2)Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на

забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень,

зменшення або усунення їх із повсякденного життя.

Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя.

а) закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав;

б) юридична рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах;

в) верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави;

г) взаємопов'язаність юридичних прав і обов'язків;

ґ) регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загально-дозволеним типом правового регулювання: "дозволено все, що прямо не заборонено законом";

д) діяльність органів і посадових осіб за принципом: "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом";

е) чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків;

е) здійснення правосуддя тільки судами як найефективніша гарантія прав людини;

ж) юридична відповідальність людини за свою протиправну поведінку;

з) обов'язкова дія принципу презумпції невинуватості особи в суспільстві.

49.Історична школа права.

Історична школа права - один з провідних напрямів у правовій науці кін. 18 — 1-ї пол. 19 ст. Виникла у Німеччині. Була спрямована проти раціоналізму Просвітництва та ідей Великої французької революції кін. 18 ст. У центрі теор. досліджень представників школи були питання виникнення права та історії його розвитку. Фундатором І. ш. п. вважається нім. юрист, професор Геттінгенського ун-ту Г. Гуго (1764-1844) — автор «Підручника природного права як філософії позитивного права, особливо приватного права» (1788). Він доводив, що юриспруденції складається з «юридичного ремесла», тобто юрид. догматики, у сфері якої перебуває чинне позит. право, і «елегантної юриспруденції» — філософії та історії позит. права. Критикуючи представників теорії природного права, Г. Гуго розглядав позит. право як штучну конструкцію. Найпослідовнішими прихильниками Г. Гуго були Ф. К. фон Савіньї та Г. Ф. Пухта. Вони істотно збагатили концептуально новий напрям юрид. досліджень під гаслом: «Право не робиться: воно існує і проходить становлення разом із народом».

В узагальненому вигляді І. ш. п. взяла на озброєння такі гол. ідеї: твердження, за яким усе в праві вирішується шляхом регулювання згори, є «юридичним марновірством»; не розум, не раціоналізм, а принцип історизму є провідним у вивченні правових процесів; історичність права — це його органіч. зв'язок з нар. життям, поєднання різних ланок у розвитку права; принцип історизму — єдиний критерій «правильності і розумності» права; право виникає спонтанно та еволюціонує в автономному, незалежному від зак-ва просторі, разом з мовою і звичаями народу, розвивається природ, шляхом без втручання владних структур; головне у вивченні історії права — дослідження виключно першоджерел, тобто звичаєвого права; право — продукт нац. свідомості, втілення народного духу, вияв нац. переконань; у своєму розвитку право проходить дві стадії: стадію природ, права, у якій воно живе у свідомості народу, і стадію «вченого права», у якій воно знаходить вияв у свідомості науковців, які, з одного боку, відображають ту ж нар. правосвідомість, а з іншого — досліджують право як окр. галузь науки; кодифікація шкідлива, оскільки підриває нар. дух, нищить гол. джерело права — звичай і природні моральні якості нації;

свобода — гол. категорія права, але лише в розумінні права як привілеїв вищих каст станового сусп-ва; дух народу — джерело не лише права, а й д-ви; д-ва — не результат сусп. договору, це еманація (сходження) верх, божества; держ. заклади і владні структури створені Богом, справжня свобода — підпорядкування волі Бога; найдосконаліший держ. устрій — спадкова монархія; рабство, кріпосництво і становий поділ сусп-ва виправдовуються тим, що на різних етапах істор. розвитку відповідали нар. духові; все, що існує у д-ві і в сусп-ві, законно, оскільки стало звичним; будь-які правові держ. утворення — фундамент нац. державності; позит. зак-во має грунтуватися виключно на традиціях нац. правосвідомості.

У середовищі укр. мислителів ставлення до І. ш. п. було неоднаковим. Концептуальні основи цієї школи критикували з позицій неокантіанства В. П. Довгович, Б. О. Кістя-ківський, М. І. Туган-Барановський та Є. В. Спекторський, з матеріалістичної платформи — марксисти. Водночас такі вчені як К. О. Неволін, М. Д. Іванишев, М. Ф. Владимирський-Буданов, Ф. І. Леонтович, О. Ф. Кістяківський, П. С. Єфименко, О. І. Левицький використовували ідеї І. ш. п. у своїх дослідженнях. Вплив школи відчувався на працях Комісії для виучування звичаєвого права України і Комісії для виучування історії західноруського та українського права, які діяли в системі ВУАН.