Українська державна академія залізничного транспорту

Контрольна робота

З дисципліни Ф І Л О С О Ф І Я

Виконав: студент групи 32-ІІІ-ОПУТс

Остапенко А.О.

Шифр залікової книжки №10

Перевірив: Ст. викл. Кривий А.І.

Харків, 2012

ЗМІСТ

10. Конфуцій і конфуціанство в Китаї: історія і сучасність

20. Нетрадиційні релігії

30. Конституційні гарантії і правові регулювання свободі совісті в Україні

10. Конфуцій і конфуціанство в Китаї: історія і сучасність

Сьогодні у всьому світі навряд чи знайдеться людина, що не чула про конфуціанство і його знаменитого засновника Конфуція (551–479 до н. е.), ім'я якого по-китайськи звучить як Кун-цзи або Кун-фу-цзи (Мудрець Кун). У традиційних трактатах найчастіше Конфуцій згадується не під ім'ям власним, а позначається просто ієрогліфом «цзи» – «Вчитель», виступаючи тим самим як фігура швидше знакова, ніж як індивідуальна людина. Але читачеві відразу стає ясно, що йдеться про великому наставнику, який став етичним ідеалом сотень мільйонів людей. На вислови Конфуція посилаються філософи, політики і учені всього світу, а фрази з «Лунь юя» сьогодні можна почути навіть від малограмотного китайського селянина. Більш того, весь етичний розвиток китайців завжди представлявся як вивчення і втілення спадщини, заповіданої Конфуцієм: тим його бесід з учнями, повчань правителям, прагненням до ідеалу «благородного мужа».

На відміну від багатьох напівлегендарних наставників Китаю, наприклад, Лао-цзи і Хуан-ді, він є абсолютно реальним персонажем – персонажем сповна «живим», переживаючим, таким, що незрідка сумнівається, плаче і торжествуючим, наставляючим і обуреним. Але у всьому цьому різноманітті відчуттів і емоцій він дивно цілісний. «Моя Дорога – все пронизувати Єдиним», – говорить він своєму учневі (XV, 4). Найскладніше питання – чому саме він став «Вчителем вчителів» і перетворився на символ Китаю? Що він сказав або зробив такого, чого не удавалося нікому ні до, ні після нього? У епоху Чжоу, коли жив Конфуцій, існувало немало подібних до нього чесних служивих мужів (ши), у тому числі і що вийшли з містичних шкіл, які своїми знаннями намагалися послужити правителям царств. Багато хто з них робив це сподіваючись на гідну платню і посаду, інші прагнули поєднувати це з ідеалом встановлення гармонії в Піднебесній. Але з тієї плеяди в історії залишився лише один Конфуцій. Так може бути збереження образу Конфуція в історії – це всього лише випадковість? У той період в Китаї проповідувало сотні вчителів, а тисячі жили і до нього і після. Можливо, просто про інших проповідників не збереглося достатньої кількості відомостей, наприклад, їх учні не були настільки старанні в своїх записах, як послідовники Конфуція, який ретельно зафіксували кожен крок і кожну фразу свого улюбленого вчителя? І так він увійшов в історію - не тому що був самим великим, а тому що виявився самим «описаним»? Таємниця впливу особистості Конфуція, якщо дивитися на нього просто як на філософа і служивого чоловіка, навряд чи може бути розгадана. Безумовно, записи його учнів, узагальнені в «Лунь Ює» зіграли чималу роль для формування його образу як національного символу, однак цього було б навряд чи достатньо. На перший погляд, він цілком повсякденну - і саме в цій повсякденної життєвої мудрості проступає його трансцендентне велич. Він не відсторонений від світу почуттів та емоцій, як буддист, не чудовий у своїх історіях як Чжуан-цзи, не володіє надприродними здібностями, як даоські маги. Він - такий як всі. І все ж він значно більш містичний, ніж десятки інших духовних наставників стародавнього Китаю. Зрозуміти його дуже просто - він ніколи не говорить про речі трансцендентних, потаємних, містичних. З учнями та правителями, з аристократами і простолюдинами він у рівній мірі говорить просто і доступно. І тому в його промовах навіть сьогодні будь-яка людина може знайти джерело як жітейські рад, так і духовних одкровень. Зрозуміти його нелегко. За уявною простотою ховається така глибина традиції, алюзій і напівнатяками, що не всякий китайський знавець зможе вловити ці тонкощі. Прочитання образу Конфуція залежить від того, на якій точці зору ми спочатку стоїмо - про Конфуція і традиційне конфуціанство сьогодні відомо стільки, що досить важко підходити до цього образу неупереджено. Розуміння самого Конфуція - як дослівно, текстове, так і осягнення глибинної драми його образу, залежить найчастіше від початкового підходу до його особистості. Якщо ми допускаємо, що в стародавньому Китаї існувала розвитку «філософія» - то перед нами образ надзвичайно педантичного, ретельного філософа. Але варто нам лише припустити, що Конфуцій був присвяченим духовним наставником, стикаються з самими глибинними містичними традиціями стародавнього Китаю, то приходить інше розуміння його образу. Перед нами постає духовний вчитель, перейняв найдавніші магічні ритуали і образи, і нині прагне за допомогою цих знань встановити гармонійне правління в царствах на Центральній рівнині Китаю.Але він не тільки носій цієї духовної традиції - він її десакралізатор. Він повідомляє про неї відкрито, дозволяє записувати за собою і - найголовніше - бачить свою місію в служінні правителям та освіті людей, а не в відокремленому відлюдницького подвижництві. Конфуціанство вважають найбільшим китайським філософським і духовною спадщиною, що частково вірно. І все ж суть конфуціанства лежить глибше, це навіть не національна ідея - це національна психологія. І описувати її функціонування слід скоріше в термінах етнології і етнопсихології, ніж філософії. Конфуціанство в Китаї - це абсолютно все. Все що б не робив стародавній чи сучасний китаєць, його манера поведінки, його особливості політичної культури, його способи ведення бізнесу і встановлення відносин з партнерами, - все це автоматично буде названо конфуціанством. По суті, те, що в науці називається «традиційним психотипом китайців» або «особливостями політичної культури Китаю», в побуті іменується конфуціанством. Це - просто узагальнююче слово для чогось того, що явно відрізняє Китай від багатьох інших країн або культур, але чому складно дати коротке пояснення. І ось тоді, щоб не вдаватися в усі тонкощі пояснень формування своєрідності китайської цивілізації, це і називають «конфуціанством». І все це нерідко, на жаль, дуже далеко від того, що проповідував сам Конфуцій. Існує кілька шарів конфуціанства. Є офіційна традиція сприйняття конфуціанства, яка в основному навіяна неоконфуціанскімі трактуваннями, що розвивалися в XI-XIII ст. Тоді ж і було дано основне тлумачення всіх ключових термінів, які використовував Конфуцій і його великий послідовник Мен-цзи (III в до н е ...) У своїх проповідях: «ритуал» (чи), «людинолюбство» (жень), « справедливість »(і),« шанування старших »(сяо),« щирість »(синь),« відданість »(чжун) та багатьох інших.

Незважаючи на всю свою морально-етичну термінологію, походженням якої ми зобов'язані в основному спробам «перетворити» китайські реалії в христианизированной лексикон Заходу, конфуціанство, так само як і вся китайська традиція, не морально-, вона - прагматична. Саме це і складає ядро ​​китайської цивілізації, і це відкривається і в політичній культурі, і поведінкових стереотипах і в особливостях мислення. Конфуціанство, на відміну від індивідуального навчання самого Конфуція, не цілісне вчення, не струнка система поглядів, уявлень, політичний доктрин і морально-етичних установок. Це політична ідея, що об'єднує Китай. Це і абсолютний зліпок національного характеру китайської нації. Найчастіше в китайській екзегетики видається, що конфуціанство вплинуло на весь вигляд сучасного Китаю, на психологію і поведінку всього населення Піднебесної, починаючи від імператора і закінчуючи простолюдином. Але, здається, в реальності справа йшла абсолютно протилежним чином: конфуціанство саме з'явилося лише зліпком з уже сформованого стереотипу поведінки і мислення. І тут воно дивним чином з «матриці ідеального китайця» і благородного мужа перетворюється лише в констатацію вже існуючого стереотипу. Зрештою виявилося, що конфуціанство - гносеологічна абстракція, абсолютний обсяг, який може бути наповнений практично будь-яким змістом. Нерідко китаєць, як би скануючи свої думки, стереотипи та особливості поведінки, каже: «Ось це і є конфуціанство». Отже, конфуціанство не те, що повинно бути, а те, що вже склалося, вже живе і розвивається. Воно не коригує поведінку, а виправдовує його. Так виглядає якась велика символічна ідея, що вміщає все що завгодно. Символізм «слова Конфуціева» простежується практично в усіх висловлюваннях вчителя. Слід зауважити, що ще ніким не доведено, що записи слів Учителя велися сходу, т. е. записувалися в момент його настанов або незадовго після цього.Можливо це спогади, враження, записані (і, зрозуміло, додумався) через досить тривалий період часу. І писали вже не стільки слова Конфуція або про Конфуція, скільки в аннали вносилися слова Ідеального Учителя, який ставав символом наставництва і правильного поведінки відповідно до ритуалом. Стало звичним іменувати Конфуція «найбільшим мудрецем», але насправді дуже складно пояснити, чому історія виділила саме його із сузір'я блискучих філософів і значно більш щасливих адміністраторів, які жили на одному часовому відрізку з ним. Здається, на відміну від багатьох своїх сучасників Конфуцій виявився якраз не піднесений, а максимально приземлений, практичний, він міркував про речі «поцейбічний», дивним чином зводячи всяке священне ритуальне початок до щоденної діяльності, наприклад, про врожай, про хвороби, про прийом їжі, про правильне сні. Про Конфуція написано, мабуть, занадто багато, і сьогодні вже навряд чи можливо відокремити реальний образ цього мудрого старця від численних агіографії, «виправлення» образу Конфуція під потрібні державної доктрини в різні періоди. Саме ж вчення Конфуція настільки виявилося приховано за численними коментарями наступних епох, що багато вчених абсолютно розумно вирішили розділяти само учень Конфуція від подальшого конфуціанства - соціально-політичної теорії та державної доктрини Китаю. До останньої Конфуцій мав досить опосередковане відношення і ніякого «державного вчення» не створював. Конфуціанство, на відміну від цілком конкретного вчення Конфуція, - швидше гасло ніж вчення, гнучкий і трансформується тезу про те, що повинно вважатися «зробленим за ритуалом» від відносин із сусідами до прийому їжі і управління повітом. Саме ж конфуціанство - абсолютно особливе світосприйняття, тому не варто чекати однозначної відповіді на питання: чи стало воно релігією Китаю або просто етичним вченням? Але очевидно, що конфуціанство виконувало в Китаї практично всі функції релігії і, таким чином, перетворилася на національну квазірелігію. У всякому разі, іншого типу релігійної свідомості Далекий Схід не знав.