Лекція 18 педагогічна система в.О.Сухомлинського
1. Життя і педагогічна діяльність В.Сухомлинського.
2. Про навчання й виховання дітей 6-річного віку.
3. Етнічні засади родинного виховання.
4. Ідеї становлення вчителя-методиста.
1. Життя і педагогічна діяльність в.Сухомлинського
Василь Олександрович Сухомлинський (1918 – 1970) народився в с.Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) у селянській родині.
Протягом 1926 – 1933 років навчався у семирічній школі. Саме тут виявив свої творчі й педагогічні здібності. Дуже часто допомагав однокласникам, заміняв учителя. У 1934 році вступив на підготовчі курси учительського університету в Кременчуці, а потім на факультет української мови і літератури цього ж вузу. Хлопець зростав хворобливим, що стало поштовхом до заглиблення у світ власних відчуттів і переживань, до самоаналізу, до співчуття до беззахисних і слабших. Через хворобу змушений був залишити навчання в інституті (навчається заочно) і працює вчителем до кінця свого життя у сільських школах.
У 1941 В.О.Сухомлинський був призваний до армії, направлений на короткочасні курси політруків у Москві, потім брав участь у боях на Калінінському фронті. У 1942 р. після поранення був комісований і працював в Удмуртії директором школи до 1944 року. Тут одружився. Нічого не знав про своїх рідних, постійно їх розшукував.
Із 1944 по 1948 р. працював завідувачем Онуфріївського районного відділу народної освіти, але така робота його не задовольняла, він хотів бути поруч із дітьми.
Із 1948 року до кінця свого життя працював у середній школі в Павлиші. Саме тут він реалізувався як педагог, як особистість, як письменник-мораліст, по-справжньому відчув внутрішню свободу.
У творі „Павлиська середня школа” (1969) розкрив складові педагогічної професії, на конкретних прикладах показав особливості становлення керованого ним колективу. „Тут педагогіка була не засушеними висновками, а живою яскравою розповіддю про мистецтво виховання, про методи впливу на свідомість і почуття”. Найважливішим у педагогічній діяльності є любов і повага до дітей. Сухомлинський сам був феноменальним учителем і міг провести будь-який урок (за винятком біології, хімії, фізики), мав велику бібліотеку. Коли вчителі словесності і класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поставив на обговорення 20 власних кращих творів. На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми, а щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей, дії окремих учнів. При цьому Сухомлинський спонукав учителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня.
У Павлиській середній школі становлення колективу починалося з того, що дітей об’єднувало піклування про живу природу. Природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. За традицією колектив першокласників закладав свою маленьку шкілку, доглядав за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. Із першого року шкільного життя починався догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відіграли велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 років діти переживали перше громадське почуття гордості, коли бачили цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці ставали деревами, плодові дерева й виноград починали плодоносити.
Сухомлинський підкреслював, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні і, головним спрямуванням їхньої діяльності має бути піклування про збереження родючості грунту. Посильна участь учнів у боротьбі з руйнівною стихією була школою громадянства, змужніння та господарництва, що дало змогу дітям пізнавати ціну праці, землі і хліба.