60. Вчення про розподіл влад

Погляди Шарля Луї Монтеск'є як засновника теорії розподілу влад (із праці Про дух законів 1768 р.)

Свавілля, зловживання владою випливає з людської природи. «Будь яка людина, наділена владою, схильна зловживати нею, і вона йде в цьому напрямку, доки не досягне встановленої для неї межі», — писав мислитель. Тому верховенство права, у концепції Монтеск'є, може бути забезпечене лише розподілом влади на законодавчу, виконавчу і судову, з тим щоб «різні влади могли би взаємно стримувати одна одну». Законодавча влада у вільній державі є тільки виразом загальної волі. Її головне призначення — сформулювати право у вигляді позитивних законів, обов'язкових для всіх громадян. Найкращим Монтеск'є вважав належність законодавчої влади народові; там, де це не може бути реально здійснене через велику кількість народу, ці функції повинен брати на себе представницький орган. Виконавча влада, згідно з Монтеск'є, виступає, як виконавчий орган загальної волі держави, і розповсюджується на всіх її громадян. Її функції — виконувати закони, встановлені законодавчою владою. У цьому аспекті, вона обмежена за самою своєю природою. Виконавча влада повинна зосереджуватися в одних руках, оскільки ця «сторона правління, майже завжди вимагає швидких дій, виконується краще одним, ніж багатьма». Цю владу можуть здійснювати й інші люди, але тільки не члени законодавчого органу, так як, в іншому випадку, можлива повна втрата політичної свободи. Судова влада «карає злочинців і вирішує спори приватних осіб», тоді як дві попередні влади регулюють і виконують спільні справи держави. Таким чином, свобода і безпека громадян залежить, перш за все, від функціонування судової влади.

В Україні принцип розподілу влад закріплюється у статті 6 КУ.

Влада поділяється на 3 гілки:

1) законодавча (лише ВРУ)

2) виконавча (КМУ як вищий орган виконавчої влади, міністерства, комітети, відомства, органи виконавчої влади на місцях)

3) судова (загальної і конституційної юрисдикції)

Важливим елементом теорії є механізм стримувань і противаг.

В Україні він реалізується через:

1) право Президента на вето;

2) право ВРУ на імпічмент;

3) обрання Президентом та ВРУ по 6 суддів до КСУ;

4) прийняття ВРУ резолюції недовіри КМУ, що означає його відставку;

5) контроль КСУ за відповідністю законів ВРУ та інших н.-п.а. ВРУ, ПУ, КМУ, ВР АРК;

6) парламентський контроль Уповноваженого ВРУ з прав людини (обмудсмена) за дотриманням конст.прав і свобод людини та ін.

82.Класифікація норм права.

Класифікація норм права — це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.

І. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.

II. Залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.

III. За юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).

IV. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.

V. За функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:

а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.);

б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;

в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з урахуванням їх особливостей.(Норми цивільного права, що регламентують інститут інтелектуальної власності.)

VI. За функціями у процесі впливу на суспільство:

а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків.(Право на укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах.)

б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав (норма кримінального права, що встановлює відповідальність за вбивство).

в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).

VII. За способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:

1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку);

2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що встановлює обов'язок платити податки);

3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'язки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).

VIII. За характером норми класифікують на:

— норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної власності законом);

— норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання (норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту).

IX. За ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:

а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами.

(Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.);

б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділяються на:

1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування (норма що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій);

2) альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведінки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах);

3) факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично).

X. Важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.

Однак більшість вчених визнають самостійне значення спеціалізованих норм, виділяючи у їх складі:

— загальні норми, які визначають елементи регульованих відносин у загальному вигляді (норма, що визначає предмет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст. 5 Конституції);

— дефінітивні норми, що спрямовані на закріплення юридичних понять (норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи);

— декларативні норми, які закріплюють правові принципи (норма конституційного права, що закріплює принцип законності, розподілу влади);

— оперативні, які визначають момент набрання чинності актом чи втрати ним юридичної сили (норма про вступ у юридичну силу Закону України «Про пенсії»);

— колізійні норми, що встановлюють правила застосування норм у випадку їх протиріч.

XI. За методом правового регулювання розрізняють:

— імперативні норми — категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю);

— диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки (норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах).

XII. За сферою дії розрізняють норми:

— загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів);

— обмеженої дії, що мають певні межі, обумовлені територіальними (закон Автономної Республіки Крим), часовими та суб'єктивними факторами (норми Закону «Про пенсії»);

— локальні норми, що діють у межах окремих державних, громадських чи приватних структур (норми Статуту Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України).

56.Поняття свободи в теорії права.

Свобода в теорії права – це права людини в особистій, політичній, економічній,соціальній,культурній, екологічній сферах, що врегульовуються державою через систему правових норм, закріплених у відповідних нормативно-правових актах.

До обов'язків держави входить здійснення постійної створюючої діяльності, спрямованої на забезпечення громадян тими чи іншими благами, створення соціальних програм, що гарантують проголошені соціальні, економічні та культурні права.Особисті (громадянські) права — це природні, основоположні, невід'ємні права людини, які мають здебільшого характер негативного права. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і державою. Політичні права — можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості. Це -- право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому числі свобода преси, радіо, телебачення та ін. (у Конституції України 1996 р. — статті 38, 39, 40 та ін.). Економічні права — можливості (свободи) людини і громадянина розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками господарської діяльності: власністю і працею, проявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ. Соціальні права — можливості (свободи) особи та громадянина вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовим договором, тобто право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гарантовані мінімальні розміри її оплати тощо), право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя та ін. Культурні права — можливості (свободи) збереження та розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і художню творчість (у Конституції України — статті 53, 54).Екологічні права — можливості (свободи) користуватися природним середовищем як природним середовищем проживання. Це — права на сприятливе довкілля, охорону здоров'я від його несприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями, на природокористування та ін.[12] Екологічні права є спорідненими з правом на життя.