81.Право і закон

Питання про співвідношення права і закону викликає багато суперечок у юридичній літературі. Щоб зрозуміти їх суть, необхідно враховувати, що термін «закон» досить багатозначний. У вузькому сенсі це акт вищої юридичної сили, прийнятий органом законодавчої влади або шляхом всенародного голосування, в широкому - будь-яке джерело права. У визначенні К. Маркса і Ф. Енгельса, в якому право розглядається як воля, зведена в закон, аналізований термін вжито у широкому сенсі, включає в себе і нормативний акт, і судовий прецедент, і санкціонований звичай. Звести волю в закон-значить надати їй загальнообов'язкове значення, юридичну силу, забезпечити державний захист. Суперечка про те, чи співпадають право і закон, буде змістовний тільки у разі, коли термін «закон» розуміється в широкому сенсі.

Прагнення ототожнити право і закон має певне підгрунтя: у цьому випадку обсяг права суворо формалізуються, правом визнається лише те, що зведено в закон; поза законом права немає і бути не може.

Розмежування права і закону має великий гуманістичний сенс, бо тоді право розглядається як критерій якості закону, встановлення того, наскільки останній визнає права людини, його інтереси і потреби.

Додано (06.06.2011, 18:01)

---------------------------------------------

96.Законність і доцільність. Гарантії законності.

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Доцільність це

Гарантії законності — це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

— загольносоціольні – економічні(ступінь економічного розвитку суспільства, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин), політичні(— ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади), ідеологічні(— ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення протиправних діянь, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя);

— спеціально-соціальні — юридичні(— передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання) та організаційні(— заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.).

3. Застосування норм права

Застосування - це особлива форма реалізації правових норм, яка полягає у владній діяльності компетентних органів держави чи окремих посадових осіб (переважно, це діяльність органів правосуддя - судів) по реалізації правових норм відносно конкретних життєвих випадків і індивідуально визначених осіб.

Застосування використовується лише тоді, коли інші форми реалізації норм права не призвели до виникнення правовідносин. Це слугує приводом для втручання держави - зокрема, суди вирішують, чи виникли правовідносини чи ні.

Ознаки застосування норм права:

1) здійснюється лише компетентними органами або органами громадськості, уповноваженими державою (мерія, префектура, суд)

2) має державно-правовий характер;

3) видання на його основні актів застосування норм права, які завжди є індивідуально-правовими актами, а не нормативними (стосуються не усіх в загальному значенні, а конкретної особи)

4) відбувається в суворо передбаченому законом порядку;

5) акти застосування н.п. повинні відповідати закону.

Стадії застосування норм права :

1) стадія встановлення фактичних обставин справи, які мають юридичне значення - встановити наявність юридичних фактів, які формулюються в гіпотезі правової норми;

2) вибір (встановлення галузі права, інституту, визначення необхідної норми) і аналіз норми права, яка підлягає застосування до конкретного юридичного факту. Аналіз передбачає вирішення таких питань: чи діє норма права? чи діє вона на даній території?, чи пошираюється норма права на осіб, відносно яких має бути застосована?

3) винесення рішення компетентним органом.

Акт застосування норм права складається з

1) вступної частини

2) описової частини

3) мотивувальної частини

4) резолютивної частини

5. Влада і соціальні норми у первіснообщинному суспільстві.

Основоположні ознаки (така собі творча компіляція):

- обумовлена єдність інтересів його членів, відсутність антагоністичних (непримеренних) протиріч між особистими інтересами та інтересами роду, племені;

- поширення влади і становлення роду (племені) за кровно-родинними зв'язками;

- безпосередня громадська і самоврядна демократія;

- забезпечення переважно добрівльного виконання владних рішень;

- в основі влади - авторитет старійшин, зібрань роду;

- регулювання відносин мононормами - первісними нормами-звичаями, які не знали поділу на норми права, норми моралі, релігійні норми та ін. Вони їх поєднували в одній нормі.