3. Україна та нато.
Керівництво НАТО наголошує, що двері Альянсу залишаються відкритими для вступу інших країн.
Альянс очікує, що протягом наступних років будуть запрошені й інші країни, які бажають і спроможні перебрати на себе відповідальність і зобов'язання, пов'язані з членством. Керівництво НАТО ухвалило План отримання членства в НАТО, спеціально розроблений для того, щоб надати дорадчу допомогу країнам, які бажають вступити до Альянсу, і мати з ними зворотній зв'язок.
Розширення НАТО є подальшим кроком до основної мети Альянсу - вдосконалення безпеки і поширення стабільності на весь євро - атлантичний регіон, що доповнює ширші тенденції до інтеграції, зокрема розширення ЄС і підсилення ОБСЄ. Воно сприятиме демократичним реформам, зокрема встановленню цивільного та демократичного контролю над збройними силами. Воно стимулюватиме поширення стилю і навичок співпраці, консультацій та досягнення консенсусу, які характерні для відносин між членами Альянсу, та допомагатиме розвитку добросусідських відносин в усьому євро - атлантичному регіоні. Воно збільшить прозорість оборонного планування та військових бюджетів, тим самим зміцнюючи довіру між державами, а також підтримає тенденцію до інтеграції та співпраці в Європі. Більше того, воно зміцнить здатність Альянсу робити свій внесок у європейську та світову безпеку і підтримувати миротворчу діяльність ООН та ОБСЄ, а також посилить і розширить трансатлантичне партнерство.
Від країн-претендентів очікується досягнення певних результатів в політичних та економічних сферах. До них належать: врегулювання будь-яких міжнародних, етнічних або зовнішніх територіальних суперечок мирними засобами; демонстрація відданості верховенству права та правам людини; встановлення демократичного контролю над своїми збройними силами; забезпечення стабільності та добробуту через економічну свободу, соціальну справедливість та відповідальність за охорону довкілля.
Формат підготовки до вступу в НАТО „План дій щодо членства” (ПДЧ) з’явився у 1999 році. Усі країни, які вступали до Альянсу з того моменту, проходили через виконання ПДЧ.
План дій щодо членства (ПДЧ) - це програма НАТО з надання консультацій, допомоги та практичної підтримки, що враховує індивідуальні потреби держав, які задекларували прагнення вступити до Альянсу. Процес надання допомоги країнам-претендентам багато в чому ґрунтується на досвіді, набутому внаслідок приєднання до Альянсу Чеської Республіки, Угорщини та Польщі, які вступили до НАТО у 1999 році в рамках першого раунду розширення після завершення холодної війни.
Протягом цього процесу нові країни-члени (в тому числі Хорватія та Албанія) виконали широкомасштабну програму складних реформ у багатьох галузях, виходячи далеко за межі питань безпеки, оборони та військових структур. Втілюючи реформи у життя, ці країни разом із іншими державами-партнерами НАТО долучилися до багатьох операцій Альянсу, зокрема, взяли участь у миротворчих місіях під проводом НАТО на Балканах та в Афганістані.
Хоча участь у ПДЧ значною мірою сприяє підготовці до вступу до НАТО, вона не є гарантією майбутнього членства. Втім, усі країни, які проходили етап ПДЧ, мали істотну користь від цієї програми.
Відносини між НАТО і Україною постійно розвиваються з самого моменту отримання Україною незалежності.
Офіційні відносини між НАТО і Україною розпочались у 1991 році, коли Україна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (яка пізніше була замінена на Раду євроатлантичного партнерства), отримавши незалежність після розпаду Радянського Союзу. В 1994 році Україна стала першою країною — членом Співдружності Незалежних Держав (СНД ), яка приєдналась до Партнерства заради миру (ПЗМ). Згідно з Хартією було створено Комісію Україна-НАТО (КУН), яка є органом прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною.
Протягом 1990-х років Україна також продемонструвала своє прагнення взяти участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим операціям під проводом НАТО на Балканах. 9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав і урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною. Вона стала офіційною основою для відносин між НАТО і Україною.
Україна була серед перших країн, які відкрили дипломатичні місії при НАТО в 1997 році, а у 1998 році вона відкрила Військову місію по зв’язках. Українські військовослужбовці працюють у Центрі координації партнерства, який розташований поряд з оперативним командуванням НАТО в Монсі, Бельгія.
У травні 1997 року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО (NIDC). Роль центру полягає в координації інформаційної діяльності, яка спрямованана підтримку взаємовигідного партнерства України і НАТО і пояснення політики Альянсу широким колам української громадськості.
План дій Україна — НАТО було затверджено на рівні міністрів закордонних справ у Празі в листопаді 2002 року. План дій ґрунтується на Хартії, яка залишається основою відносин між НАТО і Україною. Його метою є чітке визначення стратегічних цілей і пріоритетів України на шляху до цілковитої інтеграції в євроатлантичні структури безпеки та забезпечення стратегічних рамок для поточної і майбутньої співпраці.
Восени 2004 року держави Альянсу напружено спостерігали за політичними подіями, що супроводжували президентські вибори в Україні, де законність результатів другого туру була піддана сумніву з боку опозиції та міжнародних спостерігачів, що призвело до Помаранчевої революції, народних протестів та до прийняття судом рішення про перевибори другого туру. За цих обставин було прийняте рішення від - класти на пізнішу дату засідання Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів, яке було заплановано на грудень 2004 року. Оголошуючи про це рішення, Генеральний секретар НАТО наголосив на тому, що повага до вільних і чесних виборів є одним із базових принципів, що лежать в основі особливого партнерства.
На самміті НАТО в Бухаресті в квітні 2008 р. Україні було відмовлено в ПДЧ. Однак було заявлено, що в майбутньому Україна має можливість вступити до даної організації. Процес євроатлантичної інтеграції в Україні було продовжено. Зокрема в 2009 р. була затверджена Річна національна программа на 2010 р. з підготовки України до набуття членства Організації Північноатлантичного договору.
Співпраця з Україною у сфері економічних аспектів оборони має два напрями: діяльність з перепідготовки та інституційний діалог, зосереджений на питаннях оборонної економіки, економічної безпеки та економічних аспектах перебудови оборонної промисловості євроатлантичної інтеграції. У рамках діалогу в цій сфері підтримуються обміни досвідом з експертами з питань безпеки економічного розвитку, зокрема оборонних бюджетів і управління оборонними ресурсами та їх зв’язку з макроекономікою і перебудовою оборонної галузі.
Співпраця між військовими НАТО і України розвивається в рамках Військового робочого плану Україна — НАТО під егідою Військового комітету. Головна увага звертається на допомогу Україні досягти цілей оборонної реформи і доповнює військовим досвідом і знаннями роботу, яку виконує Спільна робоча група з оборонної реформи. Військовий персонал НАТО також взяв на себе відповідальність за розробку правових рамок, які дозволили б НАТО і Україні розвивати оперативну співпрацю.
Протягом кількох років Україна утримувала в складі миротворчих сил під проводом НАТО в Боснії та Герцеговині піхотний батальйон, мотопіхотний батальйон та ескадрилью гелікоптерів. В операції під проводом НАТО в Косові взяли участь ескадрилья гелікоптерів та майже 300 миротворців, які продовжують служити в американському секторі у складі спільного польсько-українського батальйону. Україна продовжує робити свій внесок у міжнародну стабільність і боротьбу з тероризмом, надаючи право на проліт над її територією силам, які розгорнуті в Афганістані у складі Міжнародних сил сприяння безпеці під проводом НАТО (МССБ ), майже 1600 українських військовослужбовців було також розгорнуто в Іраку в складі багатонаціонального підрозділу під польським керівництвом в одному із секторів міжнародних стабілізаційних сил, до яких входять миротворці з країн — членів НАТО і партнерів.
Західні області України часто страждають від повеней; держави НАТО та інші партнери допомагали Україні долати наслідки потужних повеней у 1995, 1998 і 2001 роках. З 1997 року відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння з питань цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій і готовності до катастроф основна увага співпраці зосереджена на допомозі Україні краще підготуватись до таких надзвичайних ситуацій і більш ефективно долати їх наслідки.
Участь України в науковій програмі НАТО розпочалася у 1991 році. Додаткового поштовху вона отримала зі створенням Спільної робочої групи з наукової і екологічної співпраці. Протягом тривалого часу тільки Росія випереджає Україну за кількістю отриманих від НАТО грантів на наукову співпрацю. На додаток до застосування наукових розробок до боротьби з тероризмом і новими загрозами відповідно до нового напряму наукової програми НАТО пріоритети України в цій співпраці включають інформаційні технології, біологію клітини і біотехнологію, нові матеріали, захист довкілля та раціональне використання природних ресурсів.
Ключовими проектами України з НАТО в сфері науки та захисту довкілля на даному етапі є проект “Очищення території авіабази в м.Прилуки”; освоєння гранту НАТО для Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі “УРАН”; реалізація проекту “Моніторинг та передбачення ризиків паводків річки Прип'ять, яка протікає територією Республіки Білорусь та України через Чорнобильську виключну зону”; проект з розробки і створення унікального генератора рентгенівського випромінювання на основі зворотного комптонівського розсіювання в Національному науковому центрі “Харківський фізико-технічний інститут” НАН України. Україна залишається другою після РФ державою-партнером за кількістю проектів, що реалізуються в рамках участі в програмі НАТО „Наука заради миру та безпеки”.
В липні 2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, де наша держава проголосила позаблоковий статус, що може бути трактоване як відмова від вступу до НАТО, однак продовження тісного співробітництва з данною організацією. Проголошення Україною позаблокового статусу стало внеском у стабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні. Питання про членство в НАТО перестало роз’єднувати українське суспільство. Важливо і те, що воно перестало бути розмінною монетою в грі різних політичних сил. Зняття з порядку денного Україною питання про вступ до НАТО стало свідченням пошуку нашою державою конкретних шляхів вирішенні безпекових питань з урахуванням інтересів наших міжнародних партнерів.
Переведення наших відносин з НАТО на рівень розвитку конструктивного партнерства, не є даниною політичній кон’юнктурі або проявом нашої слабкості. Навпаки. Україна в даному випадку нічим не поступилася. Зате питання підвищення безпеки нашої держави як у внутрішньому так і зовнішньому вимірах знайшло своє вирішення. Такі дії як початок демаркації українсько-російського кордону, укладення Угоди про продовження терміну перебування до 2042 року Чорноморського флоту РФ в Криму є кроками, які дозволили зняти напругу і підвищити рівень безпеки не лише України, але й всього європейського регіону. Прийняте Україною рішення про позаблоковий статус також сприяє інтенсифікації співробітництва з НАТО. Так, 18 листопада 2010 року Президент України підписав Указ „Про забезпечення продовження конструктивного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору” відповідно до якого в Україні було створено систему координації співробітництва України з НАТО. За умов виконання нашою державою Річних національних програм це дозволить повною мірою реалізувати потенціал двосторонніх відносин. Основними перевагами співробітництва з НАТО є:
- підготовка до вступу є потужним стимулом для здійснення необхідних реформ з метою піднесення рівня життя громадян до стандартів країн розвиненої демократії;
- отримання гарантій забезпечення безпеки, територіальної цілісності, недоторканості кордонів та державного суверенітету;
- покращення інвестиційної привабливості для міжнародних інвесторів;
- зростання міжнародного авторитету; ширші можливості безпосередньої участі у виробленні рішень, які стосуються глобальної безпеки;
- участь у системі колективної безпеки, яку утворюють країни-члени НАТО, є вигіднішим для економіки країни, ніж забезпечення її оборони самотужки, оскільки це зменшує податки громадян країни на утримання власних Збройних Сил.
У співробітництві з Альянсом Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
Питання для самоконтролю знань: