Моделі економічного росту
Аналіз, а потім і прогнозування економічного росту і його наслідків неможливо без створення моделей. Сучасне моделювання ґрунтується на тім положенні, що існують визначені умови, при яких можливе підтримка рівноваги в процесі розвитку. Усі розглянуті нижче моделі є простими, тобто в них представлені тільки два суб'єкти – домогосподарства і підприємства. Це дві кейнсианские моделі — модель Харрода і модель Домара і модель Солоу, побудована в рамках неокласичних представлень про розвиток економіки.
Неокейнсианские моделі економічного зростання. Моделі Харрода і Домара.
Моделі Р. Харрода й Е. Домара мають деякі відмінності, але досить схожі між собою. Їхня теоретична значимість поступово відходить на другий план через появу більш зроблених моделей. Останнім часом для простоти викладу ці дві моделі поєднують в одну, модель Харрода-Домара.
Кейнсианские моделі побудовані на наступних постулатах: ціни не є гнучкими, а передбачаються постійними; чекання суб'єктів економіки статичні; фактори виробництва не є взаємозамінними.
Основним допущенням, що припускається в моделі, є пропорційність національного доходу кількості капіталу:
y = σK, (10.1)
де y - національний доход,
σ - кількість капіталу, застосовуваного для виробництва
K - постійна величина, коефіцієнт капиталоотдачи.
Таким чином,
σ = K/y, (10.2)
тобто коефіцієнт капиталоотдачи чи середня продуктивність капіталу (σ) показує кількість доходу, виробленого одиницею капіталу.
Прирощення доходу дорівнює приросту капіталу:
Δy = σΔK (10.3)
Якщо представити приріст капіталу як інвестиції (ΔK=I ), то вираження прийме вид:
Δy = σI (10.4)
Припустимо, що норма заощадження (Sy) є величиною постійної, а заощадження дорівнюють інвестиціям, тоді:
S = I = Syy. (10.5)
Тому що I = Δy/σ = Sy, одержимо підсумкову формулу Харрода-Домара:
Δy/y = ΔSy (10.6)
Де - Δy/y - приріст доходу при повній зайнятості капіталу.
При даних темпах росту чекання інвесторів будуть реалізовані чи, по Харроду, “гарантовані”. Темп росту, що задовольняє таким умовам, є гарантованим, тому що він гарантує повне використання існуючих потужностей, у даному випадку - капіталу.
Очевидно, що гарантовані темпи росту є функцією частини заощадженого доходу. Наприклад, якщо σ = 1/3, а ΔSy = 0,10, тоді щорічні темпи росту доходу складуть 3,33%. Якщо гранична схильність до заощадження збільшиться в два рази, то і темпи росту доходу подвояться.
У моделі Харрода-Домара гарантовані темпи росту не обов'язково рівні дійсним, оскільки величина доходу залежить лише від капіталу, але не від праці. Однак для виробництва одиниці доходу потрібно визначена комбінація капіталу і праці (K/N). Изокванти такої виробничої функції мають L-образну форму (рис.10.1). Це виробнича функція Леонтьева, у якій ресурси (праця і капітал) повинні використовуватися в заданій пропорції і не можуть заміщати один одного. Виробнича функція Леонтьева має постійну віддачу від масштабу. Наприклад, з рисунку видно, що для виробництва 1 ед. доходу необхідно 1 ед. капіталу і 1,5 ед. праці і K/N = 2/3.
Рис. 10.1. Виробнича функція з фіксованим співвідношенням доходу і праці
З попередніх міркувань зрозуміло, що в економіці з такою виробничою функцією доход може зростати відповідно до гарантованого темпу (див. формулу 5) доти, поки темпи приросту праці будуть відповідати темпам приросту капіталу. Якщо обсяг праці буде зростати повільніше, те утвориться надлишковий капітал, і, навпаки, якщо повільніше буде зростати капітал, то можливе виникнення безробіття.
Крім поняття “гарантованого” темпу росту Харрод увів поняття “природного” темпу росту. “Природний” темп росту економіки – це такий темп росту капіталу і національного доходу, що забезпечує повну зайнятість зростаючого пропозиції праці.
Якщо природний темп росту перевищує гарантований, то економіка може розвиватися в гарантованому темпі росту при наявності безробіття. Але економіка може розвиватися й у темпі, що вище гарантованого темпу росту, тому що надлишок праці залучить додатковий капітал. Це спричинить економічний бум і, отже, порушить умови рівноваги.
Таким чином, нерівновага якої-небудь складової руйнує рівновага всієї системи. Це зв'язано насамперед з тим, що в даній моделі і співвідношення доходу і капіталу, і гранична схильність до споживання, і ріст робочої сили незалежний друг від друга. Крім того, використовувана в моделі виробнича функція Леонтьева характеризується невзаємозамінними факторами виробництва, що суперечить дійсності.