58. Економічні потреби: їхня сутність, класифікація

Потреба — це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби — це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою «ідеальних спонукань» — інтересів, бажань, цілей і т. д.

Загальна класифікація потреб характеризує їх як: базові — повітря, їжа, вода; породжені розвитком цивілізації — наприклад, розваги; першочергові — їжа, одяг, житло; другорядні — дорогоцінні прикраси; матеріальні — засоби виробництва, товари широкого вжитку; нематеріальні — послуги освіти, мистецтва і культури; суспільні — громадський порядок, безпека, охорона навколишнього середовища; колективні — транспорт, відпочинок; фізіологічні — продукти харчування, забезпечення житлом; духовні — розвиток науки і просвітництва, культурний відпочинок; соціальні — умови праці, задоволеність працею, охорона здоров’я, обслуговування.

Потреби також поділяються на економічні і позаекономічні. У свою чергу, економічні потреби містять матеріальні потреби і потреби в цілеспрямованій трудовій діяльності.

За характером задоволення потреби поділяються на особисті, що задовольняються за рахунок предметів особистого споживання і послуг споживчого призначення, і колективні, які складають єдину систему суспільних потреб — сукупність різноманітних видів потреб, зв’язок між ними і механізм їх задоволення.

Відома класифікація потреб Маслоу. Вона будується за критерієм значимості і містить: фізіологічні потреби і потреби в гарантіях; потреби в спілкуванні; потреби у визнанні; потреби в самореалізації тощо. Засоби, за допомогою яких задовольняються потреби, називаються благами. Одні блага перебувають у розпорядженні суспільства в необмеженій кількості (наприклад, повітря), інші — обмежені. Останні називають економічними благами, оскільки ці блага кількісно обмежені і на їх виготовлення потрібні ресурси.

Класифікація економічних потреб:

1. за характером виникнення:

• первинні(базові), пов'язання з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло.

• вторинні, виникнення та зміна яких зумовлена розвитком цивілізації(одяг, техніка).

2. за засобами задоволення:

• матеріальні

• нематеріальні(духовні потреби)

3. за нагальністю задоволення:

• першочергові

• другорядні(предмети розкоші)

4. за можливостями задоволення:

• насичені, мають чітку межу і можливість повного задоволення

• невгамовні(не мають меж насиченя)

5. за участю у відтворювальному процесі:

• виробничі

• невиробничі

6. за суб'єктами вияву:

• особисті

• колективні, групові

• суспільні

7. за кількісною визначеністю та мірою реалізації:

• абсолютні(перспективні потреби)

• дійсні(суспільна норма для певного періоду)

• платоспроможні

• фактичні(задовольняються наявними товарами та послугами)

Ця система постійно змінюється, та доповнюється.

59. Теорії, які визначають вартість (цінність) товару

Визначення вартості (цінності) товару - одне з головних завдань політичної економії. Існують різні теорії вартості, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту і пропозиції, витрат виробництва, чинників виробництва, інформативна та ін.

Основи теорії трудової вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо та ін. Але найбільш повно її розробив К. Маркс. Він довів, що двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, втіленої в товарі. Споживна вартість створюється конкретною працею; вартість створюється працею взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто абстрактною працею. Прихильники теорії трудової вартості вважають, що величина вартості товару визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом. Ця теорія має найбільше прихильників серед представників вітчизняної і російської економічної науки.

Приблизно водночас з теорією трудової вартості виникла теорія витрат виробництва і теорія чинників виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Ф. Кене, Р. Торренс, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін. Вони вважають, що нова вартість створюється не лише живою працею, а й минулою працею, уречевленою в засобах виробництва.

Теорія чинників виробництва, родоначальниками якої є французькі економісти першої половини XIX ст. Ж.-Б. Сей і Ф. Бастіа, розглядає формування вартості з функціонуванням трьох чинників виробництва: капіталу, праці й землі. Всі вони беруть рівноправну участь у процесі створення вартості, а доходи рід використання цих чинників у вигляді прибутку (процента), заробітної плати і ренти - ціна виробничих чинників.

Теорія чинників виробництва стала попередницею теорії граничної корисності, яка і сьогодні широко пропагується. Вона виникла в останній третині XIX ст. її основоположниками є такі відомі австрійські вчені-теоретики, як К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бен-Баверк, а також У. Джсванс, А. Маршалл (Англія), Л. Вальрас (Швейцарія), В. Парето (Італія) та ін.

Прихильники теорії граничної корисності стверджують, що зведення вартості до витрат праці або чинників виробництва є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вони вважають, що вартість - це суб'єктивна оцінка товару, яка визначається його граничною найменшою корисністю для покупця. Ступінь цієї корисності ніби залежить від кількості товарів: чим більше товарів, тим їхня корисність менша, і, навпаки, чим їх менше, тим більша їхня корисність для споживача (покупця) і більша вартість. Автори цієї теорії вважали корисність безпосереднім єдиним вартісно-утворювальним чинником.