1.1 Еколого-економічні проблеми розвитку промислового комплексу та напрямки їх вирішення

Універсальність логістичного підходу дозволяє розглядати його як інструмент оптимізації будь-яких потокових процесів, не тільки пов’язаних із основною господарською діяльністю, а й тих, що стосуються інших напрямів та сфер діяльності підприємства – соціальної, екологічної. Підтвердженням тому є формування нових напрямів наукових досліджень у логістиці, які, зокрема, стосуються діяльності у сфері раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Основні концептуальні положення логістики знаходять конструктивне відображення у механізмах екологічного регулювання природокористування, формуючи, тим самим, екологістику.

Екологістика розглядається як новий науковий міждисциплінарний напрям в екології, спрямований на виявлення закономірностей раціонального екологічного управління рухом матеріальних, інформаційних і енергетичних потоків в системах природокористування (водокористування, землекористування тощо).

Концепція екологістики розглядається як ефективний підхід до управління ресурсними потоками не тільки з метою зниження витрат, а й екодеструктивного впливу на компоненти природного середовища. Екологістика передбачає інтеграцію різних функцій господарювання, пов'язаних ресурсними потоками, для досягнення цілей стійкого екологічно безпечного розвитку.

Логістика за рахунок комплексу організаційно-економічних заходів дозволяє забезпечити вирішення завдань ресурсозбереження, що зумовило формування відповідного наукового напряму у промисловій логістиці – логістики ресурсозбереження. Як вказує В.П. Мєшалкін [31], логістика ресурсозбереження, ґрунтуючись на використанні сучасних інформаційних комп’ютерних технологій, покликана сформувати такі основні напрями в організації виробництва: проектування інноваційної продукції з оптимальною матеріалоємністю; розроблення ресурсозберігаючих технологій; зниження ресурсо- та енергоємності продукції у всіх ланках логістичних ланцюгів у системі «матеріально-технічне забезпечення – виробництво – розподіл продукції» [31].

Західні вчені Д. Ламберт та Дж. Сток у своїй роботі (Douglas M. Lambert, James R. Stock, Strategic Physical Distribution Management, 1981) одними з перших запропонували визначення реверсивної логістики як системи організації зворотного основному руху потоку матеріалів.

Наприкінці 90-х рр. концепція реверсивної логістики набула нового змісту, що значно розширив сферу її практичного застосування. Дж. Стоком [50] було запропоновано розглядати реверсивну логістику як функцію логістики у поверненні продукції, ресурсозбереженні, рециклінгу, заміні матеріалів, поводженні з відходами, їх відновленні та повторному використанні.

У сучасному розумінні реверсивна логістика являє собою процес планування, реалізації та контролю продуктивних та витратоефективних потоків сировини, незавершеного виробництва, готової продукції та пов’язаної з ними інформації від споживача до первинного джерела з метою відновлення цінності чи забезпечення відповідної утилізації.

Зворотний матеріальний потік формується на трьох рівнях: безпосередньо між виробниками, у системі дистрибуції та безпосередньо від споживача. Відповідно, зворотний матеріальний потік сформований:

1. залишками сировини, ресурсами, що не відповідають вимогам специфікації, бракованої чи побічної продукції;

2. продукцією, що «відкликана» виробником, комерційними поверненнями (непродана, пошкоджена під час доставки продукція), залишками запасів, функціональними поверненнями (тара чи упаковка, документи);

3. відшкодуваннями за гарантійними зобов’язаннями, поверненою продукцією для здійснення гарантійного обслуговування (ремонту), а також поверненою після використання та закінчення терміну придатності продукцією.

Повернені ресурси можуть бути повторно продані у спеціальних торгових точках, повторно використані у виробництві, перероблені на іншу продукцію, захоронені тощо. Ефективна реалізація реверсивної логістики потребує розробки відповідних гнучких схем контролю, збору, транспортування зворотних ресурсів та відповідного інформаційного забезпечення.

На сучасному етапі розвитку логістики реверсивна логістика є невід’ємним елементом логістичного управління, що реалізується у формі гарантійного та постгарантійного обслуговування.

Ідеї концепції реверсивної логістики втілені у дослідженнях українських та російських вчених, пов’язаних із управлінням відходами та рециклінгом вторинних матеріальних ресурсів. Значна кількість публікацій з даної тематики зумовила формування нового напряму наукових досліджень у логістиці, що отримав назву «логістика відходів» [3].

Логістична система управління відходами має охоплювати всі стадії життєвого циклу відходів: їх виявлення, планування збору та використання, збирання та підготовку до використання чи реалізації, забезпечення корисного використання та контроль за їх використанням.

На рівні окремого суб’єкта господарювання управління відходами може здійснюватись шляхом створення відповідної підсистеми. Створення макрологістичних систем управління відходами дозволяє ефективно вирішити проблему накопичення відходів виробництва і споживання, забезпечивши їх своєчасний збір, транспортування, переробку, повторне використання та екологічно безпечне розміщення.