Розвиток промисловості
На початку 20-х рр.. Польща подолала повоєнну економічну розруху. Значною мірою цьому сприяли й західноукраїнські землі, які являли собою не тільки ринок збуту промислових товарів. а й стали джерелом сировинних і трудових ресурсів..
Особливості промислового розвитку:
повоєнна відбудова промисловості відбувалася повільно: труднощі в одержанні відповідної сировини і промислового обладнання; на темпи відбудови негативно впливала зростаюча інфляція;
після 1923 р. польський уряд офіційно поділив територію держави на дві господарські зони: Польщу «А», що складалася з корінних польських земель, і Польщу «Б», до якої входили Західна Україна та Західна Білорусь. Влада надавала пріоритетності промисловому розвитку території Польщі «А». Саме тут концентрувалося понад 80% промисловості;
після деякого тимчасового пожвавлення вже в 1924 p. настав застій у промисловості. Не було докорінних зрушень у відбудові та подальшому розвитку західноукраїнської промисловості також у 1925–1927 pp. Лише в 1928 p. виявилися ознаки економічного піднесення, проте в 1929 p. воно змінилося нечуваною кризою. Хоча пізніше й були деякі зрушення, однак до 1939 p. рівень промислового виробництва вже не перевершував рівня 1928 p.;
основою промисловості залишалися сировинні галузі – нафтова і лісова, а також переробка сільськогосподарської та мінеральної сировини; (нафтова і озокеритна промисловість Прикарпаття в 20-30-х роках була доведена іноземним капіталом до занепаду; прибравши до своїх рук багаті родовища нафти в різних країнах Азії, Америки і Європи, міжнародні нафтові концерни були більше зацікавлені у придушенні західноукраїнської нафтової промисловості, ніж в її розвитку; вони експлуатували тільки старі родовища, які поступово виснажувалися; озокеритні шахти наприкінці 30-х років фактично зовсім припинили роботу; занепад паперової промисловості; у гірничодобувній промисловості й на лісорозробках дещо покращилася ситуація, кількість робітників зросла; деякі зрушення відбулися у калійній промисловості.);
західноукраїнська промисловість залишалася привабливою для іноземного капіталу, спочатку французького та британського, а згодом і німецького. З ними конкурував польський й частково український капітал;
тут переважали дрібні підприємства, які становили 85% від загальної кількості;
певною мірою влада штучно стримувала промисловий розвиток західноукраїнських земель. (українські воєводства становили 25% території і майже 1/3 населення Польщі, але на них припадало тільки близько 17% промислових підприємств; у 1938 p. Західна Україна виробляла лише 7–10 % промислової продукції Польщі: лише 8 % припадало на промислових робітників у краї, при середній цифрі 20 % у Польщі; упродовж міжвоєнного періоду кількість робітників у регіоні залишалася незмінною; заробітна плата робітників у західноукраїнській промисловості була у 1,5 – 2 рази нижчою порівняно з середньою по країні);
охорону праці на підприємствах не забезпечували, частими були нещасні випадки. Робочий день досягав 14–15 годин. Широко використовувалася праця жінок і підлітків; виплачували їм за однакову роботу нижчу заробітну плату, ніж робітникам-чоловікам. У робітничих кварталах міст були відсутні водопровід, каналізація, електрика.
Українське населення чинило протидію польському уряду. Це проявилося у:
зростанні кількості страйків (якщо впродовж 1922 р. у регіоні їх відбулося 59, то протягом 1934-1939 рр. – 1118);
поширенні кооперативного руху (у міжвоєнний період їхня к-сть зросла у 7 разів і наприкінці 30-х у Сх. Галичині діяло близько 4 тис. кооперативів; загальне число членів кооперативів напередодні війни сягало понад 700 тис. осіб, вони забезпечували роботою понад 15 тис. українців; майже 90% кооперативів діяли у Східній Галичині і серед них виділявся «Маслосоюз»; на Волині, Поліссі та Холмщині українців змушували вступати до польських кооперативних асоціацій).
Найбільшим міським центром Галичини залишався Львів із населенням близько 300 тис. осіб, здебільшого поляків та євреїв.
Таким чином, попри величезні політичні перетворення, яких зазнали західні українці в результаті розвалу Австрійської та Російської імперій, боротьби за незалежність та включення до Польщі, соціально-економічні умови їхнього життя по суті лишалися без змін. Внаслідок, колоніальної політики іноземних держав економіка Західної України перебувала в застої, ряд галузей промисловості занепали Проте, незважаючи на штучне гальмування розвитку українських земель польським урядом, українцям завдяки, у першу чергу, кооперативному рухові вдалося, за словами Я.Грицака, «створити державу у державі або своєрідну кооперативну республіку…».