23. Зовнішня політика України.

У статті 18 Конституції України зазначено: “Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Протягом останніх десяти років Україна стверджувалась як суб'єкт міжнародних відносин і набувала певного іміджу.

Після проголошення України незалежною державою багато що заважало в формуванні позитивного іміджу, оскільки навіть сам факт приналежності до Радянського Союзу сприяв "обережному" ставленню до України. Окрім того, економічні проблеми - шалена інфляція, закриття заводів, зріст безробіття, і т.ін. - створювали імідж нестабільності.

Втім, позицію Заходу можна було назвати хоч і обережною, але оптимістичною. Україна, що відмовляється від ядерної зброї, держава, що починає своє становлення; від України чекали реформ, швидкого зростання. Але надії не зовсім справдились.

Зараз Україна сподіваєтся на визначену позицію Європейського Союзу щодо її майбутнього членства (про це нещодавно в Зальзбурзі заявивПрезидент), але при цьому в своїй зовнішній політиці керується навіть не законом, як встановлено Конституцією (ст.92, п.9), а "Основними напрямами зовнішньої політики України", що були схвалені постановою Верховної Ради ще в 1993р. і вже багато в чому застаріли.

Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році.

Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнiшньої полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України.

Основні напрямки зовнішньої політики України

Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України:

1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин;

2. європейська iнтеграцiя;

3. багатостороння дипломатiя.

У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини зсусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і впливовими державами свiту.

24. Поняття та сутність політичного менеджменту.

Термін «менеджмент» (від. англ. Management — керування, управління). Під політичним менеджментом розуміють науку і процес ефективного управління використанням матеріальних і людських ресурсів, щоб досягти мети управління суспільством (політичною, економічною або соціальною сферою, окремими спільнотами тощо). Політичний менеджмент як один із різновидів менеджменту являє собою таку систему управління, в основі якої покладено політичні процеси, передбачення їх наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення реалізації їх у політичній практиці. У системі сучасного управління поняття «політичний менеджмент» вживається в таких значеннях:

- як соціальний інститут, який впливає на все політико-правове життя сучасного суспільства, суспільну, масову свідомість населення, структуру влади, політичну діяльність громадян; - як сукупність людей (менеджерів), які професійно зайняті політичною діяльністю в сучасному ринковому демократичному суспільстві або ж мають реальні ме-Іханізми впливу на формування політики завдяки наявності в них політичних, економічних, психологічних, організаційних та інших важелів влади;

- як наукова дисципліна, яка комплексно вивчає політичні, економічні, організаційно-технологічні, правові, психологічні та деякі інші аспекти, механізми управління політичною діяльністю в суспільстві; - як мистецтво («ремесло») політичного управління та регулювання, тобто йдеться про розроблення, використання, удосконалення відповідних методів, засобів, технологій та інших чинників впливу на політичні процеси і відносини. Отже, політичний менеджмент розглядається як вчення про проблеми управління і як практичні рекомендації щодо керування об'єктом управління (державою, регіоном, організацією, великим підприємством, фірмою, концерном і т. ін.). У свою чергу, управління — це процес планування, організації, мотивації й контролю, необхідний для формулювання і досягнення цілей організації. Такі дії називаються управлінськими функціями, а саме: - планування полягає у формулюванні мети управління об'єктом і шляхів досягнення її. Воно допомагає одержати уявлення про існуючий стан, напрями необхідного й вірогідного розвитку, а також про найефективніші способи реалізації поставлених завдань; - організація відповідає на запитання щодо організаційної побудови об'єкта управління, його внутрішньої структурної ієрархії, конкретних завдань, повноважень і відповідальності підрозділів або окремих людей; - мотивація використовується для створення відповідних матеріальних і моральних стимулів для працівників, щоб вони виконали свої обов'язки щодо об'єкта управління і суспільства в цілому; - контроль полягає в ретельній перевірці виконання намічених планів, їхньої відповідності структурі організації, відповідності самої структури цілям організації і т. п. Результати контролю використовуються при виробленні нових управлінських рішень та при коригуванні раніше прийнятих ухвал і організаційних заходів. Реалізація управлінських функцій потребує не тільки певних управлінських рішень, а й наявності необхідної інформації для прийняття згаданих рішень і зворотного зв'язку у виконанні раніше прийнятих управлінських рішень. Сутність політичного менеджменту полягає в безпосередньому розгляді, прийманні і втіленні в практику політичних рішень. Займається цим спеціалізована група людей (політична і правляча еліти і т. ін.), яка хоче домогтися необхідної поведінки членів суспільства за допомогою правових норм, засобів заохочення, умовлянь і маніпуляцій