2. Про навчання й виховання дітей 6-річного віку

У творі „Серце віддаю дітям” (1969) розкрив проблему навчання шестирічних першокласників, їх підготовку до систематичного навчання. При цьому врахував такі особливості дитячого мислення, як образність, пластичність, емоційну збудливість думки. Саме їх враховував учений, коли проводив із дітьми уроки «живої думки». Він по-новому використав природу як широкий засіб загального розвитку дитини. Головним завданням таких уроків серед природи був розвиток у дітей здатності до кольорового та просторового відчуттів. В.Сухомлинський не просто вчив дітей спостерігати, але й спонукав помічати у звичайному – незвичайне, відчувати й емоційно переживати гаму різноманітних кольорів і відтінків. (Подібні досліди проводяться у школах сучасної Японії, де учні розрізняють до 300 кольорів і відтінків).

Щодо виховного впливу казки на особистість шестирічного школяра, то Сухомлинський є новатором. Тому у Павлиській школі вперше обладнана дитяча кімната казки, яка була незвичною не лише за інтер’єром, але й за змістом діяльності дітей у ній. Поступово у процесі занять серед природи та у кімнаті казки накопичувався досвід дітей, і на цій основі їх спонукали до усного складання казок. Така робота продовжувалася до 7-го класу (старші школярі щорічно складали не менше двох казок). Казка виховувала любов до рідної землі, до вітчизни.

Сухомлинський по-новому впроваджував і методику навчання грамоти, використовуючи при цьому образні порівняння природи. Поступово Сухомлинський підводив дітей до сутності людських взаємин. Всі шестирічні учні оволодівали вмінням читати і мали достатній словниковий запас. Як тільки діти починали стомлюватися, він переходив до іншого виду роботи. Навчання в «зелених класах» сприяли розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.

Педагог вважав, що перш, ніж давати знання, треба навчити дітей думати, сприймати, спостерігати. Він засуджував навчання, що зводилося до тренування пам’яті, зубріння, механічного заучування та одноманітності. Все життя і діяльність початкових класів удома і школі має будуватися з урахуванням народних традицій, трудового, родинно-сімейного, морально-етичного та духовного виховання, на активному залученні до виробничої, обслуговуючої, інтелектуальної праці, радості у поєднанні з батьковою і материнською любов’ю. Особливо негативно впливає на організм дитини несправедлива оцінка вчителя.

3. Етнічні засади родинного виховання

Етнічні засади родинного виховання розкриті В.Сухомлинським у творі «Батьківська педагогіка». Педагог по-новому осмислює взаємозв’язки родини і школи. Головним у цьому зв’язку виступає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бувальщини, легенди, оповіді, розкриває кращі набутки етнічних засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці вартості народ відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фольклор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.

В.О.Сухомлинський яскраво і образно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з урахуванням етнічних засад нашого народу. Вважав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім’я будуть діяти одностайно і стануть однодумцями у спільній роботі. Оскільки не всі батьки готові виконувати свої батьківські обов’язки, педагог рекомендує створити «батьківські школи» (сім груп: батьки-молодята, батьки дітей-дошкільнят, батьки учнів І-ІІ класів, ІІ-ІV класів, V-VІІІ класів, VІІІ-ХІ класів, та батьки, діти яких мали відхилення у розумовому і фізичному розвитку). Заняття проводилися два рази на місяць, практикувалися виступи батьків із досвіду сімейного виховання.

Високо цінував роль батька і матері, старших у сім’ї; розробив систему роботи з утвердження культу Жінки-матері в духовному житті дітей.