1.4. Законодавча база соціальної роботи з дітьми, що страждають вадами слуху

Сучасна політика держави щодо людей ,що страждають вадами слуху- це результат її розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою вона відображає загальні умови життя, а також соціальну та економічну політику в різні періоди часу. Протягом багатьох років політика стосовно інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці[20].

До інвалідів у нашому суспільстві відносяться по-різному: одні - абсолютно байдужі до них, другі - жаліють їх, треті - активно допомагають їм. Крім того, існує стереотипне уявлення про інтелектуальну і психічну неповноцінність людини із серйозними фізичними вадами і прирікає її на повну ізоляцію.

Основною передумовою успішного вирішення даних проблем є державна політика щодо інвалідів. У зв`язку з цим важливим завданням держави є забезпечення соціальної захищеності інвалідів, створення ними необхідних умов для індивідуального розвитку, реалізації інтелектуального чи творчого потенціалу. Це здійснюється завдяки участі інвалідів у відповідних державних програмах, розроблених на основі врахування виявлених потреб і регулювання надання соціальної допомоги у передбачених законодавством видах для усунення наявних перешкод. З цією метою держава визначає для дітей з обмеженими функціональними можливостями додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і законних інтересів, проявляючи при цьому особливу турботу про дітей. Хоча на даний момент ці діти відносяться до найбільш незахищеної категорії населення[26].

Протягом останніх років було розроблено низку документів, згідно з якими державні структури, громадські об`єднання, залучаючи до цього приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи, спрямовані не лише на охорону здоров`я і профілактику інвалідності, але й на створення умов для реабілітації інвалідів, задоволення їх інтересів, інтеграцій у суспільство і професійну діяльність.

В Україні протягом тривалого часу сформовано державну систему соціальної підтримки дітей, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством у справах сім`ї та молоді України, Державним комітетом України з фізичної культури та спорту[24].

Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими функціональними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України:

- «Про освіту»;

- «Про державну допомогу сім`ям з дітьми»;

- «Про фізичну культуру і спорт»;

- «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;

- «Про пенсійне забезпечення»;

- «Про благодійництво та благодійні організації»;

- «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

А також в Основних законодавствах України про культуру, в Основних законодавствах України про охорону здоров`я[23].

Основні положення соціальної політики держави щодо дітей з обмеженими психофізичними можливостями визначені у законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України», який був прийнятий у березні 1991 року.

Даний закон відповідає міжнародним документам та передбачає медичну, соціально-трудову реабілітацію та адаптацію інвалідів, гарантує здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Законом також передбачаються пільги у наданні житла (хоч на практиці це дуже рідко виконується).

Реалізація державної політики у вирішенні проблем інвалідів в Україні здійснюється також загальнодержавними і регіональними програмами. Особливе місце серед яких посідає цільова «Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів», схвалена постановою Кабінетом Міністрів України від 12 жовтня 2000 року №1545 за Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 5 липня 2001 року.

На допомогу соціальних реабілітацій дітей з обмеженими функціональними можливостями використовуються такі базові документи світового співтовариства:

- Всесвітня декларація прав людини (1948 рік);

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 рік);

- Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);

- Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.);

- Конвенція про права дитини (1989 р.);

- Всесвітня декларація про особливості впливу, захисту і розвитку дітей (1990 р.);

- Конвенція і Рекомендації про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (1983 р.) та ін.

Головним серед цих документів є Декларація про права інвалідів, прийнята Генеральною асамблеєю ООН у грудні 1971 року, в якій говориться, що:

- Держави-учасниці визначають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства;

- Держави-учасниці визначають право неповноцінної дитини на особливу турботу, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності ресурсів, дитині, яка має на це право, і відповідальному за турботу про неї, допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину;

- Держави-учасниці мають право на обмін інформацією, включаючи й інформації про методи реабілітації, що дозволяють всім державам, і Україні в тому числі, поліпшити свої можливості і знання, а також розширити свій досвід у цій галузі[25].

Головним міжнародним документом, що забезпечує концептуальний підхід до роботи з людьми, що мають психофізичні вади є прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1993 року «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів». В цьому документі особлива увага приділяється таким групам населення, як діти, жінки, люди похилого віку, бідні прошарки населення, особи з кількома видами інвалідності, біженці-інваліди.

РОЗДЛ 2.ОСОБДИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З ВАДАМИ СЛУХУ НА БАЗІ КАМЯНСЬКОЇ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ ДЛЯ СЛАБОЧУЮЧИХ ТА ПІЗНООГЛУХЛИХ ДІТЕЙ.

2.1 Структура Камянської спеціальної загальноосвітньої школи інтернату для слабочуючих та пізнооглухлих дітей

Школа-інтернат для слабочуючих дітей в Запорізькій області була відкрита в 1975 році в місті Молочанську. Функціонувала в місті Молочанську до 1991 року. З 1991 року і по даний час знаходиться в селі  Кам’янському  Запорізької області,  яке розташоване дуже вдало: між районним центром  м.Василівка (12км)  та обласним центром  м. Запоріжжя (35 км.)  на магістралі Харків-Сімферополь.    

Структура школи:

Дошкільне відділення – навчання, виховання та розвиток дітей з  

                                          вадами  слуху віком від 1,5 до 6 років;     

Школа І-ІІІ ступенів :    І ступінь – підготовчий, 1- 4 класи;

                                          ІІ ступінь – 5-10 класи;

                                          ІІІ ступінь – 11-12 класи

В школі навчається        240 учнів.

В дошкільному відділенні –     40

Початкова школа –                   98

Середня, старша  школа –      102

  Склад учнів школи в залежності від виду туговухості:

-кондуктивна туговухість – 4%;

-нейросенсорна туговухість – 76%;

-змішана туговухість – 20%.

З метою інтеграції слабочуючих дітей в середовище чуючих  та для активізації мовної діяльності з  1999 року в школі відкриті з підготовчого  по 4 класи для дітей з затримкою психічного розвитку, які не мають порушень слуху. Кількість учнів в цих класах 70 чол. Таке  вдале співіснування дітей має позитивний  результат: для дітей з порушеннями слуху –це створене мовне середовище,  для дітей з затримкою психічного розвитку –це розуміння проблем дітей-інвалідів.

Кам’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для слабочуючих і пізнооглухлих дітей – це школа комплекс нового, сучасного типу.

Спеціальна:

-навчання мови, її розвиток та збагачення;

-розвиток залишків слуху;

-корекція недоліків слуху та вимови;

-корекція та інтенсивний розвиток психічних процесів;

-оснащеність сучасною теле-відео та звукопідсилюючою апаратурою.

Загальноосвітня:

-базова загальна середня (свідоцтво про базову загальну середню  освіту)

-повна загальна середня (атестат про повну загальну середню освіту)

-професійна (з 2006 року проводиться професійне навчання учнів 11-12кл.  по закінченню якого діти отримують свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації «Кухар»)

програма :спеціальна (підготовчий – 4 клас)

                  загальноосвітня (5 – 12 кл.)

                  професійна для підготовки робітників за професією ( 11-12 кл.)

 мова навчання:  українська

                              російська.

Школа:

Навчання, виховання та розвиток дітей:

1) з вадами слуху;

2) з затримкою психічного розвитку;

3) з комбінованими дефектами.

 Інтернат:

-цілодобове безкоштовне утримання;

-гуртки: танцювальний, музично-естетичний,  художньої праці, вишивки, флористики, бісероплетіння, спортивні секції з волейболу, футболу, баскетболу, новусу.

навчання, виховання та розвиток дітей:

- з вадами слуху;

-з затримкою психічного розвитку;

-з комбінованими дефектами;

-уроки: загальноосвітні, спеціальні (предметно – практична діяльність, ритміка);

-додаткові обов’язкові заняття за комп’ютерними програмами «Видима мова», «Світ звуків» (розвиток слухового сприймання, вимова, логопедичні та корекційні);

-факультативні заняття;

-лікувальна фізична культура;

-навчання мови, її розвиток та збагачення;                  

-розвиток залишків слуху;                                                          

-корекція порушень слуху та вимови;

-індивідуальні, групові, слухові та логопедичні заняття;                            

-корекція та інтенсивний розвиток психічних процесів;                             

-забезпечення індивідуальними слуховими апаратами;                               

-оснащеність сучасною теле-, аудіо-, відео- апаратурою  комп’ютерною технікою.

Досягнення закладу

Дитячий колектив:

- 2007р. дитячому ансамблю танцю «Ритм» присвоєно звання «Народний художній колектив».

- 2010-2011р. І місце у ІV і V Міжнародному фестивалі дитячої творчості «Назустріч мрії» у номінаціях «Хореографія», «Оригінальний жанр».

- 2011р. І місце в обласному турі Всеукраїнського фестивалю творчості людей з обмеженими можливостями «Барви життя» у номінації «Музичне та театральне мистецтво».

- 2010-2011р. - переможці Всеукраїнських змагань з новусу.

- 2010-2011р. – чемпіони України з баскетболу серед глухих спортсменів (дівчата ІІ місце, хлопці – ІІІ).

- 2010-2011р. - чемпіони України з вільної боротьби серед глухих спортсменів (хлопці, І, ІІІ місце).

Педагогічний колектив:

активно впроваджує в свою діяльність новітні технології навчання та виховання дітей з недоліками слуху. За свої творчі надбання педагоги отримали:

- в жовтні 2009 року на виставці «Інноваційні технології навчання» звання дипломантів конкурсу «Інновації в  упровадженні інформаційно-комунікаційних технологій в освітню практику»;

- в лютому 2009 року на  ХІІ Міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні – 2009 року»  почесне звання «Лідер сучасної освіти»; 

- в березні 2009 року ЦК Профспілки працівників освіти  і науки України нагородив профспілкову організацію школи-інтернату Дипломом третього ступеня як переможця Всеукраїнського огляду-конкурсу на кращу первинну профспілкову організацію;

- в 2010р.- учасники проекту «Флагман сучасної освіти України»;

- в березні 2012 року на ІV міжнародній виставці «Сучасні заклади освіти – 2012» диплом «За активну роботу з модернізації системи освіти»[13].

Мета школи для дітей зі зниженим слухом – допомогти сформувати у такої дитини вміння та навички спілкування, розвивати мовлення та словесно-логічне мислення, необхідне їй як при породженні власного мовлення, так і при сприйманні звернення до неї. Ці цільові аспекти покладені в основу всієї діяльності вчителя та дитини на індивідуальних заняттях, а зміст індивідуальних занять підпорядкований визначеній меті.

Перед індивідуальним заняттям стоять такі завдання:

1. Забезпечити можливість спілкування, оволодіння діалогічним і монологічним мовленням згідно з потребами та можливостями дітей конкретної вікової групи.

2. Сформувати чітку артикуляцію, звуковимову та навички слухо-зоро-

вібраційного сприймання усного мовлення.

3. Забезпечити розвиток словесної пам’яті, уяви.

Формування вмінь та навичок говоріння та сприймання мовлення має концентричний, спіралеподібний характер. Це означає, що одні і ті самі уміння та навички формуються та удосконалюються на різному мовленнєвому матеріалі (як за змістом, тематикою, так і за характером, який ускладнюється згідно з етапами навчання – від класу до класу).

В основу формування звуковимови покладено складовий метод, який

краще забезпечує звукозлиття, попереджує появу призвуків, ефективніше готує дитину до сприймання усного мовлення, до читання та письма[22].

Центральною проблемою сурдопедагогіки протягом усієї історії її розвитку є формування і розвиток мовлення дітей з обмеженими слуховими можливостями. Визнання за дітьми з порушенням слухової функції здібностей до високого загального й мовленнєвого розвитку завжди було характерно для російської та української сурдопедагогіки (В.І.Флері, Г.О.Гурцов, О.Ф.Остроградський, П.Д.Єнько, М.М Лаговський, І.О.Васильєв, Н. К.Патканова, І. П.Соколянський та ін.).

У другій половині ХХ століття проблема розвитку мовлення осіб з обмеженими слуховими можливостями розроблялась як складова частина спеціальної системи навчання і виховання дітей з порушеннями слуху (праці Р.М.Боскіс, Л.М.Бикової, К.Д.Бойко, А.М.Гольдберг, А.Г.Зикеєва, О.С.Зикова, І.В.Колтуненко, К.Г.Коровіна, Б.Д.Корсунської, Л.П.Носкової, Ж. І.Шиф та ін.). Принципово важливими для теорії навчання даної групи дітей мови є вихідні, основоположні принципи цієї системи: максимальне збагачення мовленнєвої практики глухих, оволодіння словниковим запасом мовлення у нерозривній єдності з оволодінням граматичної будови, практичне вивчення дитиною граматичних закономірностей. Система навчання глухих дітей мови за принципом формування мовленнєвого спілкування, розроблена під керівництвом С. О. Зикова, відкрила нові можливості для піднесення загального і мовленнєвого розвитку глухих дітей. Вона збагачує словник учнів, підвищує їхню мовленнєву активність, змінює ставлення дітей до словесного мовлення.

У вітчизняній і російській сурдопедагогіці та сурдопсихології в результаті дослідження різних сторін процесу оволодіння і розвитку мовлення та особливостей пізнавальної сфери дітей з порушеннями слуху (Р.М.Боскіс, Л.М.Бикова, І.М.Гилевич, А.М.Гольдберг, А.Г.Зикеєв, О.С.Зиков, Б.Д.Корсунська, Т.В.Розанова, Ж.І.Шиф та ін.) визначені основні характеристики їх мовленнєвого розвитку та вивчення ними мови на різних етапах навчання. Як показують багаточисельні дослідження провідних вчених-сурдопедагогів, під час корекційної роботи у дітей з вадами слуху мовленнєвий недорозвиток поступово компенсується; вони оволодівають базисною лексикою, граматичними засобами її оформлення, що дозволяє вже наприкінці першого ступеня навчання значно розширити кругозір учнів, сформувати їх мовленнєву діяльність, перейти до вивчення елементарного, а на другому ступені навчання – систематичного курсу граматики[9].

Проте рівень оволодіння словесним мовленням у дітей з вадами слуху, які закінчують початкову школу за корекційними програмами з використанням спеціальних підручників і посібників, далеко не однаковий і часто настільки низький, що створює труднощі як у розумінні та осмисленні текстів підручників загальноосвітньої школи другого ступеня, так і під час побудови власних висловлень, про що свідчать багаточисельні лексичні й граматичні помилки, неуміння зв’язно і правильно виражати свої думки. А.Г.Зикеєв, визначаючи причини низького рівня оволодіння словесним мовленням, указує на основні з них: характер дефекту, час і ефективність корекційного впливу, обмеженість мовленнєвого досвіду та зазначає, що вони впливають на недостатню сформованість мовленнєвих навичок і умінь, які забезпечують функціонування мовленнєвої діяльності учнів у різних її формах.

Загальновизнано, що від рівня практичного володіння учнями словесним мовленням залежить не тільки засвоєння курсу рідної мови, але й набуття інших знань. Тільки мовлення, яке спирається на достатній словниковий запас, граматичні норми мови може забезпечити повноцінне спілкування з оточуючими, стати головним засобом пізнавальної діяльності. Основні компенсаторні напрямки роботи з розвитку мовлення в здійснюються переважно на уроках мови, уроках розвитку мовлення та уроках читання і літератури. Маючи аналогічні із загальноосвітньою школою кінцеві цілі (А.Г.Зикеєв), збагачення словникового запасу, засвоєння норм лексичної і синтаксичної стилістики, розвиток навичок і умінь зв’язного усного і писемного мовлення – ця робота у спеціальних школах для дітей з вадами слуху має свої акценти, особливі напрямки, які враховують особливості мовленнєвого розвитку глухих та слабочуючих учнів. Особливості мовленнєвого розвитку та зумовлені ними труднощі у сприйнятті й породженні висловлювань визначають необхідність виділення спеціальних напрямків у роботі зі школярами з уточнення, а в окремих випадках і формування мовленнєвих навичок і умінь (А.Г.Зикеєв). Для учнів, які не володіють в необхідній мірі системними відношеннями мови, лексичними і граматичними узагальненнями, які лежать в основі нормальної мовленнєвої діяльності, дуже важливо при переході до вивчення систематичного курсу граматики, перш за все морфології, і зокрема дієслова, здійснювати кореляцію теоретичних знань з практичними уміннями і навичками. Саме під час вивчення морфології, зокрема дієслова, створюються умови для оволодіння граматично правильним мовленням. Вивчення слова у єдності його лексичних і граматичних значень є підгрунтям, з однієї сторони, для лексико-семантичної роботи, для корекції, уточнення, збагачення словника учнів, з іншої - для роботи над словом як з будівельним матеріалом словосполучень і речень, для уточнення, упорядкування і корекції синтаксичних структур, що продукуються глухими учнями (А.Г.Зикеєв).

Отже, пошук шляхів поліпшення роботи з розвитку мовлення учнів спеціальної школи був предметом численних досліджень у галузі сурдопедагогіки. Актуальність даних досліджень була зумовлена необхідністю допомогти практикам у подоланні тих суттєвих труднощів, яких зазнають діти з порушеннями слуху в процесі розвитку мовлення. Разом з тим практика та дослідження свідчать, що оволодіння мовленням особами з обмеженими слуховими можливостями продовжує залишатись однією з найбільш складних та гострих проблем, яка потребує подальшого психолого-педагогічного дослідження[5].