5. Види співучасників.

Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. Частина 1 ст. 27 передбачає, що поряд із виконавцем співучасниками визнаються органі­затор, підбурювач та пособник.

Іноді в літературі виділяли таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне кажучи, є підбурювач або організатор. Тому законодавець не пішов шляхом виділення такого виду співучасника, як ініціатор злочину.

Частина 1 ст. 27 дає вичерпний перелік видів співучасників.

1. Виконавцем (співвиконавцем) відповідно до ч. 2 ст. 27 визнається особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила конкретний злочин.

Із цього визначення випливає, що виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що повністю або частково виконує те діяння, яке є ознакою об’єктивної сторони вчинюваного злочину. Тому, наприклад, при розбої виконавцем цього злочину є не тільки той, хто вилучає майно у потерпілого, а й той, хто в момент вилучення застосовує насильство до потерпілого, примушуючи його віддати майно, або позбавляючи його можливості покликати когось на допомогу. Усі ці особи – виконавці розбою, оскільки об’єктивна сторона розбою відповідно до ч. 1 ст. 187 передбачає напад із метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, що зазнала нападу.

Без виконавця немає співучасті, бо тільки він здійснює задумане, він реалізує, завершує умисел співучасників. І в цьому розумінні виконавець є визначальною, центральною фігурою в співучасті.

Далі, із закону випливає, що виконавцем визнається й особа, що використовує для вчинення злочину осіб, які не є суб’єктами злочину. У цих випадках має місце посередня винуватість (інакше її називають посереднє заподіяння чи посереднє виконання). Вона має місце там, де як фактичний (фізичний) виконавець злочину виступає особа, яка за кримінальним законом не є суб’єктом внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок майна малолітніх). У таких ситуаціях особа, що фактично вчиняє злочинні дії, не несе кри­мінальної відповідальності внаслідок відсутності ознак суб’єкту злочину. А виконавцем злочину є особа, яка використовує неосудного або особу, що не досягла віку кримінальної відповідальності. Тут особа, що фактично вчинила злочин (тобто неосудний чи малолітній), є своєрідним знаряддям чи засобом вчинення злочину. При цьому вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворюван­ня чи недоумство, розцінюється як обставина, що обтяжує покарання (п 9 ст. 67 ).

2. Організатор (ч. 3 ст. 27) – це особа, що організувала вчинення злочину чи керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він немов би стоїть над всіма співучасниками, спрямовуючи і направляючи всю їх діяльність.

Особа, що організувала вчинення злочину, – це співучасник, що об’єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, намічає план вчинення злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкти злочину.

Організатором є також особа, що керувала підготовкою чи вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готує вчинення конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо).

Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може очолювати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох чи більш груп. Створення і керівництво групою може полягати в розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (як правило, за на­явності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами.

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (наприклад, що здійснює фінансування послуг охоронців, технічного персоналу, а також фінансує виробництво чи транспортування заборонених предметів – наркотиків, фальсифікованих спиртних напоїв тощо).

Нарешті, організатором визнається особа, що організувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (це, наприклад, випадок так званого «укриття» такої групи з боку працівника правоохоронного органа, організація «схованок» зброї злочинних груп і т. ін.).

З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди перебувають у причинному зв’язку з тим злочином чи злочинами, що вчинює виконавець (співвиконавець).

З суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюється той конкретний злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці). Організатор бажає вчинення цього злочину і спрямовує свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризуються ієрархією і різноманітними зв’язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення обумовлених злочинів, що входять у план відповідної злочинної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені чи вчинюються відповідні злочини, але й бажає цього.

3. Підбурювач (ч. 4 ст. 27) – це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тобто викликала у виконавця чи в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення конкретного злочину.

З об’єктивної сторони саме тим, що підбурювач викликає бажання вчинити злочин, він ставить свої дії в причинний зв’язок із тим злочином, що буде вчинений виконавцем. У цьому полягає спільність діяння підбурювача з діяннями інших співучасників. Способи схилення можуть бути різними. Закон дає орієнтовний, невичерпний перелік. Це можуть бути домовленість, підкуп, погрози, фізичний примус чи інші подібні дії – наприклад наказ тощо. Це такі способи, за допомогою яких підбурювач породжує в інших співучасників (най­частіше у виконавця) бажання, рішучість вчинити злочин, які, однак, цілком не пригнічують волю підбурюваного. Остаточне рішення вчинити злочин залишається за тим, кого підбурюють, хоча бажання вчинити злочин збуджує в ньому саме підбурювач.

З суб’єктивної сторони у підбурювача має місце тільки прямий умисел на вчинення виконавцем певного, конкретного злочину: не схиляння взагалі, а схиляння до вчинення певного злочину (крадіжки, вбивства, зґвалтування).

4. Пособник (ч. 5 ст. 27) – це особа, яка порадами, вказівка ми, наданням засобів чи знарядь, усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Сприяння вчиненню злочину означає, що пособник своїми діями чи бездіяльністю зміцнює бажання, рішучість виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Пособник не викликає своїм діянням такої рішучості (на відміну від підбурювача), ця рішучість вже має місце, але він зміцнює її, укріплює умисел на вчинення злочину.

З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, зміцнюючи своїми діями чи бездіяльністю рішучість на вчинення злочину, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок із тим злочином, що вчинюється виконавцем.

З суб’єктивної сторони пособник обов’язково повинен бути обізнаний про злочинні наміри співучасників (принаймні, про злочинні наміри виконавця). Тим самим він передбачає, який саме конкретний злочин буде вчинено (крадіжка, зґвалтування, вбивство тощо), і бажає або свідомо допускає його вчинення.

У частині 5 ст. 27 законодавець не тільки дає загальну характеристику пособництва, а й перелічує його види. З цього погляду всі пособницькі дії поділяють на два види:

а) пособництво фізичне – це сприяння вчиненню злочину іншими співучасниками наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод;

б) пособництво інтелектуальне – це надання порад, вказівок, а також заздалегідь дана обіцянка приховати злочинця, засоби чи знаряддя вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Фізичне пособництво:

• надання засобів чи знарядь – полягає в тому, що пособник передає в розпорядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечують досягнення співучасниками їх злочинних намірів. Наприклад, пособник може надати знаряддя злому, відмички, зброю, транспорт, кошти тощо і тим самим сприяти вчиненню злочину;

• усунення перешкод здійсненню злочину, тобто тих, що заважають здійсненню злочинних намірів співучасників. Приміром, пособник може для полегшення вчинення крадіжки от­руїти чи приручити собаку, що охороняє склад, він може стояти на «сторожі», охороняючи місце вчинення злочину, де діють виконавець (співвиконавець); перерізати проводи теле­фонного зв’язку, позбавивши тим самим потерпілого можливості покликати на допомогу; залишити відкритими двері сховища або заздалегідь відключити або, навпаки, не включити сигналізацію, сприяючи тим самим викраденню тощо.

Усунення перешкод – поняття складне, воно охоплює і випадки підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину, наприклад, пособник залучає до участі в злочині інших осіб.

Крім того, фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину. Прикладом можуть бути випадки виконання в злочинній групі функцій охоронця. Коли охоронець, наприклад, супроводжує співучасників, що йдуть на вчинення злочину, він, охороняючи їх, тим самим усуває перешкоди для вчинення задуманого, сприяє здійсненню злочину. Якщо ж він здійснює охорону співучасників у період між вчинюваними злочинами, він сприяє тим самим приховуванню злочинців.

Те саме слід сказати про осіб, що утримують так званий «общак». Якщо такий власник, наприклад, надає грошові кошти для вчинення злочину, наприклад, для дачі хабарів, для придбання зброї чи транспортних засобів, він виконує функції фізичного пособника. У всіх інших випадках, лише тримаючи «общак», він виконує ті самі функції, але іншим способом – шляхом приховування злочинної каси.

В організованих групах є і технічний персонал, що обслуговує учасників цих груп. Якщо особи технічного персоналу безпосередньо не брали участі у підготовці чи вчиненні злочинів організованою групою, вони не можуть бути визнані співучасниками злочину. Кухарі, пралі, перукарі й інші особи, якщо вони нічим не сприяли вчиненню злочинів, відповідальності за правилами ст. 27 не несуть. Це не означає, що вони взагалі тим самим уникають відповідальності. Вони можуть бути притягнуті до відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів, про що йдеться в § 6 цього розділу.

Інтелектуальне пособництво:

• дача порад, вказівок полягає в тому, що пособник може, наприклад, пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки, або порекомендувати, як можна втягнути у вчинення злочину інших осіб, яким шляхом слідувати після вчинення злочину, щоб уникнути затримання, як подолати з найменшими втратами опір потерпілого, тощо;

• заздалегідь дана обіцянка приховати злочинця, засоби і знаряддя вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом. Всі ці види приховування в теорії та практиці охоплюються одним поняттям – заздалегідь обіцяне приховування злочину. Цей вид інтелектуального пособництва є закінченим із моменту дачі особою обіцянки сховати злочин, незалежно від того, чи мало місце потім, після вчинення злочину, саме приховування: заздалегідь пообіцявши таке приховування, пособник поставив свої дії в причинний зв’язок із злочином, який потім вчинить виконавець.

Зміст обіцянки може бути різним: наприклад, надати злочинцю тимчасове житло; підготувати йому підроблені документи, змінити зовнішність тощо; переховувати в спеціальному сховищі вогнепальну зброю, яка використовувалася виконавцем у знищенні, верстата, на якому друкувалися фальшиві гроші тощо; знищити підроблені документи тощо;

приховування предметів, здобутих злочинним шляхом, – це, наприклад, приховання речей, здобутих шляхом крадіжки; купівля або збут предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

При аналізі інтелектуального пособництва виникає питання щодо його відмежування від підбурювання, оскільки і при підбурюванні, і при інтелектуальному пособництві можливе надання порад і вказівок. При вирішенні цього питання слід виходити з того, що при підбурюванні шляхом надання порад, вказівок у виконавця створюється рішучість вчинити злочин, а при інтелектуальному пособництві ця рішучість вже має місце, вона лише зміцнюється такими порадами, вказівками, що дає пособник.

Завершуючи аналіз видів співучасників, слід звернути увагу також і на те, що в реальному житті, у судовій практиці цілком можливий збіг у діяльності конкретного співучасника відразу кількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і виконавцем, і організатором злочину, вона може бути підбурювачем і пособником тощо. Об’єднання кількох ролей у поведінці одного співучасника враховується судом при призначенні покарання.

6. ЕКСЦЕС ВИКОНАВЦЯ - (лат. - вихід, відступ, ухилення) — вчинення виконавцем злочину дій, що не охоплюються умислом ін. співучасників і утворюють ін. самостійний злочин або надають вчиненому ним діянню якісно ін. характеру. Чинне крим. зак-во України не містить норм, які б регулювали відповідальність організатора злочину, підмовника і пособника при Е. в. Визначення поняття Е. в. і кола випадків, які охоплюються цим поняттям, дає теорія кримінального права.

Ексцес може стосуватися об'єкта злочину (напр., викрадаючи майно, особа вчинила зґвалтування), способу вчинення злочину (замість крадіжки вчинено розбій), кваліфікуючих обставин (замість контрабанди невеликої кількості наркотиків вчинено контрабанду наркотич. засобів в особливо великих розмірах). Е. в. поширюється на випадки, коли ін. співучасники — організатор, підмовник чи пособник не передбачали, не бажали і не допускали вчинення виконавцем не узгоджених з ними злочинних дій. Розрізняють кількісний і якісний Е. в., що має певне практ. значення для кваліфікації вчинених дій. Кількісний Е. в. охоплює випадки, коли виконавець, розпочавши вчинення задуманого співучасниками злочину, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Напр., співучасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець застосував насильство при вилученні майна, оскільки несподівано застав у квартирі потерпілого. Своїми діями винний вчинив уже не крадіжку, а грабіж або розбій. У цих випадках виконавець відповідає за фактично вчинений більш тяжкий злочин.

Якісний Е. в. охоплює випадки, коли виконавець, крім вчинення запланованого з ін. співучасниками злочину, додатково вчиняє неоднорідний, зовсім ін. злочин, ніж було задумано співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за обидва злочини, тобто за вчинення сукупності злочинів. Напр., виконавець увійшов в квартиру з наміром вчинити крадіжку, раптово застав там її господиню і, застосувавши насильство, зґвалтував її та заволодів майном. У цьому випадку він вчинив грабіж (або розбій) і зґвалтування. Співучасники відповідатимуть тільки за крадіжку.

Отже, при Е. в. співучасники не відповідають за злочин, що став наслідком ексцесу. Вони відповідають за співучасть у тих злочинах, які охоплювались їхнім умислом.

Невдале підбурювання чи пособництво має місце там, де можливий виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від пособника, підбурювача або від організатора .

У таких випадках відсутня змова , яка є обов’язковою ознакою співучасті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася , оскільки виконавець відхилив пропозицію вчинити злочин чи брати участь у ньому .Внаслідок цього співучасть тут відсутня .

Безнаслідкова співучасть має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах , на яких його злочинна діяльність була припинена . Виконавець буде нести відповідальність за готування до злочину чи замах на нього . А інші співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того на якій стадії була припинена діяльність виконавця .

7. Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину .

При добровільній відмові співучасників злочин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його .

Також слід зазначити , що як у випадку індивідуального вчинення злочину, добровільна відмова співучасників повинна характеризуватись троьма ознаками : 1) добровільність; 2) остаточність; 3) своєчасність .

Добровільна вілмова виконавця не звільняє від відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх не є підставою для звільнення від відповідальночті виконавця . У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування чи замах на той злочин, від вчинення якого відмовився виконавець. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того на якій стадії його діяння було припинено .

Умови за яких виконавець не підлягає відповідальності при добровільній відмові є аналогічними до загальних умов звільнення від відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину ст 17 КК. Згдно цієї сттті добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину чи замаху на злочин , якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця . Особа , яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця , підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Організатор, підбурювач та пособник не підлягають відповідальності при добровільній відмові , якщо вони виконали одну з таких дій :

· відвернули вчинення злочину;

· своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Діяльність цих осіб повинна виражатись тільки у активних діях .

Відвернення вчиненн злочину означає недопущення організатором, підбурювачем, пособником вчинення злочину виконавцем взагалі або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця . Воно може бути здійснено шляхом умовлягння , психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину та інших дій , які не дозволили виконавцю реалізувати злочинний намір Якщо вжитими організатором, пособником, підбурювачем заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то ці особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого злочину.

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб , особистість потерпілого та інші обставини , які мають значення для його відвернення . Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам . Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь0яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у державних органів залишалася можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату.

Таке повідомлення може бути усним чи письмовим , зробленим особисто чи через посередника, безпосередньо керівнику цього органу чи представнику цього органу який перебуває при виконанні службових обов’язків.

Якщо звернення співучасників до державних органів з повідомленням про злочин, що готуєтьсяч чи вчиняється , не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною , що пом’якшує покарання.

12