30.Поняття галузі права,інституту права.

Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Система права поділяється на галузі залежно від предмету та методу правового регулювання. Таким чином галузь права — це система правових норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя. В Україні існують такі галузі права: Цивільне право, Сімейне право, Кримінальне право, Земельне право, Міжнародне право, Господарське право, Фінансове право тощо. Галузь права може включати в себе підгалузі, наприклад: Корпоративне право - підгалузь Господарського права, Право інтелектуальної власності - підгалузь Цивільного права; Банківське право та Бюджетне право - підгалузі Фінансового права; тощо.

Інститут права — система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ.

31.Правові ознаки конституційної монархії.

Конституці́йна мона́рхія — влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі – уряду. без згоди парламенту монарх не має права видавати закони й розпорядження загальнодержавного характеру. Сучасними державами з конституційною монархією є Великобританія, Данія, Норвегія та ін. Також державами з конституційною монархією є Нідерланди, Бельгія.

Конституційна монархія характеризується наступними основними ознаками:

- уряд формується з представників визначеної партії ( чи партій), що одержали більшість голосів на виборах у парламент;

- лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць , стає главою держави ;

- у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символічною;

- законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом ;

- уряд відповідно до конституції несе відповідальність не перед монархом , а перед парламентом.

32.Систематизація нормативно-правових актів.Кодифікація.

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

— усунення суперечностей між нормативними актами;

— підвищення якості та ефективності законодавства;

— забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами,

громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Кодифікація — спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації:Правила,Конституція, Положення,Статут,Кодекс,Основи законодавства.

Види:загальна,галузева,міжгалузева,спеціальна.

Інкорпорація — спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тоМУ чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо. (офіційна,неофіційна,хронологічна,систематична).

Консолідація — спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

33.Основні права людини і громадянина.

Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Ознаки основних прав людини:

1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;

2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права,

3) можливості, які не обмежені територією держави (позатериторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;

4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства — рівня його економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;

5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесеш до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами.

34.Юридична відповідальність.Вчення про ретроспек. і позитивну юридичну відповідальність.

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать

Позитивна юридична відповідальність — сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність — специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: 1)державно-правовий примус; 2)негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні; 3)обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.

Принципи юридичної відповідальності: 1)відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; 2)законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; 3)гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Мета юридичної відповідальності — вияв її соціальної необхідності та ефективності.

Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.

Мета юридичної відповідальності своєю чергою визначає її функції.