Розділ 1 романтичний тип художньої творчості м.Костомарова

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні соціальна, економічна, культурна ситуація викликала незадоволення й протест як широких народних мас, так і творчої частини суспільства, передових кіл дворянства. Немов перед бурею, над народом висіло відчуття несумісності високих ідеалів людства, проголошених просвітителями, з реальною дійсністю; помітним став крах ілюзій на рівноправні відносини козацької України з царською Росією; несумісними були кріпосницька дійсність та овіяне легендами про козацьку волю історичне минуле України.

Саме за таких умов утвердився романтичний тип художньої творчості, який відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості та становленні української літератури.

Український романтизм як складова частина слов'янського національно-культурного відродження та романтизму західноєвропейських літератур виявив спільні з ними риси, хоча мав і свої істотні особливості. Романтизм знаменував перехід від універсальних художніх систем до конкретно історичних. На відміну від універсальних систем, де час і простір — тільки місце дії, арена вияву незмінної суті, в романтиків вони категорії історичні. У романтизмі з'являється історична свідомість, за якою світ перебуває в стані безперервного руху і розвитку. Світ і людина мають минуле, сучасне і майбутнє, що проявляються в індивідуально-історичних формах. Звідси — не існує іншого виду самопізнання, крім історичного. Без знання минулого не можна зрозуміти сучасність, тільки знання історії дає розуміння ідеї розвитку людства. На ранньому етапі утвердився фольклорний, або народний, романтизм, із властивими йому ознаками:

- незадоволення реальним життям, зосередження уваги на розкритті внутрішнього світу людини;

- поєднання просвітительських і романтичних ідейно-естетичних засад;

- ідеалізація патріархальних відносин, людських почуттів, наявність релігійної свідомості;

- посилення уваги до проблеми літературної мови, національно-історичної тематики;

- особливо тісний зв'язок із фольклором (сюжет, герої, художні засоби, стилістичні фігури);

- наявність символів, антитез, персоніфікацій, метафор для вираження тужливих настроїв;

- піднесена, емоційна, насичена яскравими народнопоетичними засобами художньої виразності мова. За такими ознаками можна і проаналізувати прозові твори М.Костомарова.

У цей період особливо посилився інтерес до дослідження фольклору після виходу у світ великої кількості різножанрових збірників усної народної творчості українців і фольклористичних наукових праць, адже, за словами М. Гоголя, «пісня для України все: і поезія, й історія, і батьківська могила».

В історію української культури Микола Іванович Костомаров (1817-1885) увійшов як письменник (поет, прозаїк, драматург), публіцист, історик, фольклорист, професор Київського та Петербурзького університетів (літературний псевдонім Ієремія Галка). Захистив магістерську дисертацію на тему «Про історичне значення української народної поезії» (1844). Для нього минуле України — не екзотичний матеріал для балад, легенд, а «живі літописи», з яких він черпав дух епохи, історичні закономірності розвитку.