70.Структура правової норми

Норма права - це встановленою або санкціоноване, а також охоронюване державою правило поведінки, що визначає праваі й обов'язки осіб у регульованих суспільних відносинах.

Структура норми права - це її внутрішня будова. До структурних елементів норми права ставляться:

- гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати

встановлене правило;

- диспозиція - частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки

сторін у регульованому відношенні;

- санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до

порушників даного правила поведінки.

71.Регулятивна і охоронна функції права:поняття,способи забезпечення.

Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Розрізняють наступні основні функції права:

1) регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на:

а) регулятивно-статическую (виражається в закріпленні певних суспільних відносин);

б) регулятивно-динамическую (виражається в розвитку певних суспільних відносин);

2) охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним)

72.Юридичні факти,їх класифікація.

Юридичний факт — це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі.Юридичний факт — передумова правовідносин.

Види:

1)правотворчі - юридичні факти, з якими норми права пов'язує виникнення правовідносин

(наприклад, наказ ректора про зарахування абітурієнта К. до вузу).

2)правозмінні - юридичні факти, з якими норми права пов'язує зміна правовідносин (наприклад,

наказ ректора про переведення студента К. з очної на заочну форму навчання);

3)правоскасувальні - юридичні факти, з якими норми права пов'язує припинення правовідносин

(наприклад, наказ ректора про видачу студенту К. диплома про закінчення вузу).

73.Норми процесуального права,їх роль в процесі реалізації правових норм.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

74.Теорії походження права.

1)За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване

людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і

справедливість.

2)Представники теорії природного права (Конфуцій, Арісто-тель, М. Т. Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк,

Ж.-Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивного

(встановленого з волі держави) виникає як закон доброчесності, як право справедливого

розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть

закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від можливості самостійно

захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і

супроводжувати їх санкціями.

3)Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає

спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває

специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його

історії. Тому право виключає всі фактори випадкового, повільного походження. Законодавча

діяльність — заключна стадія утворення права, законодавці тільки виражають у юридичній

формі те, що диктує народний дух.

4) Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов'язувала витоки права з різними

проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у

впокоренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як

спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до

правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на

два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат

зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з

позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а позитивне — відносне. Законодавство є тільки

«проекцією» правових переживань, «фантазмом» психіки.