6.3 Альтернативні теорії макроекономічного регулювання: монетариська теорія, теорія адаптивних та раціональних очікувань, теорії економіки пропозиції

Монетаризм, як концепція розвитку зрілої ринкової економіки, яка базується на добре відпрацьованому грошовому господарстві. Основним теоретиком монетаризму був М. Фрідман, він був прихильником конкурентного капіталізму, що діє на основі приватного підприємництва на вільному ринку.

Монетаризм виступає проти централізованого контролю над економічною діяльністю, тобто обмеження регулюючої функції держави. Ринок повинний сам регулювати всі процеси, що відбуваються в суспільстві.

Діяльність по регулюванню відбувається за допомогою грошової і фіскальної політики. Рівняння обміну, яке запропоновано І. Фішером, відображає той факт, що на практиці сума всіх платежів дорівнює сумі цін всіх товарів, поступивши до обігу. Це рівняння показує, що рівень цін находиться у прямій залежності від кількості грошей та швидкості їх обертання. Формула І. Фішера допомагає з’ясувати функціональні зв’язки на ринках грошей і товарів. Нижче приведена формула І. Фішера:

M·V=P·Q (6.1)

де M – це кількість грошей необхідних для обертання;

V – це швидкість обертання 1 грошової одиниці;

P – це рівень цін або середня ціна продукції;

Q – це фізичний обсяг товарів і послуг, зроблений у країні.

Монетаристи віддають перевагу в розвитку економіки - грошовому обігові. Вони завищують роль грошей у процесі регулювання рівня зайнятості, безробіття, економічного росту. Основне їх правило не гарантує досягнення позитивних результатів.

Теорія економіки пропозиції спиралася на заходи для скорочення дефіциту держбюджету за рахунок зниження витрат на соціальні нестатки і заходи для розвитку виробництва.

Відповідно до теорії раціональних очікувань різко зросла роль інформаційного середовища. Розрізняють нормативну і позитивну функцію державного регулювання.

• Нормативна – припускає аналіз економічних процесів і вибір конкретних економічних інструментів

• Позитивна – уряд на практиці застосовує обрану концепцію і відповідно інструмент.

В теорії економіки пропозиції розглядається сукупна пропозиція (AS) як економічний агрегат, що дорівнює реальному обсягові випуску в економіці при будь-якому можливому рівні цін. Модель сукупної пропозиції графічно (у системі координат Р/у) можна представити у виді кривої з позитивним нахилом.

На характер кривої сукупної пропозиції впливає цілий ряд факторів, що також можна розділити на цінові і нецінові фактори.

Цінові фактори діють таким чином, що змінюють обсяг сукупної пропозиції, що відбиває в переміщенні уздовж кривій AS.

Нецінові фактори діють таким чином, що змінюють характер сукупної пропозиції, що відбиває в зрушенні кривій AS. Серед основних нецінових факторів варто виділити:

• рівень технології виробництва;

• продуктивність праці;

• зміна обсягу застосовуваних ресурсів;

• зміна умов бізнесу;

• зміни в структурі ринку;

• зміна цін на ресурси (фактори виробництва).

При побудові кривій AS виділяють три досить яскраво виражених ділянки: горизонтальний (кейнсіанський), вертикальний (класичний) і проміжний. Багато в чому це обумовлено тим, що в умовах низьких цін і неповної зайнятості обсяг реального випуску еластичний навіть до незначних змін у рівні цін. В умовах наближення до повної зайнятості і високих цін виробничі можливості реагування на зміни цін значно знижуються.