![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Конкуренція, її сутність та ознаки. Ринок як спільнота конкуруючих компаній.
- •Предмет, мета і завдання курсу, його місце в системі дисциплін економічного та управлінського циклу.
- •4. Системний та процесний підходи як методологічна база управління к-стю підприємства.
- •6. Сутність та види економічної конкуренції. Об’єкт, суб’єкт та предмет економічної конкуренції.
- •13. Склад та структура конкурентного середовища підприємства. Модель “п’яти сил конкуренції” м.Портера та її елементи.
- •14. Державне регулювання конкуренції як “шостий” чинник конкурентного середовища. Основні елементи державної політики регулювання конкуренції в Україні.
- •15. Закони та підзаконні акти, що регулюють конкурентні відносини в Україні
- •16. Рушійні сили ринку та причини змін умов конкуренції.
- •17. Чинники, що впливають на силу конкурентної боротьби
- •18. Методики та показники оцінки інтенсивності конкуренції
- •6. Визначаємо мінімальне (Тміп) та максимальне (Тмах) значення темпу приросту частки ринку для розрахунку середнього квадратичного відхилення темпів приросту за формулою:
- •23. Конкурентна відмінність як основа ринкового успіху підприємства.
- •24. Ключові чинники успіху: поняття та класифікація.
- •25. Сутність та співвідношення понять “ринкові чинники успіху”, “ключові компетенції”, “конкурентні переваги”.
- •26. Ступінь задоволення споживача як головна детермінанта успіху в конкурентній боротьбі.
- •27. Конкурентна перевага як втілення конкурентної відмінності підприємства.
- •28. Властивості конкурентних переваг. Життєвий цикл конкурентної переваги.
- •30. Концепція „Ланцюгу створення вартості” та її застосування при формуванні конкурентних переваг
- •31. Концепція „Стратегічних зон господарювання” та її застосування при реалізації конкурентних переваг
- •32. Види та джерела формування конкурентних переваг
- •33. Продуктивність, якість, гнучкість та інновації як специфічні стадії еволюції джерел формування конкурентних переваг протягом хх ст.
- •34.Сутність поняття “конкурентоспроможність підприємства”.
- •35. Чинники, що визначають рівень конкурентоспроможності підприємства на внутрішніх та зовнішніх ринках.
- •36. Аспекти забезпечення конкурентоспроможності підприємства.
- •37. Принципи та загальний порядок оцінки конкурентоспроможності підприємства.
- •38. Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності підприємства.
- •39. Базове визначення сутності поняття “управління конкурентоспроможністю”. Мета управління конкурентоспроможністю підприємства.
- •42. Етапи процесу управління конкурентоспроможністю. Цикл управління конкурентоспроможністю.
- •45. Критерії конкурентоспроможності товарів. Чинники, що визначають конкурентоспроможність товару на ринку
- •46. Принципи та загальний порядок оцінки конкурентоспроможності товарів
- •47. Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності товарів
- •50. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару.
- •52. Сутність поняття “конкурентна стратегія”. Співвідношення та взаємозв’язок конкурентної стратегії з іншими стратегіями організації.
- •54. Найбільш поширені класифікації стратегій ринкової конкуренції (підхід ф.Котлера, підхід п.Друкера, підхід і.Ансоффа, підхід м.Портера тощо)
- •55. Стратегія надбання конкурентної переваги (загальні стратегії конкуренції)
- •56. Стратегія забезпечення конкурентоспроможності як комплексна стратегія
- •57. Стратегія конкурентної поведінки підприємства
- •61. Етапи розробки програми підвищення конкурентоспроможності.
- •62. Програми підвищення продуктивності та якості як складові програм підвищення конкурентоспроможності підприємства.
- •64. Вітчизняний підхід до забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.
- •65. Міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності.
- •77. Сучасні концепції бізнесу: масова кастомізація.
- •78. Сучасні концепції бізнесу: електронний бізнес
- •80. Сучасні концепції бізнесу: аутсорсінг.
- •81.Сучасні концепції бізнесу: реінжиніринг бізнес-процесів.
65. Міжнародний досвід реалізації програм підвищення конкурентоспроможності.
Закордонні компанії та країни вже десятки років активно реалізують різноманітні програми, спрямовані на покращення ринкового положення конкретних підприємств і країн, розв’язання їх внутрішніх проблем та формування стійких конкурентних позицій.
Так звані нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур тощо), застосовуючи цілеспрямований державний вплив на розподіл та використання інвестиційних ресурсів, на пропорції накопичення та споживання, на формування та розвиток факторів виробництва, і в першу чергу інтелектуального й трудового потенціалу, досягли надзвичайних успіхів у розвитку промислової та непромислової сфер, зайняли чільні місця у міжнародному поділі праці та масово реалізують свої товари у багатьох країнах світу. Провідні індустріальні держави задля утримання лідируючих позицій на світових ринках розробляють і впроваджують галузеві та регіональні програми підвищення якості продукції, продуктивності та конкурентоспроможності. Намагаються не відстати від них і наші сусіди, зокрема, найбільший і найпотужніший, – Росія.
Прикладом галузевих програм з держав близького зарубіжжя є Комплексна міжвідомча програма підвищення якості продукції оборонного комплексу Російської Федерації, представлена нижче.
Мета програми – вирішити проблему забезпечення якості продукції ОПК шляхом різкого скорочення втрат часу і засобів в процесах розробки, виробництва і експлуатації продукції ОПК.
Таким чином, задачею комплексної міжвідомчої програми підвищення якості продукції ОПК є розробка і впровадження в оборонній промисловості комплексу відповідного нормативно-правового, науково-методичного, технологічного і програмно-технічного забезпечення, що дозволить різко скоротити втрати в процесах розробки, виробництва і експлуатації продукції.
Вагомість наведеної програми зумовлена тією роллю, яку відіграє Російська Федерація на світових ринках зброї, займаючи перше місце за обсягами грошових надходжень від реалізації відповідної продукції.
Іншим аспектом підвищення конкурентоспроможності нашого північного сусіда стала національна інноваційна система, створення якої почалося в 1997 році на програмній основі. Програму 1997 року розробили та профінансували Міннауки, Міноборони РФ і два державних інноваційних фонди, до яких приєдналися шляхом внесення коштів зі своїх бюджетів декілька регіональних адміністрацій. Реалізація програми дозволила вже в 1997 році створити у кількох найбільш наукоємних містах (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Казань, Єкатеринбург тощо) перші інноваційно-технологічні центри загальною площею 14482 м2. У них розташувалися 104 малі наукові фірми, що забезпечили 1557 робочих місць. Річний оборот цих фірм склав 116,804 млн. руб., а сума податків, перерахованих у місцеві та федеральний бюджети (12,846 млн. руб.), досягла майже третини усіх вкладених коштів. На 1998-2000 роки ця програма охопила вже 14 міністерств і відомств і передбачала створення ще 20-25 базових інноваційно-технологічних центрів, у яких розташуються 500-600 малих технологічних фірм, а також забезпечення не менше 10 тис. нових робочих місць у сфері інноваційного підприємництва та біля 25 тис. додаткових робочих місць на виробництві. Паралельно з інноваційно-технологічними центрами розвивалася система підготовки спеціалістів з комерціалізації технологій та керуючих для малих інноваційних фірм.
Таким чином, як промислово розвинені країни, так і держави, що розвиваються, активно шукають та використовують різноманітні засоби підвищення конкурентоспроможності на макро-, мезо- та мікрорівнях, спрямовуючи власні підприємства та галузі до формування нових конкурентних переваг і захоплення ринкових просторів.