9. Безтілесні ідеї Платона як справжнє буття

Різниця між Платоном (427—347 роки до н. е.), і Демокритом носить принциповий характер: якщо Демокріт розумів буття як матеріальний, фізичний атом, то Платон трактує це як ідеальну, безтілесну освіту — ідею, виступаючи тим самим як родоначальник ідеалістичної лінії у філософії. Платон стверджує, що справжня буття — «це деякі умопосягненні і безтілесні ідеї». Ідеї Платон називає «сутностями»; грецьке слово «сутність» створено від дієслова «бути». Отже, нематеріальні сверхчуттєві ідеї, відповідно до Платона, становлять сутність почуттєвого світу, даного вам досвідом. Речі, за словами Платона, причетні ідеям, і тільки з цієї причетності вони існують. Ось ряд протилежних визначень, які характеризують у Платона світ буття й сферу становлення, тобто почуттєвий світ: буття - становлення, вічне - тимчасове, спочиваюче - який рухається, безсмертне - смертне, яке посягає розумом - сприймається почуттями, завжди собі тотожне - завжди інше, неподільне - подільне. Але в Платона є й суттєва відмінність від элеатів: адже ідей багато. Платон звертається до поняття єдиного, само не є буття, воно — вище буття й становить умову можливості буття, тобто ідей. Єдине, за Платоном, вище будь-якого існування й будь-якої множинності, але без його об’єднуючій сили неможливі й самі ідеї, бо неможлива навіть множинність: бо кожне із багатьох також є дещо одне, отже, вона тим самим причетне єдиному. Це єдине Платон ототожнює із вищим благом, до якого все прагне і крізь це одержує своє власне буття. Саме ж вище благо — з іншого боку будь-якого буття, отже, недоступно розуму, і про нього самого не можна сказати нічого, крім заперечень, вказуючих лише, чим воно не є. У послідовників Платона для позначення єдиного закріпився термін «трансцендентне» («те що по той бік»). Даючи ідеалістичне трактування буття, Платон одночасно здійснив наступний важливий крок у русі філософії від метафоричного до понятійного мислення. Щоб пояснити те чи інше явище, треба, за Платоном, знайти його ідею, інакше кажучи, його розуміння: те постійне, інваріантне у ньому, що не дано почуттєвого сприйняттю. По Платону звичний світ існує, битує неістинним чином. Крім і понад звичайного світу існує інший світ – світ чистих сутностей. Для позначення цих сутностей Платон вживав слова “ідея”. Світ ідей є непросто царством сутностей, а є царством благих сутностей. Платон протиставив ідеальний світ почуттєвому світу не тільки як сутність – явищу, а й як благе – лихому. Тому вищої ідеєю в нього виступає ідея Благо – як джерела істини, гармонії, краси, домірності, яка задовольнить всі вимоги найвищої добро чесноти. Те, що у чуттєвому світі є Сонце, в ідеальний світ – є ідеєю Благо. Світ ідей є світ справжнього, вічного і незмінного буття. Головним для Платона є світ ідей, увінчаних ідей Благо, який був первинним навіть по відношенню до богів, созерцаючим чистої сутності. Справжнє буття – це буття ідеї. Антиподом буття виступає у Платона небуття. Небуття – це не ідея, а матерія. Поруч із ідеєю і матерією Платон вводить поняття світової душі. Душа космосу – творча сила, джерело руху, життя, одушевлённість. Вона объемлет світ ідей світ речей, пов’язуючи їх, примушуючи речі подрожать ідеям, а ідеї бути присутніми у речах. Отже Платон показав, що у людині, по повз його здібностей сприймати світ і реагувати нього, є і діє якась інша сила якоїсь іншої природи завдяки якій здійснюється перехід на новий духовний рівень.