1917 Року, а капіталісти півстоліття раніше.

Французи та бельгійці заходилися розбудовувати Донбас і Кривий Ріг не

„по-русски“, а по-людськи. Привезли своїх інженерів, майстрів, техніку, і

за короткий час Донбас подесятерив продуктивність та прибутковість. Один

робітник добував руди в Кривому Розі 16,4 пуда, а в Московщині – 5,7

пуда334. За 40 років (1870–1913 рр.) виробництво металу збільшили в

Україні 20-кратно і давали 75 % всього виробу імперії. Вугілля – 80 %.

Москвини заснували три трести: вугільний „Продуголь“,

металургійний „Продамет“, гірничий „Продаруд“. За фінансової допомоги

французьких банків і політичної свого уряду ці трести захопили контроль

над 80 % шахт, 74 % ливарень, 82 % металічних виробів. Решта

підприємств нічого не могла вдіяти проти цієї монополізації, бо уряд був

на боці монополістів335. Як бачимо, одержавили банки і почали

одержавлювати промисловість та торгівлю не соціалісти 1917 р., а ще

монархісти півстоліття раніше.

У європейському суспільстві конкуренція є невід’ємною частиною

людських прав, суспільство негайно і твердо спротивилося спробам

творити трести та самі монополії, вони заборонені законом. Єдина

держава, де панують трести – Росія.

„Продуголь“, „Продамет“ та „Продаруд“ штучно створювали дефіцит

металовиробів, навіть припиняючи випускати їх на якийсь час. За

виробництво понад встановлену ним кількість трест карав штрафом 10

тисяч рублів336 і тримав ціни вдвоє вищими за європейські, а в Україні ще

й на 35 % вищими, ніж у Московщині: товар виробляли в Україні, отже

мало би бути навпаки. Таким робом на кожному плузі, на кожному ножі,

сокирі, цвяху Україна ПЕРЕПЛАЧУВАЛА понад 200 %. Така

розбійницька надвишка лише за металовироби давала Московщині 54

млн. золотих рублів щороку, а на тканинах – 91 млн. З усіх тканин 95 %

ткалося в Московщині з завезеного прядива. Чужоземну бавовну

привозили до Одеси, везли далі до Московщини; там ткали, а тканини

везли назад в Україну на продаж. Так було і до 1917 р., і після. На інших

виробах – ще більше мільйонів рублів. Ці трести дали небачений у світі

прибуток: у Європі, наприклад, 5–6 % річних доходів, а Московщині – 10–

12 %. В Україні їхній зиск сягав аж 57 % і ніколи не був нижче за 23 %337.

Річки золота плили з України до Московщини та до Західної Європи.

Державний бюджет московської імперії 1885 р. становив 765 млн. руб., а

1913 р.– уже 3240 млн. руб. За якихось 28 років підскочив аж на 425 %.

Французи-бельгійці заробили ще більше: вклавши в Донбас і Кривий Ріг

179,4 млн. рублів, у промисловість України взагалі – 413,8 млн. руб.338,

лише за 25 років (1888–1913) вони збагатилися в Україні на 5 мільярдів

золотих рублів339, акції французьких підприємств в Україні цінилися на

світових біржах дорожче за акції африканських (найбагатших у світі)

золотих копалень. Ще б пак!

Вираз „українець любить свою землю“ не передає й крихти ставлення

українського селянина до своєї землі. Прапредки українців: трипільці,

сармати, скіфи, анти – всі мали богинею Землю-Матір. Про її культ у

селянина можна написати кілька великих наукових праць340. Українець-

емігрант бере з собою на чужину грудку української землі, українець

обожнює свою землю. Ось чому український малоземельний селянин

мучився, голодував на залишеному йому окупантами малюсінькому

клаптику землі, але не кидав його, не переселявся до міста, не їхав до

Донбасу. Московський же селянин ненавидів землю, кидав її за

найменшої нагоди і подавався світ за очі шукати легкого хліба. І всюди

почувався, як удома. Отож, коли французи розбудовували Донбас,

москвини посунули туди. Саме в Донбасі 1917 р. „советы“ були

україножерськими. Харківські „ради“ щось мимрили про права

української мови, але донбасівські твердо стояли на Валуєвському „Не

было, нет и быть не может никакой Малороссии“. Навіть Малоросії. А

почувши слово „український“, скаженіли. Лише по 1933 р. українці,

рятуючись від московських катів і голоду, масово втікали на Донбас і

стали більшістю. Московщина затривожилася і вжила заходів: в Донбасі

немає жодної української середньої школи, не виходить жодного

україномовного часопису чи журналу, навіть не допускається туди

українська друкована продукція. Монархісти московщили лише

інтелігенцію, а більшовики – і робітництво та селянство.

Дозволивши французам та москвинам розбудовувати промисловість

України, Московщина, певна річ, подбала, щоб промисловість не

усамостійнилася, не розірвала залежності від промисловості, торгівлі і

грошей Московщини. І до 1917 року, і після Московщина дозволяє

Україні лише видобувати сировину: вугіль, нафту, газ, зерно, цукор, олію,

м’ясо та виробляти матеріали: будівельне залізо, жерсть, цемент, скло,

хімікалії тощо. Все те Московщина забирає до себе і там виробляє з нього

все, що може. Життя примусило москвинів дозволити будувати в Україні

якусь і промисловість, тісно зв’язану з московською: виробляти мотори, а

частини до них присилає Московщина. У часописах СРСР досить часто

читаємо, що підприємства в Україні не виробили якихось машин лише

тому, що не одержали з Московщини комплектуючих до них. Це

загрозливе нагадування Україні, що після розвалу СРСР багато

підприємств зупиняться, а Московщина і світова мафія використають це,

щоб повалити проголошену українську незалежну державу. Загрозливим є

й те, що Україна не виробляє ЗБРОЇ, літаків, військового спорядження, а

також той факт, що Україна має лише величезного розміру землеробські

машини. Адже українці напевне побажають знищити колгоспи і радгоспи,

поділять землю, а малої техніки Україна не має.

Ще року 1890 р. офіційні „Московские Ведомости“ писали: „...Ми,

москвини, і наша Московщина створили велику Російську імперію. На

нас, москвинах, вона стоїть і стоятиме доти, доки уряд даватиме першість

Московщині і москвинам у всьому й усюди; доки допомагатиме

розбудовувати промисловість лише в Московщині і не дозволятиме

розбудовувати її на немосковських землях імперії“. Соціалістичний уряд

СРСР РОБИТЬ те самісіньке. Отож, московські залізниці заробляли

більше, як будь-які в світі: 14 % зиску (10 % на кілометрі). Акціонери

одержали річних дивідендів 32,5 млн. руб. 1870 року, 71,7 млн. руб. 1877

року. А борг залізниць державі збільшився на 150 %, бо дефіцит залізниць

становив 450,5 млн. руб. В 1884 р. залізниці заборгували державі на 926

мільйонів рублів. Як же так: залізниці мали рекордні бариші, платили

акціонерам величезні дивіденди і водночас мали збитки. Недобір коштів

покривав уряд, а для цього встановив оплату за перевезення в Україні на