Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
модуль №2.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
08.09.2019
Размер:
269.31 Кб
Скачать

14. Теоретичний зміст поняття "політична культура".

Нові реалії, які постали перед людством на рубежі тисячоліть, важко оцінити однозначно. З одного боку, надзвичайні технічні досягнення, разючі здобутки інформаційної телекомунікаційної революції, з іншого, сплеск агресії у світових війнах, страшний руйнівний потенціал, продемонстрований останнім часом з боку міжнародного тероризму, у міжетнічних конфліктах, нехтування екологічних реалій. Людство опинилося перед альтернативою: або віднайти спосіб цивілізовано відповісти на виклик часу, або зникнути в глибинах Всесвіту. Отже, майбутнє планети й саме існування на ній життя вирішальною мірою залежить від зрілості масової свідомості й характеру політичної поведінки. Політична культура (від лат. — cultura, вирощування; виховання, освіта; розвиток) — частина загальної культури, яка формується і виявляється протягом історії народу в політичному житті. Поняття «політична культура» є похідним від понять «політика» (наука й мистецтво управління) та «культура» (сукупність фундаментальних цінностей, створених цивілізацією) і виступає як продукт історичного досвіду суспільства, індикатор його цивілізованості, інструмент узгодження інтересів влади й суспільства. Жоден політичний режим не може дозволити собі ігнорувати ставлення до нього підвладного населення. А ставлення людей до політики, до владних структур — це і є та реальність, яка стоїть за поняттям «політична культура». У ширшому розумінні політична культура — це базисні знання про суспільство, які визначають ціннісні орієнтації, політичну поведінку на рівні суспільства, групи, особи. У вужчому розумінні — це культура політичного мислення і політичного спілкування, культура поведінки населення і політиків як суб'єктів політичного процесу. Структуру політичної культури становлять політичні знання, політична ідеологія та психологія, політичний досвід і традиції, норми, взірці й засоби політичної діяльності. На думку американсько-канадського політолога Девіда Істона, політична культура — сукупність лише тих вірувань і уявлень, які явно визначають політику. На відміну від політики як сфери безпосередньої дії, політична культура є сферою суспільних уявлень про світ політики й відповідних норм поведінки. Відомий дослідник політичної культури американський соціолог Деніел Белл слушно зауважив: вчинки людей залежать від того, що вони думають, як відчувають, у що вірять. Політична культура, за Беллом, складається з ідей, припущень, цінностей, переконань, які зумовлюють політичну дію. Вона є фільтром або лінзою, крізь яку політичні актори бачать світ. До речі, Д. Белл вважав себе соціалістом в економіці, лібералом у політиці й консерватором у культурі. Існують відповідні параметри, які визначають структуру політичної культури. Найважливішим компонентом політичної культури є тип світосприйняття, ті світоглядні засади (соціалістичні, ліберальні, націоналістичні), якими керується більшість членів суспільства. Другий компонент — цінності. Йдеться про поняття добра й зла, справедливості, щастя, які використовують у своїй поведінці соціум, група, людина. До політичної культури належать також політичні й моральні норми, що діють у суспільстві. Серед моральних норм виокремлюють норми — звичаї, переважно неписані, й норми — настанови, визначені директивним шляхом. І норми-звичаї, й норми — настанови відображаються в Основному. Законі країни. Конституція є трансформаційним засобом політичної культури. Отже, політична культура — поняття, яке виражає рівень політичної компетенції людини, групи, суспільства та їхню готовність (чи неготовність) діяти відповідно до прийнятих у цьому суспільстві цінностей, принципів і норм. У кожному суспільстві політична культура виконує відповідні функції. Пізнавальна функція пов'язана з теоретичним осмисленням політичного життя та використанням політичних знань у практичній діяльності політичних партій, владних органів; нормативно-регулювальна виявляється в ідеалах, політичних нормах, традиціях, що утверджують соціальну злагоду в суспільстві; сутність виховної функції — у формуванні особистості на засаді системи цінностей суспільства, які забезпечують реалізацію соціальних і національних інтересів; функція політичної соціалізації полягає у забезпеченні входження людини в політику шляхом засвоєння всіх панівних норм і орієнтирів, цінностей і зразків політичної поведінки. Отже, політична культура є засобом організації, показником рівня розвитку політичного життя суспільства, а також фактором формування масової політичної свідомості, політичної соціалізації людини. Типи політичних культур. Найвідомішу класифікацію політичних культур запропонував американський політолог Габріел Алмонд, який визначив чотири типи політичної культури: англо-американську, континентально-європейську, доіндустріальну (авторитарно-патріархальну) і тоталітарну. Англо-американська політична культура є світською і прагматичною, виступає як зіткнення групових інтересів, кожен з яких має право на існування. Ця культура вирізняється загальнонаціональним консенсусом. Визначальною тут є та обставина, що не тільки партія, яка перемогла, визнає законність і справедливість правил гри, а й партія, що зазнала поразки, також, хоча саме їй це визнання дається нелегко. Зрештою, політичні перемоги й поразки не є остаточними: слід просто потерпіти до наступних виборів. Англо-американська політична культура за партійними симпатіями визначається як центристська. Електорат обох провідних партій (республіканської та демократичної) тяжіє до центру, що виключає як правий, так і лівий радикалізм. Континентально-європейська політична культура має мішаний або перехідний — між традиційним і сучасним суспільством — характер. Водночас зі світським сприйняттям політики як зіткнення групових інтересів тут зберігається розуміння політики як боротьби ідеалів, зіткнення Добра й Зла. Електорат різко поляризується на лівих і правих за очевидної слабкості центру. Кожна партія, що перемогла, прагне здійснити національну історію «спочатку», «переграти» її. Переможена сторона чекає свого часу, щоб примусити історію рухатись у зворотному напрямку. Останнім часом континентально-європейська культура тяжіє до центризму, принципів плюралізму, готовності захищати права політичної меншості, нагадуючи тим самим англо-американську культуру. Визнання прав та інтересів іншої сторони створює передумови для спадкоємної історії, запобігання її трагічній циклічності. Авторитарно-патріархальна політична культура визнає головною цінністю сім'ю. Суспільство загалом розглядається як велика родина на чолі з «батьком». Ідеалом цієї культури є «цар — батюшка», його піддані соціально незахищені, захистити їх може тільки їхній володар. Для підданих притаманні як вірність царю, так і прагнення до свободи.

15. Структура та функції політичнох культури.

Важливим теоретичним і прикладним питанням є структура політичної культури, яка характеризується:    - комплексом культурно-психологічних та ідейно-теоретичних детермінант, реалізованих у політичних діях;    - матеріалізованими, визнаними суспільством як реальність соціальними цінностями і нормами, на які орієнтовані суб´єкти політики, громадяни держави;    - наявними і потенційними політичними суб´єктами з властивою їм системою мотивації поведінки й діяльності.    До компонентів політичної культури відносять:    - знання й орієнтації громадян щодо політики, різних гілок влади та їхніх лідерів;    - характер ставлення до політичних партій та інших суб´єктів;    - політичну самоідентифікацію тощо. Основные функции политической культуры:

  1. Идентификация – раскрывает постоянную потребность в понимании своей групповой принадлежности, в определении приемлемых форм участия в политике.

  2. Ориентации – характеризует стремление человека к смысловому отображению политических явления, к пониманию собственных возможностей по реализации своих основных прав и свобод в условиях конкретной политической системы.

  3. Предписания (программирования) – выражает приоритетность определенных ориентаций, норм и представлений, задающих и обуславливающих определенную направленность и границы конструирования своего политического поведения.

  4. Адаптации – потребность в приспособлении к изменяющимся условиям политической среды, реализации его политических прав и возможностей.

  5. Политической социализации – преображение навыков политической деятельности, ощущения «включенности» в политический процесс.

  6. Интеграции (дезинтеграции) – предоставления различным социальным группам возможности сосуществования в одной политической системе, социальной целостности.

  7. Коммуникации – обеспечение взаимодействия всех субъектов и институтов власти на базе использования общепринятых политических символов, ритуалов, норм, стереотипов и других средств массовой коммуникации.

Структура политической культуры общества

3 основных уровня (Виктор Розембаум):

1. Мировоззренческий: включает все ориентации относительно институтов государственного управления, ориентации относительно политического режима (государственных институтов, норм, символов, государственных служащих, относительно входа и выхода из системы)

2. Гражданский: политическая идентификация, политическая вера (убежденность человека в позитивных или негативных последствиях действий определенного государственного лица, выработка субъективного отношения к этим лицам и их действиям)

3. Политический: ориентации относительно собственной политической деятельности, политической компетенции, возможностей участия в политической деятельности и жизни, отношение к формам политической деятельности.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]