Українська державна академія залізничного транспорту

Контрольна робота

З дисципліни Ф І Л О С О Ф І Я

Виконав: студент групи 32-ІІІ-ОПУТс

Остапенко А.О.

Шифр залікової книжки №10

Перевірив: Ст. викл. Кривий А.І.

Харків, 2012

ЗМІСТ

10. Вчення Гегеля про протиріччя

20. Загальні риси філософії екзистенціалізму

30. Вчення В.Вернадського про ноосферу

10. Вчення Гегеля про протиріччя

У теоретичній системі Гегеля діалектика суперечностей була вперше розгорнуто як складне, розгалужене, багатоступінчасте вчення. У трьох розділах його «Науки логіки» (Буття »,« Сутність »,« Поняття ») послідовно представлені етапи з'ясування природи протиріч. На рівні аналізу буття протиріччя ще залишається не виявленим, існуючи, за висловом філософа, «в собі». Різні визначеності буття, наприклад «якість» і «кількість», виступають як пов'язані один з одним протилежності. Але їхнє ставлення поки не виявляється і не усвідомлюється як відношення протиріччя.  Роздвоєння єдиного на заперечують один одного («заперечення») і опосередковують одна одну («заперечення заперечення») протилежності осягається у вченні про сутність. Самі визначення протилежностей («випадкове - необхідна», «добро - зло» тощо) осмислюються тут через їх співвіднесення. Відповідно реальне протиріччя усвідомлюється як жива єдність напружено взаємодіють один з одним протилежностей. «Щось життєво, - розмірковував Гегель, - тільки якщо воно ... в змозі вміщати в себе ... протиріччя і витримувати його ». Однак протиріччя розуміється не як щось існуюче у вигляді пари замкнутих прямо один на одного протилежностей. Відповідно і світ не мислиться як набір діалектичних пар такого роду. Розкриттям «єдності і боротьби» протилежностей, на переконання Гегеля, аж ніяк не закінчується і не може бути закінчений аналіз суті діалектичного протиріччя.  Дуже важлива наступна, завершальна щабель аналізу (вчення про поняття), на якій діалектичні протиріччя розглядаються в контексті конкретних зв'язків, взаємодій. Так, суперечності товарно-грошових відносин («виробник - споживач», «продавець - покупець» тощо) отримують природний розвиток, виявляються в різноманітті громадських структур, реальних відносин товарного світу. Аналогічним шляхом відтворюється картина дій діалектичної протилежності «індивід суспільство». Індивідууми існують, проявляють себе в конкретних формах життєдіяльності, зв'язків з іншими людьми в структурі «громадянського суспільства», яке опосередковує їх участь в житті держави, у системі правових відносин суспільства, цивілізації в цілому.  Різноманітним опосередкування протилежностей в реальних процесах розгортання суперечностей Гегель надавав вирішальне значення. Свою позицію він пояснював наступним чином: якби ставлення «плюс-мінус» не було опосередковано, протилежності могли б погасити, взаємно знищити один одного. Ця ідея застосовувалася їм до аналізу соціальних протиріч: при слабкому розвитку або згортання структур, опосредствующих відносини «полярних» сил, сторін суспільного життя, стає реальною загроза «коротких замикань», прямих руйнівних зіткнень протилежностей. Найбільша небезпека і ймовірність таких зіткнень укладена, на думку філософа, в деспотичних громадських структурах. Створення та налагодження цивілізованої системи суспільних зв'язків, установ він вважав винятково важливим завданням.  Посередництво при протилежностей має значення об'єктивної діалектичної закономірності, що забезпечує існування і розвиток складних утворень, їх перехід на всі нові щаблі. Саме так завершив Гегель свій теоретичний аналіз діалектичних протиріч, що заслуговує серйозної уваги. Його цінні методологічні ідеї глибоко переосмислив і успішно застосував К. Маркс у своєму аналізі капіталістичного суспільства, в концепції філософії історії та діалектико-матеріалістичного світорозуміння в цілому. Суть діалектики Гегель, а потім і Маркс тісно пов'язували з комплексним підходом до складних, цілісним системам. Вдумливо опрацьовував діалектику Гегеля також В. І. Ленін («Філософські зошити»). Критичне вивчення думок великого філософа актуально і сьогодні: сучасна ситуаціядозволяє по-новому оцінити досягнення і деякі прорахунки (акцентування боротьби протилежностей, нерівноцінності «полюсів» суперечності, переваг одного з них перед іншим і пр.) гегелівської діалектики, скоригувати і поглибити сучасне діалектико- матеріалістичне світорозуміння.  Гегелівське опосередкування протилежностей часом розцінювалося як «примирення крайнощів», нібито обумовлене політичним консерватизмом мислителя, і критикувалося як зрада діалектиці. Така оцінка перегукується за змістом з ідеєю загострення соціальних суперечностей як імпульсу розвитку суспільства. Сьогодні в світлі нового мислення зріє інше сприйняття цієї думки Гегеля і ряду інших положень класичної філософії. Вчення про опосредовании «крайнощів» усвідомлюється і набуває все більшого значення як важлива конструктивна ідея.

Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найвідоміший філософ об'єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив тео­рію діалектики. У гегелівській діалектиці природи слід підкреслити два моменти: 1) діалектику філософського тлумачення природи; 2) діалектику самої природи.Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислен­ня і буття. Основні праці: «Наука логіки», «Енциклопедія філософ­ських наук», «Феноменологія духу», «Філософія права», «Філософія історії» та ін. В коло його інтересів входили всі сфери життя – при­рода, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, право тощо.Заслуга Гегеля полягала також у тому, що він весь природний, історич­ний і духовний світ вперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, змін, у перетвореннях, у розвитку. Але цей універсальний процес він відо­бразив своєрідно – ідеалістично. Гегель вважав, що об'єктивно, незалежно від нас існує абсолютний Дух, як самостійна, універсальна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух. абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, «відпускає з себе своє інше» – при­роду, яка в свою чергу, розвиваючись, породжує «суб'єктивний» Дух – людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалек­тики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина є процесом. Розробляючи філософію історії, Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб'єктивності побажань кожної окремої людини і об'єктивності, законо­мірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель крити­кував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є «свободою порожнечі», говорив він. Гегель підходить до форму­ли свободи як «пізнаної необхідності».Основне протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектич­ним методом і метафізичною системою. У філософії Гегеля слід чітко розрізняти діалектичний метод та систему, що суперечать одне одному, перебувають у суперечності, яка виявляється в таких моментах. 1. Метод виходить з визнання всезагальності розвитку. Система ж заперечує всезагальність розвитку, оскільки природа розвивається лише в просторі, а не в часі. Система вимагає обмеження розвитку. 2. Метод заснований на визнанні всезагальності суперечності. Система ж вимагає вирішення усіх суперечностей та встановлення несуперечливого стану. 3. Метод вимагає відповідності руху думки стану, характерному для реальних процесів. Система ж передбачає конструювання зв'язків з голови. 4. Метод вимагає постійного перетворення дійсності, а система – незмінності існуючого стану речей.Непослідовність його діалек­тики полягає в тому, що вся вона була звернена в минуле і не поширю­валась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку: в логіці такою межею є абсолютна істина; у природі – людський дух; у філософії права – конституційна монархія; в історії філософії– його власна філософська система. В основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Гегель визначав всесвітню історію так: "Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його необхідності". Прогрес свободи у Гегеля здійснюється схематично: в основі історії лежить світовий дух як суб'єкт, який не усвідомлюється окремими індивідами. Вони виходять у своїй діяльності не з поняття (розуміння) світового духу, а із своїх приватних індивідуальних інтересів. Жоден індивід не керується світовим духом. Дух діє підсвідоме. Кожен індивід переслідує свої власні цілі, різні інтереси. Тому часто отримуються протилежні результати. Тобто, тут існує невідповідність між цілями і результатами. Із зіткнення виникає щось єдине, яке не переслідується жодним індивідом. Це історична подія, яка є проявом світового духу. Світовий дух у Гегеля реалізує себе через діяльність окремих індивідів. Цю особливість світового духу Гегель називав "хитрістю розуму" (люди не підозрюють того, що своєю діяльністю здійснюють світову історію).Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Прусської імперії, після чого історія вже не розвивається в просторі і ча­сі. Відтак, філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перс­пектив для необхідності появи нових формацій, і через це класики марк­сизму назвали її «кінцем німецької класичної філософії». Філософська теорія Гегеля справила значний вплив на всю наступну філософську думку. Після смерті Гегеля в Німеччині виникли напрямки, що випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Наприклад, ортодоксальне гегельянство (К.Міхелет, К.Розенкранц та ін.) намагалось зберегти в чистості, недоторканою його філософську систему. А молоде гегельянство (А.Руге, Б.Бауер, К.Маркс та ін.), спираючись на гегелівський діалектичний метод, підкреслювало вирішальну роль особистісного, суб'єктивного фактора в історії