6. Демокріт – родоначальник атомістичної філософії

Вершиною античного матеріалізму був атомістичний матеріалізм, родоначальниками якого є Демокріт та його вчитель Левкипп (близько 460-370 років до н. е.).Головним досягненням філософії Демокрита вважається розвиток Демокрітом вчення Левкиппа про «атом» — неподільної частинки речовини, яка має істинне буттяе,яка не руйнується і не з’являється (атомістичний матеріалізм). Він описав світ як систему атомів у порожнечі, відкидаючи нескінченну подільність матерії, постулюючи не тільки нескінченність числа атомів у Всесвіті, а й нескінченність їх форм, ідей. Атоми, відповідно до цієї теорії, рухаються в порожньому просторі (Великої Порожнечі, як говорив Демокріт) хаотично, «трясуться», зіштовхуються й внаслідок відповідності форм, розмірів, положень та порядків або зчіплюються, або розлітаються. Виникнені внаслідок цього сполуки тримаються разом отже виробляють виникнення складних тіл. Сам рух — властивість, природне властиве атомам. Тіла — це комбінації атомів. Розмаїття тіл зумовлено як відмінностями що становлять атоми, так і відмінностями порядку складання. Атоми неспроможні стикатися, бо все, що не має всередині себе порожнечі, є неподільним, тобто єдиним атомом. Атоми не подільні частки матерії, незмінні, вони вічні, перебувають у рух і відрізняються один від одного лише формою, величиною, становищем і порядком, як і такими властивостями як звук, колір, смак тощо. Атоми невластиві, а існують лише умовно. Зі сполучень атомів утворюються тіла; розпад атомів веде до їх загибелі. Переміщуючись у різних напрямах вони іноді зіштовхуються один з одним, утворюючи вихорі атомів, що зумовлює “народження і помирання ” світів. Демокріт спробував застосовувати свою теорію для пояснень походження та розвитку Всесвіту. По Демокриту, Всесвіт нескінченний і нескінченна у ньому кількість світів. Організми виникли під впливом механічних причин. Людина - скупчення атомів і відрізняється від інших істот наявністю душі. Демокріт також пов^язує душу із диханням. Атомістична теорія Демокрита поширюється і натлумачення пізнання. Демокріт пояснює пізнання світу з урахуванням принципу «закінчення». відповідно до цього принципу, процес пізнання полягає у сприйнятті людиною на нього тіл через відповідні органи почуттів.

8. Етичний раціоналізм Сократа - знання як основа доброчесності

Сократ вів пропаганду свого етичного раціоналізму. Розробка ідеалістичної моралі становить основне ядро філософських інтересів і занять Сократа. У розмовах і дискусіях Сократ звертав увагу на пізнання суті доброчесності. Як може людина жити, якщо вона не знає, що таке доброчесність? У цьому випадку пізнання суті доброчесності, пізнання того, чим є "моральне", було йому передумовою морального життя і досягнення доброчесності. Сократ ототожнював мораль зі знанням. Моральність - знання того, що є благо і чудове разом із тим корисне для людини, яке допомагає йому досягти блаженства й життєвого щастя. Моральна людина має знати, що таке доброчесність. Мораль і чітке знання з цієї точки зору збігаються. Для того, щоб бути доброчесним, треба зрозуміти доброчесність як таку, як "загальне", яке служить основою всіх чеснот. Отже, однією з характерних ознак істинної філософії і справжнього філософа було за Сократом, визнання єдності знання і доброчесності. І не лише визнання, але й прагнення до реалізації цієї єдності у житті. Відповідно до цього, філософія у сенсі Сократа не полягала в суто теоретичній діяльності, але й включала у себе також практичну діяльність – правильний спосіб життя, благі вчинки. Ця позиція Сократа отримала у філософії визначення – етичний раціоналізм. Сократ закликав всіх причетних до самовдосконалення. Він перетворив доброчесність на знання: "Якщо ми знаємо що таке благо, то ми не оберемо лихо". Це служило найкращим прикладом, чого може досягти людина, ступаюча по його навчанню - пізнанню людського духу. Досить згадати спосіб життя Сократа, моральні і політичні колізії у долі, його мудрість, військову доблесть і мужність, трагічний фінал. Слава, якої Сократ удостоївся ще за життя, легко переживала цілі епохи й, не померкнув, крізь товщу двох із половиною тисячоліть дійшла нашого часу.