79. Поняття про релевантність облікової інформації та її вплив на прийняття рішень.

Забезпечити прийняття правильного рішення може лише пов­на, своєчасна та неупереджена інформація, яка є корисною для конкретного випадку. Тому подальшій обробці й аналізу підля­гають дані про релевантні доходи та витрати. Релевантними вва­жаються дані, які:

— мають різне значення для різних альтернатив;

— безпосередньо пов'язані з конкретною альтернативою;

— стосуються певного майбутнього рішення;

— можуть вплинути на рішення;

— враховуються;

— являють собою майбутні грошові потоки, відмінні для різ­них альтернативних рішень;

— обмежені альтернативними рішеннями.

Незважаючи на вказану різноманітність підходів, переважна біль­шість авторів виділяє такі ознаки релевантності:

1) пов'язані з відповідною альтернативою і можуть вплинути на прийняття рішень, тобто для різних рішень релевантні дані бу­дуть різні;

2) стосуються лише майбутнього, тобто їх можна уникнути при виборі однієї з альтернатив.

Отже, ті доходи та витрати, які зростатимуть або зменшува­тимуться внаслідок прийняття того чи іншого рішення, є релевант­ними. Тобто це — дані, які характеризують додаткові вигоди і втрати, пов'язані з діями щодо здійснення обраної альтернативи. Стосовно витрат слід підкреслити, що їх поведінка не визначає однозначно їх релевантність. Звичайно, найчастіше релевантними виступають змінні витрати, оскільки основна частина опера­ційних рішень пов'язана зі зміною обсягу діяльності. Наприклад, якщо керівництво розглядає можливість виготовлення додаткової партії продукції понад план, то для цього необхідно придбати і додаткові матеріали. Але інколи змінні витрати вважаються не-релевантними. Так, якщо матеріали для виготовлення певної про­дукції вже є в наявності на момент прийняття рішення про її до­датковий випуск у звітному періоді, то при оцінці витрат, пов'я­заних з такою додатковою партією, вартість цих матеріалів буде нерелевантною, оскільки виникла в минулому.

Ознаку релевантності можуть набути і постійні витрати, зок­рема та їх частина, яку можна класифікувати як прямі витрати стосовно певного сегмента підрозділу. їх виникнення залежить від того, чи працює підрозділ. Наприклад, розширення асортимен­ту продукції на підприємстві потребує встановлення нової вироб­ничої лінії. При цьому необхідно додатково залучити спеціалістів по її обслуговуванню. Витрати на оплату праці цих спеціалістів входитимуть до складу виробничих накладних витрат і співвідноситимуться з конкретним підрозділом. При цьому вони по­винні бути додатковими, а отже, й релевантними. Такий самий аналіз проводять і стосовно операційних витрат. Отже, наділяти ті чи інші показники характеристикою «релевантні» слід, вихо­дячи виключно з умов конкретної ситуації.

37. Відмінності в оцінці наявності та руху витрат і готової продукції на рах 23 і 26 при застосуванні нормативного методу та стандарт-кост

Порівняння сутності вітчизняного нормативного методу облі­ку витрат і калькулювання собівартості продукції із зарубіжною системою обліку витрат стандарт-костингу показує, що вони ма­ють багато спільного. Зокрема, загальними принципами для обох систем є:

• суворе нормування витрат;

• попереднє (до початку поточного періоду) складання нор­мативних калькуляцій на основі встановлених норм (стандартів) витрат ресурсів по окремих статтях витрат;

• розподільний облік та контроль витрат за діючими нормами і відхилень від них у розрізі місць їх виникнення й центрів відпо­відальності;

• систематичне узагальнення та аналіз відхилень з метою ви­користання інформації для усунення негативних явищ у вироб­ничому процесі й управління витратами;

• універсальність і можливість застосування за будь-якого тра­диційного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

Разом з тим, слід звернути увагу і на такі розбіжності між ними.

а) за системи обліку стандарт-костингу на відміну від вітчиз­няної системи нормативного обліку відокремлений облік змінисамих норм не ведеться;

б) вітчизняний нормативний метод орієнтується на оперативне документування відхилень від норм з установленням їх причин і винуватців; а стандарт-костинг ґрунтується на визначенні відхи­лень розрахунковим методом (як правило, по закінченні місяця), дослідженні причин відхилень та прийнятті відповідних управ­лінських рішень;

в) за системи стандарт-костинг стандартні (нормативні) витра­ти списуються безпосередньо на рахунок виробництва. Відхи­лення ж від норм протягом року на відміну від вітчизняного нор­мативного методу можуть нагромаджуватися на окремих (спе­ціальних) рахунках відхилень і повністю списуватися на фінан­сові результати підприємства, тобто без відображення на рахун­ках витрат виробництва.

Слід зазначити, що рахунки для обліку відхилень мають одна­кову структуру незалежно від варіанта обліку нормативних витрат, тобто незалежно від того, як ведеться рахунок «Виробництво»: по дебету і кредиту витрати й випуск відображаються за нормами, чи по дебету відображаються фактичні витрати, а по кредиту — спи­сання витрат на випуск за нормативною собівартістю.

У зв'язку з тим що рахунки для обліку відхилень побудовані таким чином, що по їх дебету відображають негативні відхилення (перевитрати), а по кредиту — позитивні (економію), при спи­санні перевитрат рахунки відхилень кредитуються (в дебет рахун­ку «Собівартість реалізації»), а при списанні економії — дебету­ються (відповідно в кредит рахунку «Собівартість реалізації»).

Якщо порівняти таке списання з вітчизняною практикою то згідно з П(С)БО 16 «Витрати» передбачено віднесення в дебет рахунку 901 «Собівартість реалізованої продукції» лише наднор­мативних витрат (перевитрат).