4. Системний та процесний підходи як методологічна база управління к-стю підприємства.

Методологічною основою управління к-стю підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та управлінської теорії, зокрема базові принципи та прикладні інструменти, напрацьовані в рамках сучасних управлінських підходів, зокрема – процесного та системного.

Як об'єкт управління, к-сть підприємства може бути описана за допомогою ряду параметрів, які призначені для визначення закономірностей та можливих шляхів розвитку досліджуваних явищ і процесів. Така сукупність взаємозалежних елементів у науці має назву системи. Система (грец. - „складене з частин") - комплекс підсистем, елементів та компонентів і їм характерних властивостей, взаємодія між якими та середовищем зумовлює якісно або сутнісно нову інтегративну цілісність.

Системний підхід до управління к-стю підприємства передбачає розгляд об'єкта управління як цілісної моделі та необхідність забезпечення взаємозв'язку всіх її елементів: керуюча підсистема, керована підсистема, цільова підсистема, підсистема забезпечення. Зміна одного з елементів системи призводить до зміни інших елементів.

Значимість системного підходу до управління конкурентоспроможністю підприємства полягає в тому, він дозволяє всебічно оцінити конкурентоспроможність підприємства, його систему управління як у цілому, так і на рівні конкретних конкурентних переваг, проаналізувати будь-яку ситуацію в межах окремо взятої системи, виявити характер проблем:

а) входу (забезпечення матеріальними, фінансовими, трудовими, інформаційними та іншими видами ресурсів);

б) процесу (перетворення ресурсів у результат);

в) виходу (продукція, послуги, інформація).

Основними елементами системи управління к-стю підприємства є: об'єкт управління, суб'єкти управління, мета управління, принципи управління (комплексності, системності, динамічності, безперервності, оптимальності та конструктивності, і основних принципів теорії конкуренції – еквіфінальності (існування різних шляхів досягнення бажаних характеристик об'єкта, стан якого змінюється у часі), інкременталізму (існуючі організаційні заходи розвитку умов конкурентоспроможності необхідно проаналізувати з врахуванням змін ринкового середовища), емерджентності (досягненні відповідного рівня конкурентоспроможності підприємства завдяки поєднанню основних елементів її формування в цілісну систему)), інструменти управління:

1. Вибір конкурентних стратегій розвитку.

2. Забезпечення комплексного підходу до процесів управління підприємством.

3. Удосконалення системи управління персоналом підприємства.

4. Забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства.

5. Комплексний підхід до диверсифікації та планування виробництва.

6. Реорганізація системи обліку та аналізу витрат.

7. Удосконалення системи управління фінансами підприємства.

8. Удосконалення інвестиційно-економічної стратегії підприємства.

9. Удосконалення маркетингової діяльності підприємства.

10. Удосконалення інформаційного забезпечення управління конкурентоспроможністю підприємства.

11. Технічне та технологічне оновлення підприємства),

вхідні та вихідні дані, методи управління (методи кількісної оцінки і аналізу конкурентоспроможності; методи прогнозування конкурентоспроможності та формування її стратегічних нормативів, метод підвищення фінансового рейтингу, маркетингові методи), функції управління (аналіз, планування, організація, мотивація, контроль, регулювання).

З позиції процесного підходу управління к-стю підприємства являє собою процес реалізації певної сукупності управлінських функцій - цілевстановлення, планування, організації, мотивації та контролю діяльності по формуванню конкурентних переваг та забезпеченню життєдіяльності підприємства як суб'єкта економічної діяльності. При цьому:

функція "цілевстановлення" обумовлює орієнтацію управління к-стю підприємства на досягнення певних цілей, під якими розуміється майбутній рівень к-сті об'єкта управління, якого передбачається досягти;

функція "планування" передбачає формування стратегії і тактики реалізації цілей і завдань, розробку програм, складання планів і графіків реалізації окремих заходів нарощування к-сті як в цілому по підприємству, так і по його окремих структурних підрозділах;

функція "організація" забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів і програм; з нею пов'язані питання розподілу матеріальних, фінансових та трудових ресурсів між окремими напрямами операційної діяльності; також в процесі організаційної діяльності забезпечується необхідна узгодженість дій операційних підрозділів та окремих фахівців в реалізації прийнятих планів;

функція "мотивація" забезпечує використання мотиваційних (як економічних, так і психологічних) регуляторів активності суб'єктів управління к-стю підприємства;

функція "контроль" забезпечує нагляд і перевірку відповідності досягнутого рівня к-сті підприємства поставленим вимогам; передбачає розробку стандартів для контролю у вигляді системи кількісних показників, що дають змогу перевірити результативність процесу реалізації вироблених планів та програм, або їх окремих заходів, своєчасно вносити зміни, які сприяють досягненню поставленої мети підприємства.

Реалізація функцій управління к-стю підприємства у їх взаємозв'язку формує цикл управління к-стю.

5. Ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми як наукові основи та найважливіші складові методології курсу.

Методологічною основою управління к-стю підприємства є концептуальні положення сучасної економічної та управлінської теорії, зокрема – ключові положення теорії ринку, теорії конкуренції та конкурентних переваг, концепції стратегічного управління, сучасної управлінської парадигми.

Ринок є організаційною формою існування товарного виробництва. У вузькому розумінні «ринок» – це будь-яка впорядкована структура, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців; у широкому – певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Товарний ринок – це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція. Визначальне значення для характеру взаємодії попиту та пропозиції має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсь товар.

Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків, їх підрозділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу тощо.

Ринок у товарному виробництві є загальним регулятором виробництва й обігу товарів і послуг. Він сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти. Ринок допомагає визначити, виробництво яких товарів слід збільшити, а яких — зменшити, які галузі виробництва розвивати, а які скорочувати і закривати, скільки та яких товарів і послуг необхідно виготовляти для задоволення сукупного попиту.

Основні положення теорії конкуренції:

- конкуренція є формою суперництва, за якої ціни підвищуються при скороченні пропозиції і знижуються ціни при її надлишку;

- головний принцип конкуренції — принцип «невидимої руки», відповідно до якого «смикаючи» за ниточки маріонеток-підприємців, «рука» змушує їх діяти відповідно до «ідеального» плану розвитку економіки, безжалісно витісняти фірми, зайняті виробництвом непотрібної ринку продукції;

- конкуренція, урівнюючи норми прибутку, приводить до оптимального розподілу праці і капіталу;

- основними умовами ефективної конкуренції, є наявність великої кількості продавців і покупців, що вичерпує інформацію, мобільність використовуваних ресурсів, неможливість кожного продавця впливати на зміну ринкової ціни товару (при збереженні його якості).

Конкурентна перевага - це становище фірми на ринку, яке дозволяє їй долати сили конкуренції та приваблювати покупців. Конкурентні переваги створюються унікальними матеріальними та нематеріальними активами, котрими володіє підприємство. Конкурентні переваги, як правило, реалізуються на рівні стратегічних одиниць бізнесу та є основою ділової (конкурентної) стратегії підприємства.

Конкурентні переваги забезпечуються за рахунок ринкових (стратегічних) факторів успіху (якість продукції, додаткові послуги, ціна) та/або ключових компетенцій (внутрішній аспект забезпечення конкурентних переваг: навички, технології).

Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства; стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей. Отже стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки та реалізації системи стратегії.

Характерними рисами застосування концепції стратегічного управління є те що вона:

1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціальноекономічна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів — розвитку підприємства у довгостроковій перспективі.

2. Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створювати адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.

3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосуванні баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.

4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.

5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств (цілей, «дерева цілей», стратегій, «стратегічного набору», стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо).

У сучасній (маркетинговій, інформаційній) парадигмі управління, головними пріоритетами є :

1. Ставка робиться на людину, котра самореалізується.

2. Підприємство розглядається, як живий організм, що складається з людей об'єднаних загальними цінностями.

3. Організація розглядається як «відкрита система», а її успіх залежить від того наскільки вдало вона вписується в довкілля і адаптується до змін.

4. Сукупність системного і ситуаційного підходу. Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає доповнення до планування потенціалу фірми, стратегії фірми, на основі прогнозів майбутнього стану зовнішнього середовища.

5. Соціальна відповідальність менеджменту перед суспільством в цілому, і перед людиною і підприємством.

У сучасній управлінській парадигмі велика увага приділяється чинникам внутрішнього середовища організації, таким як:

1. Цілі (мають бути визначені в часі, конкретні, вимірювані, досяжні, мають підтримувати одна одну).

2. Структура (сукупність взаємин і зв'язків елементів, буває плоска і висока).

3. Завдання (передбачувана робота, яка має бути виконана певним способом і в заздалегідь визначені терміни, приписуються посади)

4. Люди (3 аспекти - індивідуальна поведінка, поведінка в групі, характер поведінки керівника).

5. Технології (сукупність знань про способи і засоби проведення виробничих процесів, а також самі процеси при яких відбуваються якісні зміни вихідного об'єкту).

Також велику роль відіграють чинники зовнішнього середовища:

1. Економічні (темпи інфляції, рівень зайнятості, стабільність валюти, податкові ставки).

2. Політичні (можливість здобуття позик, політичні програми підтримки бізнесу, торгівельні стосунки з іншими країнами, нормативні документи).

3. Ринкове середовище (демографія, життєві цикли товару, легкість проникнення на ринок, рівень конкуренції в галузі, можливості постачальників, можливість появи товарів-субститутів, розподіл доходів населення).

4. Конкурентні чинники (аналіз майбутніх цілей конкурентів, оцінка поточної стратегії конкурентів, пропозиції конкурентів, їх можливості).

5. Технологічні чинники (технологія повинна відповідати стратегії, потрібно відстежувати новинки).

6. Соціально-культурні чинники (змінні потреби в суспільстві).

Атрибутом наукової парадигми є її загальновизнаний характер у певному часовому періоді. Управлінська парадигма - стохастичний (хаотичний) результат розвитку суспільного виробництва в даній соціально-економічній системі і наукових методів його досліджень. Ці дві системи взаємодіють - соціально-економічна система якісно визначає вміст парадигми, а парадигма впливає на міру і ефективність досягнення цілей соціально-економічної системи у сфері матеріального виробництва.