14. Сімейна психотерапія

Сформувалась на поч 50-х 20ст. Сімейна терапія – підхід, заснований на переконанні, що пояснення і розвязання проблем людини залежить від розуміння її взаємовідносин зі значущими іншими у її минулому сьогоденні. Мета терапії полягає у допомозі сімї подолати проблеми, у сприянні її здоровому розвитку через зміну стосунків людини, яка має проблему, зі значущими для неї особами з найближчого сімейного та соц оточення.

Використання сімейної терапії повязують з іменем Вірджинії Сатір, яка у своїй книзі «Спільна сімейна терапія» обгрунтувала альтернативні методи психотерапевтичної роботи з індивідами та сімями. На сучасному етапі сімейна терапія охоплює такі напрями.

Структурна сімейна терапія – започаткована в Нью-йокрсьмій школі для хлопчиків-правопорушників наприк 50-60р 20ст Сальвадором Мінухіним. Структурна терапія грунтується на ідеї, відповідно доя якої, проблематична сімейна орг структура не дає змоги сімї домати стреси як у своїх межах, так і поза ним, а також адаптуватися до змін. Її представники зосереджують зусилля на реструктуризації сімї. Піся цього сімя починає використовувати приховані ресурси і модифікує свою структуру.

Стратегічний напрям – головни завданням є зміна ролі батьків у патологічних трикутниках (батько-мати-дитина), здійснення імпауермента (наснаження) батьків у проблемних ситуаціях, допомога сімям у виробленні протидії жорстокості і насильства.

Когнітивно-біхевіористський. Незадовільні стосунки батьків і дітей спричинені примусовим характером взаємодії, нечіткими її правилами, слабким підкріпленням соціально коректної поведінки, а також негативними уявленнями, думками кожної із сторін про іншу. Мають на меті поліпшення поведінки дітей, передбачають використання системи винагород для підтриманя схвальних вчинків, а також сприяння батькам в опануванні ефективних методів цілеспрямованого адекватного меті впливу на своїх дітей. Для розвитку комунікативних навичок підлітків і дорослих, їх умінь долати проблеми використовують спеціальні тренінги.

Екзистенційний напрям. Сімя є системою в якій усі компоненти (індивіди) мають ожднакове значення. Тому, щоб змінити ціле, необхідно змінити всі його компоненти. Консультант намагаючись змінити ситуацію в сімїї, у розмові з клієнтом спростовує зміст, яким той наділив описані події.

Спільним для всіх напрямків сімейної терапії є такі теоретичні положення:

1.Необхідність змінювати дисфункціональний гомеостаз.

2.Слід більше вивчати стереотипи поведінки і переконання.

3.Соц працівник повинен уявляти себе частиною сімейної системи, намагатися реагувати на обставини так, наче він є членом сімї.

Процес сімейної терапії охоплює такі екапи:

-планування (передбачає визначення того, кого саме з членів сімї або значуших інших слід запросити на зустріч, зясування порядку та умов роботи);

-оцінювання (формалізація стосунків між консультантом і сімєю шляхом укладення угоди, налагодження довірливих взаємин, аналіз проблем сімї);

-втручання (визначення очікуваного результату, засобів досягнення мети, проведення консультаційних зустрічей в процесі яких долається опік клієнта);

-розірвання або укладення повторної угоди (підготовка клієнта до завершення терапії, обговорення зривів у поведінці та підтримки в майбутньому).

Щоб переконати сімю в можливості розширити, модифікувати її уявлення про реальність, використовують такі техніки:

1)інсценування (відтворення на словах певні схеми взаємодії);

2)фокусування (відібравши елементи, що мають терапевтичне значення, соц працівник організовує взаємодію членів сімї навколо певної теми, яка надає цим елементам нового значення);

3_посилення напруги (соц працівник непомітно провокує зіткнення членів сімї, що посилює терапевтичний вплив).