3 Мілетська школа перша філософська школа античності.

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес із Мілета. Він також був першим представником Мілетської школи. Його філософія дійшла до нас в двох положеннях: все виникло з води і все має душу. Філософом його називають не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток світу, а насамперед тому, що він почав обґрунтовувати, доводити, посилаючись на те, що без води немає життя, що агрегатні стани води вичерпують можливі стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей. Учень Фалеса – Анаксімандр (610-546рр до Р.Х.), стверджував, що “архе” саме по собі не схоже ні на що; це – “апейрон” невизначене та безмежне. Думка Анаксімена була проникливою, але вона не могла задовольнити людей того часу через неможливість пересвідчитись у реальному існуванні “апейрона”. Третій представник мілетської школи Анаксімен (585-525рр до Р.Х.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий. На думку Анаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як першопочаток усього. Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї і у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним математиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення ідей про світобудову, таке розроблення, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.

20. Концепция «Спорідненої праці» в философии Сковороды

Тема "спорідненої праці" - ця одна з самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з його байок в філософію і досягла такої висоти, що придбала значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але навіть значення людського буття. Сковорода розрізняє процес праці і її результат. Результатом праці є продукт споживання, який має своїм призначенням самозбереження життя. Насолода споживанням не є суто людською насолодою. Істинною втіхою є задоволення самим процесом праці, і її дає лише «сродна» праця. Смисл концепції Сковороди про «сродну» працю як засіб забезпечення щастя і справжньої насолоди життям полягає в тому, що праця за покликанням, праця як реалізація творчих здібностей, обдаровань і талантів справді є внутрішньою потребою і приносить вищу насолоду. Людська праця і в давні часи була найпершою потребою, але там і тоді, де і коли вона була реалізацією таланту, творчих здібностей і обдарувань. Ідея Сковороди про забезпечення всім і кожному «сродної» праці передбачала перебудову суспільного життя на основі перетворення праці у найпершу потребу і найвищу насолоду. За умов XVIII століття — це була утопія. Але в ній схоплена надзвичайно важлива соціальна проблема. У плані «сродної» праці розглядає Сковорода і проблему соціальної рівності. Він визнає лише одну нерівність — нерівність обдаровань і покликань, нерівність «природного» походження. Звідси його принцип «нерівної рівності».Як селянський просвітитель і син своєї доби Сковорода ще не міг піднятись до розуміння матеріально-практичної зумовленості суспільного поділу праці і його опосередкованості відносинами власності. Суспільний поділ праці він намагається перенести на природні «сродності» людини. Звідси його твердження: «Сколько должностей, столько сродностей». Тому критика соціальних вад суспільства в нього йде не по лінії вимог докорінної зміни існуючого суспільного поділу праці, а по лінії моральної перебудови світу шляхом подолання «несродної» праці у всіх сферах суспільної діяльності. В суто логічному плані подібний підхід містив у собі висновок про вічність, неминучість існуючого соціального поділу праці. В цьому історична обмеженість поглядів Сковороди. Проте головний пафос його критики «несродної» праці спрямований проти паразитизму панівних класів, проти перетворення людської діяльності в засіб наживи, своєкористя та егоїстичних, «плотських» інтересів. Сковорода — один з перших великих критиків буржуазно-міщанського, споживацького підходу до життя, з його культом речей і «плотських» потреб. Суттєві моменти сковородинської педагогічної теорії і практики, викладені в листах, віршах, байках та у філософських творах, привертають увагу дослідників і в наш час.