Українська діаспора в європейськиї країнах, країнах Північної і Латинської Америки та Австралії
Представники української еміграції в масовому порядку з'явилися в Німеччині після Другої світової війни і довгі роки місцевий український етнос був центром політичного, економічного, наукового і культурного життя переселенців з України, який у 60-х рр. ХХ ст. поступово перемістився в США і Канаду. З довоєнних часів у Німеччині працюють наукові організації української діаспори: Український вільний університет, Наукове товариство Т. Г. Шевченко; відділення Української вільної академії наук. Серед відомих вчених українського походження можна назвати професорів О. Горбача, Ю. Жваво-Бложца, Т. Мацківа та ін. З 50-х рр. ХХ ст. у Західній Німеччині діють українські емігрантські видавництва "На гору" і "Дніпрова хвиля", де крім літератури видаються і газети "Шлях перемогти", "Мета" та інші.
Серед представників української діаспори в Німеччині 70 % – прихильники греко-католицької церкви, інші належать до православної або до баптистської конфесій.
Франція дала притулок на своїй території приблизно 40 тис. українцям. Багато хто з них – нащадки від змішаних шлюбів і не вважають себе українцями. Майже 90% українців Франції проживають у містах. Основні місця проживання – Париж, Мец, Страсбург, Нансі, Орлеан, Тулуза, Марсель, Бордо. Більшість осіб українського походження мають французьке підданство.
Центром україністики у Франції вважається м. Сарсель поблизу Парижа. Тут з 1951 р. діє Наукове товариство імені Т. Г. Шевченко. Воно має ряд секцій – медичну, математичну, історико-філологічну. Видаються "Записки НТШ" і "Вісті із Сарселю". Тут же розміщена редакція багатотомного видання "Енциклопедія українознавства". Міська бібліотека м. Сарселя нараховує понад 20 тисяч томів україністики. Серед суспільно-політичних організацій українців у Франції можна назвати Українське академічне товариство, українське товариство ім. Т.Г. Шевченко, Товариство ім. Маркіяна Шашкевича та ін. 2/3 українців Франції належать до української католицької церкви; інші до української автокефальної православної; римсько-католицької або протестантської церкви.
У масовому порядку українці почали проникати у Великобританію з 1947 р., в основному напівлегально з таборів для переміщених з Німеччини й Австрії. Також отримали політичний притулок тут залишки дивізії СС-Галичина й Української повстанської армії (близько 9 тис. чоловік). Більшість українців – 99 % мешкає в Англії; 1 % у Шотландії. З них 3/4 проживають в індустріальних містах Центральної Англії – Ноттінгемі, Лестері, Ковентрі, Манчестері, Лідсі, Гордфорді та ін. Приблизно 2 тис. українців проживає у Лондоні, де розташовані штаб-квартири всіх українських організацій Великобританії. Більш 80 % британських українців зайняті фізичною малокваліфікованою працею; інщі – власники приватних підприємств.
У Великобританії ніколи не було щоденних українських шкіл. Епізодично діють українські недільні школи і дитячі сади, а також система літніх таборів відпочинку "Спілки української молоді", де діти українських емігрантів знайомляться з українською мовою, історією і літературою України. Серед суспільно-політичних організацій українців Великобританії можна назвати: "Союз українців Великобританії", "Гуцулію", "Станіславщину", "Товариство підгаєчан в Англії", при яких працюють хори, танцювальні колективи, драмгуртки, спортивні команди.
У Лондоні діє бібліотека української діаспори і музей Т.Г. Шевченко. Серед вихідних україномовних видань виділяються газета "Українська думка" і журнал "Український огляд". 75 % українців у Великобританії відносяться до української греко-католицької церкви; інші до української автокефальної православної церкви та євангелістско-баптистським братствам.
Центром духовного життя сучасної Української громади в столиці Італії - Римі є комплекс інституцій на північно-західній околиці міста. Передусім це - розбудований стараннями патpiapxa Йосипа Сліпого в 1967-1969 роках собор Святої Софії, за стилем та мозаїчним оздобленням близький до Святої Софії Київської. Поруч розташований будинок Українського католицького університету (УКУ) імені Папи Климента та Українська Мала Семінарія. Дуже незначна кількість українських трудових мігрантів стають на консульський облік, тому немає точної інформації про їх місце перебування та кількість.
Як свідчить статистика, у Чеській Республіці українська громада протягом останнього десятиліття зросла більш ніж удвічі. У Чехії українська національна меншина посідає четверте місце за кількістю її членів після словацької, польської та німецької. За останніми даними, вона нараховує понад 20 тисяч осіб – громадян країни, і постійно зростає.
Найбільшим організованим об'єднанням українців у Чеській Республіці є "Українська ініціатива", яку очолює Віктор Райчинець. Загальне збільшення кількості вихідців з України у Чехії позначилося й на активізації роботи української громади.
Крім "Української ініціативи" у Чехії активно діють такі громадські організації як Союз українців, Форум Українців Чеської Республіки, Союз українських жінок. Проте усі разом вони об'єднують лише трохи більше, ніж 10 відсотків із загального числа українських громадян.
Не дивлячись на близьке сусідство з нашою країною, Угорщина має невелику українську діаспору, представлену переважно українцями-русинами у південно-східній частині країни. У соціальному складі діаспори переважають селяни.
Українська діаспора Канади по чисельності займає друге місце на американському континенті і взагалі у світі, перевищуючи 1 млн. осіб – 25 % від закордонних українців у цілому.
Історично основна маса переселенців (85 %) проживає в провінціях Онтаріо (30 %); Альберта (20 %); Манітоба (20 %); Сасчачеван (15 %). Крім цього, центрами компактного проживання вихідців з України є м. Вінніпег (65 тис. чоловік), м. Едмонтон (63 тис. чоловік), м. Торонто (62 тис. чоловік), м. Монреаль (20 тис. чоловік), м. Оттава (6 тис. осіб), м. Ванкувер (32 тис. чоловік). На сьогодні основна маса представників української діаспори народилися в Канаді.
Канадські українці дбайливо зберігають мову, звичаї, історію. На кошти діаспори в Канаді встановлені пам'ятники князеві володимиру Святому, Маркіяну Шашкевичу, Тарасу Шевченко, Лесі Українці, Василю Стефанику, Івану Франко; жертвам голодомору 1933 р.; жертвам Чорнобиля 1986 р. Символом української громади в Канаді є 20-метрова "писанка" у м. Вергевель. Більшість українських політичних, суспільних, культурних і релігійних організацій входять у Конгрес українців Канади. У країні видається україномовна преса: "Українські вісті", " Український голос", " Гомін України" і ін. Більшість українців Канади – християни православної віри; 32 % належать до української греко-католицької церкви; 21 % – римо-католичної церкви та ін.
Створивши багато суто українських діаспорових громадських організацій - Конгрес українців Канади (КУК), Світовий Конгрес українців (СКУ) та ін., канадські українці досягли великих успіхів у канадійському суспільстві. М.Стар (Старчевський) у післявоєнні роки був міністром праці, Н.Кафік - міністром у справах багатокультурності, сенаторами та міністрами були Д.Кларк, В.Уолл, Д.Гнатишин, П.Юзик, Д.Івасів, М.Білих. Рамон Гнатишин з провінції Саскачеван став генерал-губернатором Канади.
Понад 10 університетів країни мають курси україністики, при Альбертському університеті засновано Канадський інститут українознавчих студій (КІУС), при Торонтському університеті - Центр українознавства.
Більша частина канадців українського походження реалізують свою можливість допомогти історичній батьківщині через роботу в благодійних організаціях і участь в гуманітарних акціях.
Безперечно існує певний вплив української діаспори на федеральний уряд країни з метою формування політики Канади по відношенню до незалежної України. Цей вплив чиниться через організаційні структури спільноти, перш за все, такі як Конгрес Українських Канадців і часткова через нещодавно утворені – Канадсько-українську фундацію і Консультативну Раду при міністрі закордонних справ Канади, які виходять за рамки етнічного співтовариства. Разом з тим ці новоутворені структури відіграють, в основному, допоміжну роль. Українська діаспора, в свою чергу, зіграла значну роль в формуванні іміджу незалежної України в Канаді, в популяризації української внутрішньої та зовнішньої політики, що сприяло формуванню дружніх взаємовигідних відносин між двома країнами.
Українці почали переселятися на територію США з другої половини ХІХ ст. і до початку 90-х рр. ХХ ст. склали приблизно 30 % від усієї чисельності закордонної української діаспори – приблизно 1,2 млн. чоловік.
Початок масової еміграції в США датується 1870 р. Першим відомим українським емігрантом цієї хвилі називають Андрія (Агапія) Гончаренка, ченця Києво-Печерської лаври (він брав участь у антикріпосницькому русі і зазнав переслідувань).
По місцю виїзду українці США – це емігранти зі Східної Галичини і Північної Буковини (45 %) і Закарпаття (40 %) і лише 15 % вихідці з території Східної України. Найбільше компактно розселені українці на американській території в південно-східних промислових штатах: Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Массачусетс, Пенсильванія, Коннектикут, Огайо, Іллінойс, Мічіган, Міннесота, Меріленд, Флорида, Каліфорнія, Техас, Вісконсін. Майже 90% українців Америки живуть у містах. По чисельності українці в США займають друге місце серед слов'янської еміграції – після поляків. На відміну, приміром, від Канади або Аргентини, майже 90 % українців США проживають у містах.
За релігійною ознакою частина – атеїсти. Інші відносяться до Української католицької церкви, Карпато-руської католицької церкви, Української православної церкви і т.д.
Велику культурну роботу ведуть суспільно-політичні організації української діаспори – Лемко-Союз, "Батьківщина", "Черемош", Ліга американських українців і т.д. Політичною діяльністю займаються Організація українських націоналістів, Українська революційно-демократична партія та ін. Багатотисячними тиражами виходить україномовна преса США -"Українські вісті", "Сучасність", "Дзеркало тижня", "Українське життя", "Народна воля" та ін. З 1893 р. у США виходить одна з "найстарших" газет - "Свобода" (нині - тижневик). Сьогодні у США працюють численні українські ЗМІ, видавництва, музеї, архіви, церкви, школи українознавства.
У 1915 р. створена Федерація українців Америки, яка вже у 1916 р. була прийнята в Конгресі і президентом США. Тут діє ряд відомих організацій українців зарубіжжя, зокрема "Український народний союз", "Український конґресовий комітет Америки", "Злучений українсько-американський допомоговий комітет", "Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці", "Українська вільна академія наук", є молодіжні, ветеранські, фахові (наприклад, лікарів, інженерів, істориків) організації.
У 1964 р. у столиці США м. Вашингтоні відкрито пам'ятник Т.Шевченку. Відкрив монумент президент Д.Ейзенхауер. Ряд університетів у США мають кафедри української мови, українознавства: Пенсильванський, Колумбійський, Каліфорнійський, Іллінойський (Урбана-Шампейн) та 20 коледжів країни. Авторитет деяких науковців-українців у США дуже високий, наприклад, Ю.Шевельова, О.Пріцака, Т.Сунчака, Р.Шпорлюка, І.Коропецького, Я.Білінського, Б.Винара, Б.Футея та ін. Фізик Ю.Кістяківський з Києва став одним з батьків американської ядерної бомби, був радником Д.Ейзенхауера. Авіаконструктор І.Сікорський найбільші свої досягнення у вертольотобудуванні зробив саме в США. Харків'янин С.Кузнець - відомий економіст, лауреат Нобелівської премії. Одесит Г.Гамов - родоначальник американської астрофізики та космології. Ф.Добжанський з Поділля - основоположник американської генетики. Українці досягли значних результатів у галузі вивчення космосу - серед них є і астронавти, і дослідники, вчені. Директор американського інституту аеронавтики та астронавтики - М.Яримович, президент корпорації супутників зв'язку - Й.Чарик.
Приклад значних досягнень українців у США свідчить про те, що талановитий і працьовитий український народ у цивілізованих умовах є не тільки конкурентоздатним, але й здобуває собі гідне місце серед міжнародної співдружності.
Відразу після прибуття до Австралії, українці відчули потребу згуртуватися. У столицях всіх шести штатів утворилися об'єднання, які називалися українськими громадами Biкторії, Тасманії тощо. Деякі з них утворили філії в провінційних містах. З часом для координації дій i співпраці всі громади об'єдналися в Союз українських організацій в Австралії. Окрім того, розпочав діяльність Союз українок Австралії, молодіжні організації "Пласт" i СУМ, утворилися спортивні товариства "Копаного м'яча" i "Відбиванки". Наші співвітчизники вважалися найзгуртованішою етнічною групою далекого континенту. Вони активно виявляли себе в науці, освіті, бізнесі. Лише незначна частина теперішніх емігрантів долучається до старої української громади. Діючі українські громади в Австралії створюють підкомітети, які заохочують новоприбулих до українського життя. Проте новоприбулі краще почуваються в російськомовному середовищі й приєднуються до тих громад.
Українська еміграція до Аргентини розпочалася випадково. Галицькі селяни у пошуках кращого життя мали намір поселитися в Північній Америці, де вже мешкали їхні односельці з України. Однак у Гамбурзькому порту американські урядові чиновники через якісь формальності не дозволи їм емігрувати до Америки. Свідком цього "непорозуміння" став польський агент еміграційної служби, який і скерував 12 галицьких і 6 польських родин до країни, про яку вони досі нічого не чули.
Емігранти, які приїхали до Аргентини в 1945-1950 роках - це, в основному, особи, які були насильно вивезені на роботи до Німеччини під час окупації України. Нині в Аргентині налічується понад 200 тисяч українців, яких можна розділити на дві численні соціальні групи. Перша - особи, що працюють в сільському господарстві і мають переважно самостійні фермерські господарства. Другою численною групою є індустріальні робітники, здебільшого високої кваліфікації. Останнім часом серед української діаспори відбувається ріст представників інтелектуальних професій - інженерів, лікарів, юристів, економістів, соціологів, філологів тощо.
Найбільш видатними явищами українського культурного життя є вихід у 1957-1967 роках "Української малої енциклопедії", яку уклав відомий громадський діяч та науковець Євген Онацький, та відкриття в столиці Аргентини Буенос-Айресі у 1971 році пам’ятника Тарасу Шевченку. Багатьом аргентинським українцям відомі також імена літераторів С.Мандзія, О.Садюка і Л.Голоцвана, художників В.Цимбала, М.Азовського, М.Неділка.
Українці в Бразилії належать до найстаріших етнічних груп і водночас найбільш чистих за рівнем збереження національної мови і культури. Причина цьому - компактне проживання української спільноти в південно-східній частині країни, яку інакше називають Бразильська Україна.
Суттєвим досягненням її представників є районування європейських сільськогосподарських культур, таких як гречка, капуста, картопля, соняшник, льон. У галузі освіти і науки найбільш вагомим є прийняття закону про право навчання української мови в урядових школах, де навчаються діти українського походження, а також робота українського відділення в університеті Ріо-де Жанейро.
З цим же університетом пов’язана літературна творчість та педагогічна діяльність поетеси й перекладача Віри Вовк (Селянської), яка видала португальською мовою "Антологію української літератури" і збірки сучасної української поезії різних років. Порівняно з іншими світовими діаспорами, українські громади мають найбільшу кількість різних громадських об’єднань (за приблизними підрахунками – близько 3 тисяч). Найбільше їх у Канаді – майже тисяча осередків: політичних, культурно-освітніх, професійних (об’єднання лікарів, учителів, інженерів, адвокатів), жіночих, молодіжних тощо.
Авторитетною міжнародною українською організацією є Світовий Конгрес Українців (СКУ), який об’єднує близько 300 громадських організацій закордонних українців з більше, ніж 30 країн світу. Міжнародними об’єднаннями є також Європейський конгрес українців (представляє інтереси українських громад у 23 країнах, здебільшого в Центральній та Східній Європі), Світова федерація українських жіночих організацій, а також Світова федерація українських лемківських об’єднань.
Основним координаційним органом світового українства є Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), створена українськими громадськими організаціями з України та з-за кордону в 1992 р. За статутом УВКР є міжнародною спілкою об'єднань громадян, діяльність якої поширюється на територію України та інших держав.
Питання задоволення національно-культурних потреб українців за кордоном є предметом двосторонніх міждержавних переговорів на всіх рівнях. З року в рік збільшується число двосторонніх угод, які передбачають реалізацію культурно-освітніх та інших запитів української діаспори. Створюються двосторонні змішані міжурядові комісії з питань забезпечення прав національних меншин.
Державна політика щодо відносин із закордонним українством базується на таких нормативно-правових актах: Конституція України, Постанова Кабінету Міністрів України «Про Національну програму „Закордонне українство” на період до 2010 року», Закон України «Про правовий статус закордонних українців», прийнятий Верховною Радою України 4 березня 2004 року, Національна концепція співпраці із закордонними українцями та інші акти законодавства.
Питання для самоконтролю:
Основні хвилі міграції українців.
Характерні риси трудової та політичної міграції.
Міжнародні об’єднання та організації українців за кордонами України.
Тематика рефератів:
1. Канадська діаспора: етапи становлення.
2. Досягнення українців – емігрантів за межами України.
3. Рееміграція. Долі українців.