3. Специфіка методологічної бази країнознавства.

Країнознавство є синтетичною науковою і навчальною географічною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхню природу, населення, внутрішні просторові відмінності.Останнім часом, у зв'язку з диверсифікацією міжнародних відносин України в галузі країнознавства, все більше переважають дослідження, у яких на перший план виступає різнобічний аналіз найважливіших проблем тих країн, з якими наша держава має тісні зв'язки. Такі проблемно орієнтовані дослідження тісно пов'язані з практикою дво - і багатосторонніх відносин між країнами світу. При цьому пріоритети здебільшого надаються моделюванню ситуацій і прогнозуванню розвитку подій та явищ. Проблемна орієнтація сприяє зростанню практичної значимості країнознавства і водночас створює умови для розвитку його методологічної бази. Вона теж пов'язана з упровадженням системного підходу, вимагає розгляду найважливіших проблем на глобальному рівні. Це ще більше надає країнознавству передбачуваної прогностичної спрямованості. Прогноз у країнознавстві, як конкретне передбачення стану певного явища в майбутньому на основі спеціального наукового дослідження, набуває у XXI ст. особливого значення, тому що конкретна цінність правильного, науково обґрунтованого передбачення у сфері міждержавних відносин стрімко зростає. Вміння передбачати ситуацію з урахуванням усезростаючої кількості різновекторних чинників стає головним і найдорожчим "товаром" аналітиків у країнознавстві.

4. Види та аналіз документів.

Аналіз документів є досить поширеним у практиці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот.

Різновиди документів. До них у прикладній соціології, в першу чергу, відносять, як вже вказувалося, різні друковані та рукописні матеріали, а також теле-, кіно-, фото-, звукові записи. За останні роки набули великого розповсюдження електронна система та мережа "появи", збереження і поширення документальної інформації - Інтернет.

Існує ряд критеріїв для класифікації документів. Розрізняють офіційні і неофіційні матеріали. За формою викладу розрізняють письмові та статистичні документи За функціональними особливостями - інформаційні, культурно-виховні, регулятивні.

5. Квантативні методи країнознавства.

Когнітивне картування досліджує поняття та категорії, якими оперують окремі особи, вповноважені приймати рішення у сфері зовнішньої політики. Р. Шнайдер, X. Брук, Б. Сапін, а пізніше Р. Джервіс показали, що в основі прийняття рішень політичними діячами може лежати не тільки і не стільки реальність, скільки її сприйняття ними. Метод когнітивного картування пов'язаний з дефініюванням основних понять, якими оперує особа чи організована група, що приймають рішення, та спрямований на знаходження між цими поняттями причинно-на-слідкових зв'язків. Він аналізує ситуацію з погляду тієї чи іншої сторони, що діє у певній ситуації. Результатом такого дослідження може бути представлення її позиції у вигляді блок-схе-ми або порівняльної таблиці, за якими можна судити про ймовірні взаємодії сторін. Цей метод не можна вважати абсолютно досконалим та адекватним дослідженням реальності, позаяк він не дає відповідного уявлення про рушійні сили, механізми та закономірності дій у сфері міжнародних відносин. Крім цього, у політиці завжди існувала специфічна "езопівська" мова. Навіть найжорсткіші політики у публічних промовах майже ніколи не використовують зворотів, понять та категорій, що свідчать про їхню нетерпимість, антагоністичність чи прагнення до експансії.

Метод індикаторів до теорії міжнародних відносин увів Б. Корані, запропонувавши використовувати низку найважливіших, з його погляду, параметрів поведінки учасників міжнародних відносин. Він виокремив чотири такі індикатори: спосіб дипломатичного представництва, економічні угоди, міждержавні візити, договори. Індикатори групуються відповідно до їх типу (наприклад, державні візити можуть здійснюватись на рівні глав держав, прем'єр-міністрів, міністрів, послів з особливих доручень тощо). Кількісна характеристика міжнародних відносин подана у вигляді розгорнутих таблиць, свідчить про інтенсивність тієї чи іншої зовнішньополітичної та економічної орієнтації країни. За таким методом можна також оцінювати характер, структуру та зміст міжнародних систем. Метод індикаторів можна розглядати як спробу запровадити у дослідження міжнародних відносин статистичні прийоми збирання та опрацювання інформації. Така спроба, однак, не вичерпує операційних можливостей статистики.