- •47. Економічні та соціальні наслідки інфляції.
- •49. Економічні і соціальні наслідки кон'юнктурного безробіття.
- •43. Грошовий та депозитний мультиплікатори.
- •48. Державне регулювання ринку робочої сили і державна система забезпечення зайнятості.
- •1.Предмет та методи макроекономічного аналізу. Економічне моделювання.
- •4. Номінальний та реальний ввп. Дефлятор та індекс цін.
- •7. Економічна система як об’єкт макроекономіки. Типи економічних систем.
- •3. Сукупний попит та фактори, що його визначають. Крива сукупного попиту.
- •44. Причини нестабільності грошово-кредитної системи і заходи щодо стабілізації.
- •8. Система національних рахунків
- •9. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Рівноважний обсяг виробництва.
- •10. Макроекономічні суб'єкти та їх взаємодія.
- •11. Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції.
- •12. Ринок праці в Україні. Безробіття та його наслідки.
- •13. Методи вимірювання ввп.
- •14. Мультиплікатор. Парадокс ощадливості.
- •37. Гіперінфляція та її вплив на інвестиційний комплекс
- •36.Економічні наслідки дефіциту держ. Бюджету. Державний борг.
- •19. Грошовий мультиплікатор та пропозиція грошей.
- •15. Структура сучасної кредитної системи.
- •16. Проблема збалансованості держ. Бюджету. Бюджетний дефіцит.
- •20. Макроекономічні показники жит.Рівня населення в Укр.
- •29. Державний борг та можливості його погашення.
- •22. Фіскальна політика держави
- •24. Суб”єкти,об”єкти та структура нац ринку.
- •26. Зміст та чинники економ зростання
- •27. Дискреційна ф п та автоматичні стабілізатори
- •28. Нбу та грош-кред пол в Укр.
- •50. Особливості валютного реж в укр.
- •39.Аналіз моделі ad-as.
- •40. Класична модель макрорівноваги
- •41.Кейнсіанська модель макроек.Рівноваги
- •42.Економічне зростання:типи,джерела,фактори.
10. Макроекономічні суб'єкти та їх взаємодія.
В економіці діють 4 основні економічні суб'єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства), держава та закордон. 1. Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домогосподарство як поняття не завжди збігається з поняттям сім'ї, але для простоти аналізу вважають, що кількість домогосподарств у національній економіці дорівнює кількості сімей у країні. • містить усі приватні господарства країни, діяльність яких направлена на задоволення власних потреб. Домашні господарства проявляють три види економічної активності: пропонують фактори виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують. 2. Фірма — це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами (MacDonald's). Підприємницький сектор - це сукупність усіх фірм, зареєстрованих у межах країни. Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності: пред'являє попит на фактори виробництва, пропонує результати своєї діяльності та інвестує. У вітчизняній економіці — кілька сотень тисяч ділових підприємств, а в економіці США їх більше 20 млн. 3. Держава виконує важливі економічні функції. • формує правове середовище, що визначає "правила гри", яких зобов'язані дотримуватись економ. суб”єкти, •через податки й трансфери держава перерозподіляє доходи, •забезпечує суспільство благами громадського. Державний сектор - усі державні інститути та установи. Держава виробляє суспільні блага, які надходять споживачам «безоплатно» (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур). 4. Сектор закордон містить усі економічні суб'єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.
11. Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції.
Сукупна пропозиція — це величина реального рівень національного виробництва, який підприємства готові виробляти і продавати протягом року за певного рівня цін.
К рива сукупної пропозиції є висхідною. Додатний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли реальний національний продукт збільшується. Крива сукупної пропозиції має 3 відрізки — кейнсіанський, проміжний та класичний. Кейнсіанський відрізок відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не використовується, рівень безробіття перевищує природний (5-6%). Збільшення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються. Висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін. Економіка наближається до стану повної зайнятості. Витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію. Класичний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що економіка досягає повної зайнятості, тобто усі виробничі потужності завантажені, рівень безробіття не перевищує природного значення. Зростають ціни ресурсів і витрат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не змінюється. Чинники, що визначають сук.пропозицію. Крива сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію впливають 2 групи чинників: цінові та нецінові. До цінових чинників належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу національного виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива сукупної пропозиції стає крутою. Це означає, зростання цін і незначне збільшення обсягу виробництва. Основними ціновими чинниками є: процентна ставка, рівень цін. По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за меж природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення слабин у виробництві — проблеми із забезпеченням сировиною, транспортом тощо). По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досягнення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.). По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках — віддалених, захищених митом, корумпованих тощо). По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.). Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю продукції. До нецінових чинників сукупної пропозиції належать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Нецінові чинники переміщують криву ліворуч і вгору, коли сук.пропозиція скорочується і праворуч і вниз, коли сук.пропозиція зростає. До нецінових чинників відносять: рівень цін на виробничі ресурси, продуктивність праці, бюджетно-податкова політика.