Підкреслення часових меж як травматичної проблеми так і консультування. 2.Підбадьорювання клієнта на підставі віри в його самостійність і самодостатність. 3.Аналіз елементів залежної поведінки клієнта та допомога в отриманні самостійності та самодостатності. 4.Знаходження «золотої середини» у відносинах з клієнтами, між гіперопікою та емоційним відстороненням.

Комунікативні техніки в консультуванні

Ком техніки - спеціальні прийоми, які використовує соц працівник для реалізації завдань конкретних етапів консультування.: мовчання, емпатичне слухання, прояснення, рефлексивна вербалізація, інтерпритація, саморозкриття, конфронтація, підведення підсумків.

999999

Інваліжність – нездатність людини до праці, внаслідок втрати здоровя. Інвалідність – стан індивідуальний. При повторенні цієї якості у суспільстві воно набуває заг соц значення, так і хар-ся багатогранністю. «Стандартні правила урівняння можливостей інвалідів»: Інвалідність включає велику кількість різних функціональних обмежень, які трапляються серед населення в усіх країнах світу: фіз., інтелект., відчуттєві вади, стан здоровя, розумова хвороба. Ці недоліки можуть бути постійними або тимчасовими.

Вада – втрата або обмеженя можливостей брати участь на рівні з іншими. Описує протиріччя між індивідом та суспільством, або вцілому довкілля. Термін одночасно повязаний із недоліками у довкіллі, різноманітних видах сусп діяльності, які заважають участі інвалідів на рівних умовах.

З.У. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»: Інвалідність – міра втрати здоровя та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає конкретній особі здійснювати діяльність у спосіб та межах, що вважаються нормальним для особи, в залежності від вікових, статевих і соц факторів, або позбавляє її відповідної здатності чи можливості.

Інвалід – це особа зі стійкии розладами функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою, її наслідками або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження.

Дитина-інвалід – особа віком до 18р, зі стійким розладом функцій організму, зумовлений захворюванням, травмами, чи її наслідками, розумовими вадами, що призводять до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання соціального захисту.

Теория эволюции Толкогга Парсонса

Аномия как причина преступления

Роберт К. Мертон, связывавший преступность с другими типами отклоняющегося поведения, также исходит из признания нормальности преступника. Мертон исходил из концепции анемии, предложенной впервые одним из основателей социологии Эмилем Дюркгеймом (1858-1917), и создал теорию девиаций, получившую общее признание. Дюркгейм развивал понятие аномии в связи с тезисом, что в современных обществах традиционные стандарты и нормы разрушаются, не будучи заменены новыми. Аномия возникает, когда в определенных областях социальной жизни нет ясных стандартов поведения. В этих обстоятельствах, по мнению Дюркгейма, люди испытывают тревоги, страх перед неопределенностью, поэтому аномия может стать одним из социальных факторов, влияющих на предрасположенность к самоубийству.

Мертон модифицировал понятие аномии для обозначения напряженности, возникающей в поведении индивида в ситуации, когда принятые нормы вступают в конфликт с социальной реальностью. Так, в американском обществе общепринятые ценности ориентируют человека на продвижение вперед, на “делание денег”, т. е. на материальный успех. В качестве средств для достижения этой цели предполагаются самодисциплина и интенсивная работа. Согласно этим положениям, люди, работающие действительно интенсивно, должны добиться успеха вне зависимости от своей стартовой позиции в жизни. В действительности это не так, поскольку большинство людей, изначально находящихся в неблагоприятном положении, располагают ограниченными перспективами роста. Те, кто не “преуспел”, сталкиваются с осуждением своей очевидной неспособности добиться материального успеха. В такой ситуации возникает большое искушение “продвинуться” любыми средствами, законными или незаконными.

Мертон выделяет пять возможных реакций на напряжение, возникающее в связи с несоответствием между социально одобряемыми ценностями и ограниченностью средств их достижения. “Конформисты” придерживаются общепринятых ценностей и установленных средств их реализации, при этом не имеет значения, добились они успеха или нет. В эту категорию попадает большинство населения. “Инноваторы” — те, кто продолжает придерживаться социально принятых ценностей, но используют околозаконные или незаконные средства для их достижения. Данный тип реакции характерен для преступников, достигших благосостояния с помощью противозаконных действий.

"Ритуализм" свойствен тем, кто продолжает следовать принятым стандартам, хотя ощущение смысла ценностей, направлявших их действия, уже утрачено. Правила выполняются ради них самих, без цели, как бы помимо воли. Ритуалисты, как правило, люди, посвятившие себя утомительной и неинтересной работе, без перспектив и с незначительным вознаграждением. “Ретриатисты” — те, кто отвергает мировоззрение соперничества, тем самым не принимая ни доминирующих ценностей, ни санкционированных средств их достижения; в качестве примера можно привести членов независимых самоокупающихся коммун. И, наконец, “бунтари” отвергают существующие ценности и нормативные средства, но активно желают утвердить новые ценности и преобразовать социальную систему. К этой категории относятся члены радикальных политических группировок.

Ситуационно-ролевая игра как средство развития у подростков субъектности во взаимодействии

Словарь по управлению для руководителей системы образования определяет термин следующим образом: «Ожидания — надежда на результативность реализации образа желаемых изменений по достижению цели или надежда на то, что действия приведут к желаемой цели». [203; С. 72]

В социальной психологии используются близкие по содержанию понятия. Так, экспектации представляют собой систему ожиданий или требований относительно норм исполнения индивидом социальных ролей. В данном случае межличностное взаимодействие рассматривается с точки зрения взаимодействия социальных ролей, исполняемых индивидами. Ожидания детерминируются ролями и выступают в виде определенного ролевого предписания. Характер экспектаций — неформализованный и не всегда осознаваемый. Две основные стороны: 1) право ожидать от окружающих поведения, соответствующего их позиции ролевой; 2) обязанности вести себя соответственно ожиданиям других людей. Различаются экспектации предписывающие — определяют должный характер исполнения роли, и экспектации предсказывающие — определяют вероятностный характер исполнения этой роли с учетом индивидуальных особенностей «исполнителя» и конкретной ситуации [204; С. 776]

Ф. Зимбардо и М. Ляйппе, определяя структуру установки, в числе ее компонентов называют поведенческие интенции (намерения, ожидания или планы действий) и когниции (познания, включающие в себя как убеждения, так и элементы сведений об объектах и оптимальных вариантах поведения по отношению к ним). Важным, на наш взгляд, является тезис о взаимосвязи компонентов установки: изменение одного компонента может вызвать изменение другого. Изменение в убеждениях способно повлечь за собой необходимость пересмотреть установку, что в конечном итоге может привести к изменениям в поведении [84; С.46-50]. Относительно изучаемой нами проблемы этот процесс может разворачиваться следующим образом.

Появление новых значимых сведений об объектах (в нашем случае, партнерах взаимодействия) может изменить наши представления о них и оптимальных вариантах поведения по отношению к ним. Изменение представления об объекте послужит основой для коррекции предполагаемого образа действий по отношению к нему, а возможно, и самого отношения. Мы используем слово «возможно» по той причине, что не любое новое знание и не в любой ситуации повлечет изменение ожиданий, намерений или действий субъекта.

В социальном воспитании социальные ожидания рассматриваются в первую очередь применительно к сфере взаимодействия и характеризуются равенством позиций взрослого и ребенка. С.А. Косабуцкая, О.К. Крокинская, Л.С. Нагавкина трактуют данный феномен как выражение потребности субъектов в той или иной деятельности как партнеров взаимодействия.

Соотнося социальные ожидания с явлением социального заказа, исследователи определяют, что в первом случае сохраняется равноправие партнеров и может быть установлен паритетный диалог; существует значительно большая свобода в действиях, но возникает и необходимость предусмотреть реакцию партнера, быть гибким в отношениях с ним; есть возможность координировать действия и запросы, обсуждать и находить общий решения в процессе реализации потребностей и интересов социальных партнеров.

По мнению авторов, социальные ожидания, не будучи проявленными, осознанными, вызывают трудности в жизни. Поэтому необходимо создавать условия для рефлексии, самоопределения участников образовательного процесса в их отношении к школе и для определения ими собственных интересов. Так людям с высоким уровнем социальной активности необходимо предоставить возможность реализовать ее в общественной жизни школы. Тогда социальные ожидания не перерастут во взаимные претензии, а помогут людям стать равноправными участниками школьной жизни. Миссия социального педагога в современной ситуации — способствовать тому, чтобы каждый почувствовал, осознал и реализовал свои ожидания [140; С. 47-63].

Таким образом, анализ психолого-педагогической литературы и этимологии слова «ожидание» позволил нам согласиться с мнением Н.Б. Трофимовой о том, что социальные ожидания представляют собой субъективный обобщенный образ прошлого опыта и эмоционально-оценочного отношения школьников к себе и другим в предстоящей ситуации [220; С. 6].

СОЦИАЛЬНАЯ РОЛЬ — совокупность норм, правил и форм поведения, характеризующих типичные действия человека, занимающего определенное положение в обществе.