19. Грошовий мультиплікатор та пропозиція грошей.

Пропозиція грошей-це друга сила, що у зв’язку з попитом визначає конюнк’туру грошового ринку.Суть пропозиції грошей полягає в томому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають в своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.У процесі створення пропозиції грошей важливу роль відіграє банківська система. Величина депозитних грошей та пропозиція їх розподілу формується за рахунок власного капіталу та залучених грошей і розподіляється на банківські резерви і кредитні гроші. Резерви створюються для того, щоб була можливість у будь-який момент повернути гроші їх власникам. Кошти,які тримаються як резерви не приносять відсотка. Банківські резерви, які зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Нац. банку, складаються з двох компонентів: 1)обов’язкових резервів, які регламентує Нац. банк та 2)додаткових резервів,які створюють банки самостійно. Обов’язкові банківські резерви мають подвійну функцію: з одного боку вони виступають забезпеченням забов’язань банків перед їх клієнтами, а з іншого – є інструментом грошово-кредитної політики, при допомозі якого здійснюється вплив на спроможність банків створювати пропозицію грошей. В провідних країнах світу, а також в Україні банки тримають в обов’язковому резерві не більше 10% від суми депозитів. Норма мінімальних банківських резервів-це певна частина від залучених банком депозитів, яка зберігається у відсотках і знаходиться на рахунку ЦБ. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:1)Нац. банк визначає норму обов’язкових резервів, а значить впливає на банківські резерви; 2)Використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити, і таким чином збільшує банківські гроші. Здатність банківської системи збільшувати пропозицію грошей вимірюється грошовим мультиплікатором. Грошовий мультиплікатор-це величина обернено пропорційна нормі банківських резервів. Грошовий мультиплікатор(Mn)=1/r, де r-це норма обов’язкового резервування. Отже, чим нижчою буде норма обов’язкових резервів, тим вищім буде коєфіцієнт мультиплікатора, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки.Приріст грошової пропозиції можна обчислити за формулою: Ms=M0*Mn, де М0-початкова сума грошей.

15. Структура сучасної кредитної системи.

Кредитна система-це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитна система поділяється на банківську і парабанківську системи. Усі банкові інститути перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і утворюють ядро кредитної системи. За своєю структурою банківські системи багатьох країн суттєво відрізняються. Однак є ряд ознак, які властиві практично всім банківським системам. Зокрема це дворівнева їх структура. Перший рівень утворює Центральний банк(або кілька банків об’єднаних спільними цілями і завданнями) Другий рівень утворюють комерційні банки. Центральний банк-це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки наділений монопольним правом керувати грошово-кредитною системою країни. Він виконує такі основні функції:емісійну,банку банків, органу банківського регулювання та нагляду, провідника монетарної політики, банкіра і фінансового посередника уряду. Центральним банком України є НБУ, який створює і організує діяльність державної скарбниці, забезпечує зберігання резервнихфондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів, представляє інтереси України у відносинах з ЦБ інших держав. Комерційні банки-це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів,обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки і населення. Основними функціями КБ є:приймання депозитів від фізичних та юридичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві;випуск кредитних знарядь обігу. Парабанківські кредитні установи-це фінансові посередники грошового ринку,які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи.Вони спеціалізуються на виконанні кількох операцій та обслуговують обмежене коло клієнтури. Включають в себе страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, лізингові та факторингові компанії та ломбарди.

17. Політика регулювання доходів. Економічна нерівність. Крива Лоренца. Основною відмінною рисою первинного доходу є те, що передбачається отримання доходу як продукту власності на певний фактор економічної діяльності-працю, капітал або землю.Але рух доходів на цьому не припиняється. Після первинного розподілу здійснюється перерозподіл доходів. Існують різні канали перерозподілу доходів: по-перше перерозподіл відбувається завдяки коливанням ринкових цін як на самі фактори виробництва, так і на товари та послуги; по-друге, він може здійснюватись у формі добровільних внесків до суспільних, доброчинних і релігійних фондів та організацій. Але найбільш потужним каналом перерозподілу лоходів є фінансово-кредитна система, насамперед, її центральна ланка-державний бюджет. Тут перерозподіл здійснюється за рахунок податків і платежів. Завдяки дії перерозподільчого механізму утворюються вторинні доходи. Вони можуть бути у вигляді виплат по різним формам страхування, виплати по програмах державної допомоги, стипендії, пенсії тощо. Однією з причин, яка спонукає існування системи перерозподілу доходів є прагнення суспільства до подолання суттєвої майнової нерівності, притаманної усім країнам, навіть з найвищіми показниками життєвого рівня.Але для того, щоб застосовувати конкретні заходи державної політики вирівнювання доходів потрібна обгрунтована методика аналізу реального стану нерівності. У цьому відношенні найбільш поширеним у світі є метод Лоренца. Міру нерівності доходів можна визначити, будуючи криву Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходів.Чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона пряміша, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності убиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу у суспільстві. Значна диференціація у розподілі доходів може викликати різкі політичні потрясіння і привести до вкрай небажаних для країни наслідків. Тому держава повинна регулювати розподіл доходів і через оподаткування найбагатших та виплати найбіднішим змінювати ситуацію в розподілі доходів.Але певна нерівність все ж повинна зберігатись, зрівняльний розподіл суперечить ринковим принципам, історичний досвід вказав на його безперспективність і навіть шкідливість для суспільства.