2. Депозитні операції банків, їх класифікація

З історії розвитку банківської справи відомо, що почат­ковою формою депозитних операцій було збереження на монетних дворах у міняйлів золотих монет. За збе­реження цих монет власник платив тому, хто зберігав, певну винагороду, а останній гарантував, на бажання клієнта, повернення саме тих монет, які було передано на зберігання. Отож, на таких умовах міняйли не могли здійснювати позичкові операціїз отриманими монетами, не могли мати прибутку, з якого вони виплачували б власникам грошей проценти. Надалі історично склалося так, що власники грошей перестали вимагати повернення власне монет, поверталася тільки сума грошей, що їм відповідала. Міняйли отримали можливість до власного капіталу додати залучені на збереження кошти і надавати за їх рахунок кредити. Так з'явилися перші депозити. У наш час джерела коштів, які розміщують на депозити, різноманітні: це - кошти на рахунках підприємств, установ усіх форм власності, організацій, кошти на ощадних вкладах і на рахунках кредитно-фінансових установ,

Депозит (від латинського - річ, віддана на збережен­ня) - це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному засто­суванні. По-перше, депозит є для вкладника потенцій­ними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час «банківські гроші» приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків — платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

Суб'єктами депозитних операцій є банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами.

Об'єктами депозитних операцій є кошти, що пере­дані банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Класифікація депозитів може бути проведена за різними ознаками .

Активні депозити - це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні - це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Депозити до запитання, які у світовій банківській практиці називають трансакційними, — це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто їх термін зберігання не обумовлюється, і за цими рахунками банки здійснюють платежі на доручення їх власників. Ці депозити можуть бути як безпроцентними, так І з виплатою процентів. Умови виплати процентів за цими депозитами обумовлюються удвостороннїх угодах. Залишки коштів на цих рахунках постійно змінюються, тому банки цей вид залучених коштів можуть використовувати тільки для короткострокових вкладень, постійно стежачи при цьому за поточною ліквідністю балансу.

У більшості банків депозити до запитання мають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів.

У зарубіжних банках до безстрокових депозитів від­носять також контокорентний рахунок - активно-пасивний рахунок, що поєднує поточний і кредитні рахун­ки. Кредитове сальдо цього рахунку означає, що клієнт має власні кошти, дебетове - що їх необхідно позичити йому для розрахунків. Банк одноразово встановлює ліміт на суму кредиту під дебетове сальдо і кредитує клієнта. Цей кредит називають контокорентним.

Певну схожість з контокорентним рахунком має поточний рахунок з овердрафтом, який застосовують вже і вітчизняні банки.

Поточний рахунок з овердрафтом - рахунок, на якому на підставі угоди між банком і клієнтом допуска­ється в певному розмірі перевищення суми списання з рахунку над величиною залишку коштів, що означає надання кредиту.

Депозити на визначений строк - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті. До них належать: рахунки з обліку ощадних сертифікатів, строкові і цільові рахунки фізичних осіб, рахунки для збереження бюджетних коштів та для фінан­сування капітальних вкладень.

Строкові депозити - це також кошти на рахунках, що залучені банком на певний строк. Ці депозити, порів­няно із депозитами до запитання, не використовуються для здійснення платежів, кошти клієнти вкладають для одержання досить високих процентів, а банки можуть використовувати їх для вкладень на триваліші строки.

Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком відповідно до його фінансових можливостей за погодженням із вкладником.

Спинимось тепер на власне строкових депозитах і депозитах з попереднім повідомленням про вилучення.

Власне строкові депозити повертаються власнику в заздалегідь обумовлений термін (термін найчастіше від 30 до 89 днів, від 90 до 179 днів, від 180 до 359 днів і більше ніж 360 днів). Протягом цього терміну рахунок «забло­кований» і банк має кошти повністю у своєму розпоряд­женні. Якщо вкладник продовжує зберігати кошти на цьому рахунку після обумовленого терміну, то надалі роз­поряджається ним як поточним рахунком. Розмір процен­тів за цим депозитом залежить від строку і суми вкладу.

Строкові депозити з попереднім повідомлен­ням про вилучення потребують від вкладника попе­реднього оформлення спеціальної заяви про вилучення коштів. Звичайно строки повідомлення такі: від 1 до З місяців, від 3 до 6 місяців, від 6 до 12 місяців, понад 12 місяців. Для кожної із цих груп вкладів установлюються відповідні розміри процентних ставок.

3. Міжбанківський кредит як джерело запозичення банками коштів

Свої кредитні ресурси комерційні банки можуть поповнювати за рахунок коштів інших банків, тобто за рахунок міжбанківського кредиту. Вільними кредитними коштами. торгують фінансове стійкі банки, в яких завжди е над­лишок коштів, і щоб вони приносили дохід, банки праг­нуть розмістити їх в інших банках-позичальниках. У наш час банкові вигідніше позичити кошти іншому банку, аніж підприємству, тому що гарантія повернення кредиту бан­ком більша, ніж підприємством. Крім того, міжбанківський кредит - це досить ліквідні кошти, для них харак­терна короткостроковість і оперативність одержання.

Рівень процентної ставки за міжбанківський кредит банки мають право встановлювати самостійно, залежно від попиту та пропозиції на міжбанківське кредитування, рівня облікової ставки Національного банку.

Ринок міжбанківських кредитів - один із сегментів ринку кредитних ресурсів. Він дає банкам додаткове дже­рело доходів як за рахунок різниці між цінами купівлі та продажу кредитів, так і за рахунок диверсифікації процентних ставок за кредитами різної категорії терміновості.

Структура ринку міжбанківських кредитів харак­теризується наявністю;

• учасників ринку - продавців і покупців (банки);

• набором фінансових інструментів (коротко­строкові кредити, депозити тощо);

• організацій, що утворюють розгалужену інфра­структуру ринку (система комунікацій, інформа­ційна система, система електронних платежів);

• керівних органів, що впливають на конкуренцію. Традиційним фінансовим інструментом міжбан­ківського ринку є короткострокові кредити, «короткі гроші», строком до одного місяця, кредити на 2-3 місяці вже вважаються довгостроковими - «довгі гроші».

Сьогодні досить поширені міжбанківські кредити на один день - овернайт, їх мета - підтримати ліквідність банку. Іншим фінансовим інструментом є короткострокові і довгострокові міжбанківські депозити, які використо­вуються для підтримки ліквідності кореспондентських рахунків банків і для надання кредитів підприємствам.

Банки, що виходять на ринок міжбанківських кре­дитів, повинні чітко сформулювати для себе - з якою метою вони займатимуться діяльністю на ринку. Вико­ристання ринку може здійснюватися для надійного роз­міщення коштів (тоді банк виступає в ролі кредитора) або оперативного залучення коштів (тоді банк виступає як позичальник), або банк здійснює операції для одержання прибутку.

Якщо банк має вільні кошти, які він може розмістити на ринку, то його кредитна позиція позитивна (довга), якщо банк хоче залучити кошти - то знак його позиції буде від'ємним (коротка позиція). Одним із завдань на ринку міжбанківських кредитів є приведення позиції до нуля.

На ринку міжбанківських кредитів використову­ється кілька способів розміщення чи залучення грошових ресурсів іншими банками:

• безготівкові міжбанківські кредити, що здійсню­ються через коррахунки, відкриті в НБУ;

• використання кореспондентських рахунків, що відкриваються банками один в одного, для кре­дитування;

• використання векселів і ощадних сертифікатів. Міжбанківський кредит банки можуть одержати:

• самостійно, шляхом укладення угод;

• через фінансових посередників.

У разі, якщо банки самі домовляються про міжбанківський кредит, їх відносини оформляються спеціальним договором. Основна маса міжбанківських договорів укладається в строковій формі - угоди тод (розрахунки сьогодні), угоди том (розрахунки завтра), угоди спот (розрахунки протягом 48 годин), угоди форвард (роз­рахунки більше ніж за 48 годин). Щодо організації цього кредитування можна виділити два види оформлення угод:

• разові кредитні угоди;

• генеральні угоди.

При кредитуванні за разовими кредитними угодами банк-позичальник подає банку-кредиторові стандартний набір документів:

• заяву;

• установчий договір;

• копію статуту, завірену нотаріально;

• копію ліцензії на проведення банківських опе­рацій, завірену нотаріально;

• картку із зразками підписів і відбитком гербової печатки, також завірену нотаріально;

• баланс на поточну звітну дату;

• розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату;

• показники діяльності банку;

• форму забезпечення і строкове зобов'язання. Банк-кредитор визначає кредитоспроможність банку-позичальника за такими даними:

• питомою вагою активів балансу;

• достатністю власних коштів банку;

• прибутком до оподаткування;

• залишком кредитної заборгованості;

• сплаченим розміром статутного фонду;

• часткою одержаного міжбанківського кредиту в пасивах балансу банку;

• часткою строкових депозитів у пасивах балансу;

• виконанням економічних нормативів тощо.

Після прийняття рішення про можливість надання міжбанківського кредиту укладається кредитний договір, але сума кредиту обмежується двократним розміром власних коштів банку-позичальника.

Надання кредиту ї його погашення здійснюється безготівкове через кореспондентські рахунки банків, що відкриті в установі Національного банку.

Виконання угоди за наведеною схемою - процес трудомісткий і тривалий, для скорочення часу на оформ­лення разових угод використовують спеціальну генераль­ну угоду. Для цього переговори між банками можуть здійснюватися телефоном, факсом, дилерами банків.

Сторони узгоджують основні умови угоди:

• суму та валюту угоди;

• дату і час надання міжбанківського кредиту (МБК);

• дату, час повернення МБК;

• процентну ставку;

• реквізити надання та повернення коштів;

• умови забезпечення МБК.

Цього ж дня сторони обмінюються ключовими під­твердженнями електронною поштою НБУ. А протягом п'яти днів обмінюються юридичне оформленими доку­ментами.

Датою надання кредиту вважається дата надход­ження коштів на рахунок позичальника, дата повернення кредиту - це дата надходження суми заборгованості на рахунок кредитора. Проценти за користування кредитом нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування ним. Якщо кредит надається на строк до 30 днів, проценти виплачуються одночасно при погашенні основної суми боргу, в інших випадках проценти випла­чуються щомісяця.

Тема № 3. Операції банків із обслуговування платіжного обороту

1. Платіжний оборот, його суть, структура, проблеми та шляхи вдосконалення в сучасних умовах.

2. Безготівкові розрахунки, їх суть, значення, класифікація, принципи організації. Методи (способи) здійснення платежів при безготівкових розрахунках.

3. Поточні та інші рахунки клієнтів у банках, порядок їх відкриття й режим операцій із ними.

4. Характеристика форм безготівкових розрахунків.

1. Платіжний оборот, його суть, структура, проблеми та шляхи вдосконалення в сучасних умовах.

Грошовий оборот - сукупність грошових розрахунків незалежно від способу і форми їх здійснення.

Основну частину грошового обороту складає платіжний оборот, в якому гроші функціонують як засіб платежу, використо­вуються для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як у готівковій, так і в безготівковій формі. Весь безготівковий оборот є платіжним, тому що є певний проміжок часу між одержанням товарів та їх оплатою. Безготівковий грошовий оборот - рух грошових коштів без використання-готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У сфері готівкового грошового обороту рух грошей здійснюється у вигляді готівкових грошових знаків.

Переваги безготівкового обороту над готівковим:

- прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів;

- значно скорочуються витрати обігу;

- збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери.

У розвинутих країнах готівка становить незначну частину грошової маси: 5-7%. В нашій країні у зв'язку з початком ринкових перетворень в економіці готівковий оборот зараз займає близько 50% усього грошового обороту.

Загальні принципи організації системи безготівкових розра­хунків в Україні визначені в Інструкції № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», що затверджена постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204.