98. Особи, які беруть шлюб мають право за власним бажанням укладати угоду про вирішення питань сім’ї (шлюбний контракт), у якій передбачити майнові права та обов’язки подружжя.

Правові аспекти шлюбного договору регулюються главою 10 СКУ. Шлюбний догорів може бути укладений особами: які подали заяву про реєстрацію шлюбу або подружжям. На укладення шлюбного договору, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода батьків або піклувальника, завірена нотаріусом.

Шлюбним договором регулюються:

• майнові відносини між подружжям

• визначаються їхні майнові права та обов’язки

• можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, регулювати особисті відносини між ними та дітьми, зменшувати обсягу прав дитини, ставити одного з подружжя у надзвичайно вигідне матеріальне становище.

Шлюбний договір укладається в письмовій формі та нотаріально посвідчується. Він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, якщо його укладено до реєстрації шлюбу чи у день його нотаріального посвідчення, якщо його укладено подружжям.

У шлюбному договорі може бути

встановлено:

• загальний строк його дії

• строки тривалості окремих прав та обов’язків

• чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу

визначено:

• майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї

• правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу

• можливий порядок поділу майна в тому числі і у разі розірвання шлюбу

• порядок користування житлом

• право на утримання

передбачено сторонами:

• використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб

Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Одностороння його зміна не допускається. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов’язки, які в ньому встановлені припиняються в день подання до нотаріуса заяву про відмову від нього.

На вимогу одного з подружжя, шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, які мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Шлюбний договір може бути визнаний судом недійсним на вимогу одного з подружжя, якщо її права та інтереси порушені.

99. Припинення шлюбу – це переривання дії подружнього стану у разі настання визначених законом обставин.

Шлюб припиняється внаслідок:

• смерті одного з подружжя або оголошення його померлим

• його розірвання

Шлюб розривається на підставі постанови державного органу РАЦС за спільною заявою подружжя або одного з них або на підставі рішення суду за спільною згодою подружжя чи за позовом одного з подружжя.

В органах РАЦС розірвання шлюбу проводиться:

• за заявою подружжя, яке не має дітей (постанова про розірвання шлюбу виноситься після спливу 1го місяця від для подання заяви, якщо вона не була відкликана)

• за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

• визнаний безвісно відсутнім

• визнаний недієздатним

• засуджений за вчиненням злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки

Шлюб припиняється удень винесення органом РАЦС відповідної постанови.

Розірвання шлюбу за рішенням суду проводиться у судовому порядку:

1. за спільною заявою подружжя, яке має дітей. Заява подається разом з письмовим договором про те, з ким будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і при цьому не будуть порушені їхні особисті права та права їх дітей.

Рішення суд постановляє через один місяць від дня подання заяви, упродовж якого подружжя має право відкликати свою заяву.

2. За позовом одного з подружжя: Позов про розірвання шлюбу не можу бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя суперечило б інтересам одного з них або інтересам їхніх дітей. Шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду.

Особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу має право надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

100. Відповідно до ст. 51 Конституції України,- кожен із подружжя має права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Особистими правами подружжя закон визнає:

1. право на материнств та батьківство. Відмова одного з подружжя від народження дитини або нездатність до її зачаття є підставою для розірвання шлюбу. Дружині-матері мають бути створені усі умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов’язків.

2. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

3. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов праці та відпочинку.

4. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища.

5. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов’язок сім’ї.

6. Кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин або їх збереження шляхом насильства є порушенням прав дружини або чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.

7. Дружина та чоловік мають право на вибір свого місця проживання.

Обов’язок подружжя турбуватись про сім’ю

Дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері. Дружина зобов’язана утв. в сім’ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній. Дружина та чоловік зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

101. Взаємні права та обов'язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку. Згідно Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Батьки мають право і зобов'язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. При неналежному виконанні батьками (одним з них) обов'язків по вихованню або при зловживанні батьківськими правами діти вправі звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органів опіки та піклування.

Батьки вправі віддавати своїх дітей для одержання освіти в навчально-виховні заклади. Питання виховання дітей вирішується батьками спільно. Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні.

За життя батьків діти не мають права на майно батьків. Якщо у неповнолітніх є належне їм майно, батьки управляють ним як опікуни і піклувальники без спеціального на те призначення, але з додержанням відповідних правил про опіку і піклування.

Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги

Повнолітні діти також зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Якщо цей обов'язок не виконується добровільно, то питання може бути вирішено через суд. Аліменти можуть сплачуватись і у виняткових випадках (тяжкої хвороби, каліцтва тощо)

Аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину - чверті, на двох дітей -третини; на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину. Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому цією статтею розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках, коли той з батьків, з якого стягують аліменти, є інвалідом першої чи другої групи.

Обов'язок по утриманню неповнолітніх дітей, якщо вони не мають батьків, або якщо батьки з поважних причин не в змозі їх утримувати, може бути покладений на інших родичів - діда, бабу, брата, сестру, а також на вітчима і мачуху дитини і осіб, які постійно виховували дитину і утримували її як члена своєї сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу.

Діти також мають немайнові права: право на прізвище, ім'я та по батькові, право на честь і гідність та інші права, які передбачені Конституцією і цивільним законодавством.