Тема 10. Соціальна філософія

1. Предмет, головні ідеї та методи соціальної філософії.

2. Основні теоретичні концепції з’ясування сутності суспільства.

3. Сучасне системне уявлення про суспільство та джерела саморозвитку

суспільства.

Основні поняття: суспільство, соціум, соціальна система, провіденціалізм, культурологічний детермінізм, соціальна діяльність, соціальні потреби, соціальні інтереси, культурне середовище, географічний детермінізм, геополітика, глобальні проблеми.

1. Предмет, головні ідеї та методи соціальної філософії

Соціальна філософія є серцевиною соціального знання. Соціальним знанням називають знання про суспільство, знання, яке дає змогу людині успішно брати участь у суспільному житті.Латинське слово socialis (товариський, громадський, суспільний) означає все те, що пов’язане із життям і відносинами людей у суспільстві. Соціальне – це те, що характеризує сумісне існування людей і є відмінним від їх природної, фізико-біологічної основи.

У вузькому значенні “соціальне” означає існування сфери суспільних явищ, які становлять зміст соціальної сфери життя суспільства, в якій вирішуються проблеми, які зачіпають відповідні інтереси людей. Ці проблеми стосуються їх соціального стану, а також місця в системі суспільного розподілу праці, умов трудової діяльності, переміщення із одних соціальних груп в інші, життєвого рівня, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо. Всі вони всередині соціальної сфери вирішуються на ґрунті специфічних соціальних відношень.

У широкому розумінні поняття “соціальне” вживається в значенні “суспільне” як синонім, збігається з ним за змістом. У цьому випадку поняття “соціальне” (“суспільне”) означає все, що відбувається в суспільстві (на відміну від того, що відбувається в природі). У широкому розумінні поняття “соціальне” вживається також як протилежне індивідуальному.

У соціальній філософії поняття “соціальне” вживається як у широкому, так і у вузькому значенні. Іншими словами, воно стосується всіх процесів, які відбуваються в суспільстві, зокрема і в його соціальній сфері, але тільки тих, які належать, власне, до даної сфери і виражають її специфіку. Сама ж соціальна сфера розглядається в її взаємодії з іншими сферами суспільного життя в рамках єдиного суспільства.

Предметом соціальної філософії є сутність соціального життя як цілісності в усіх його проявах. Завданням соціальної філософії можна вважати пізнання природи соціального, необхідності усіх його складових і на цій основі формулювання загальних методологічних та практичних рекомендацій. Такі предмет і завдання визначають і методологію, яка, крім загальнофілософських методів, містить і таку специфічну вимогу, як поєднання пізнання і розуміння соціальних явищ. До основних категорій соціальної філософії, крім базових для будь-якої філософської дисципліни, належать такі специфічні терміни, як соціальні системи, соціальні інститути, соціальний простір тощо.

Поняття “суспільство”, “суспільний”, “соціальний”, досить розповсюджені, хоча їх смисл часто є багатозначним та недостатньо зрозумілим. Насамперед потрібно розрізняти терміни “спільність” та “суспільство”. Спільність визначається як форма сумісного буття або взаємодії людей, які пов’язані спільним походженням, мовою, долею, поглядами. Такими є сім’я та народ. Суспільство розглядається як продукт цілеспрямованої та розумно організованої сумісної діяльності великих груп людей, які поєднані не на основі спільності, а на основі сумісних інтересів та договору.

Соціум є особливим способом життя особливих істот – людей, головними чинниками яких є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв’язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Якщо тварина живе в природі, то людина – в соціумі. У цьому зв’язку со ціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою.

Головною його ознакою є предметність. Соціум – це предметне бутя людини, її існування в предметному середовищі, культурі. Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріалу. У цьому вимірі предметність є продовженням природи. У предметах, що оточують людину як культурне середовище, немає нічого надприродного. І разом з тим предмети суттєво відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині, усвідомлення навколишнього світу і заглиблення в себе.

Поняття “суспільство” також слід відрізняти від поняття “народ”, “нація” та “держава”. Народ – це форма спільності людей, пов’язаних насамперед, мовою та культурою, походженням. Нація – це форма організації життя одного народу (або декількох близьких), пов’язана з державністю, економічними, політичними та духовними відносинами людей. Держава – форма організації життя народів і націй, яка основана на праві та законі, продукт історичного розвитку людської цивілізації. Зрозуміло, що всі ці поняття переплітаються та обумовлюють один одного.

Суспільство – надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Воно постійно змінюється, набуваючи все нових і нових форм. На зорі історії виникло первісне суспільство мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке, згодом – феодальне, капіталістичне, соціалістичне суспільство. Є й інші класифікації типів і форм суспільства (доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне та ін.). У межах однієї й тієї ж країни в різні періоди існували різні типи суспільства.

Термін “суспільство” у філософській, економічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.

1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін, середньовічної Венеції, сучасної Болгарії, України тощо. Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів. Це дає підстави використовувати на означення таких одиничних конкретних суспільств термін “соціальний організм”.

2. Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.

3. Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто все людство в цілому.

4. Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустріальне.

Надзвичайна складність і високий динамізм суспільного життя створюють для суспільствознавців чимало труднощів. Головною особливістю предмета соціальної філософії є те, що ця наука вивчає не той чи інший бік життя суспільства, а суспільство в цілому, суспільство як цілісну систему.

Соціальний філософ, узагальнюючи конкретно-гуманітарне знання, розглядає суспільство в цілому. Він здобуває інтегративне знання про суспільство як систему, що має історію, досягло певного рівня сьогоденного розвитку, функціонує в тісній взаємодії економічних, соціальних, психологічних, тобто матеріальних та духовних чинників. Це світоглядна наука. Це означає, що суперечності й проблеми розвитку суспільства вона вивчає через визначення місця і ролі в них людського чинника. Центральною проблемою соціальної філософії є проблема людини, а саме: сенс її буття у світі, цілі та головна мета життєдіяльності.

Соціальна філософія як наука, що має свій предмет дослідження, методи, принципи, на яких вона базується, також виконує і певні функції. До таких функцій належать методологічна, світоглядна, пізнавальна та інтегративна.

1. Методологічна. Завдання соціальної філософії як методології полягає в коригуванні тих крайнощів, до яких тяжіють соціальні й гуманітарні науки, кожна по-своєму. Це можливо завдяки зверненню до ціннісного виміру суспільного життя, який дає змогу визначити пріоритети не лише наукової, а й практичної діяльності.

2. Пізнавальна. Для того щоб виступати як методологія, соціальна філософія має здійснювати пізнання того рівня суспільного життя, який дає змогу визначати основи будь-якого наукового соціального дослідження. Таке пізнання розкриває необхідні умови суспільного життя, які мусить враховувати не лише наука, а й людина.

3. Світоглядна функція полягає у тому, що вона визначає пріоритети для використання соціальних знань, у тому числі й теоретичних, будь-якою людиною. Отже, соціальна філософія не лише сприяє досягненню інтеграції наук та суспільних поглядів окремих людей, а й створює (зокрема й через вищезгадану інтеграцію наук і світоглядів) підстави для інтеграції суспільства в цілому.

4. Інтегративна функція представляє соціальну філософію як чинник суспільного життя.

Як бачимо, ці функції соціальна філософія виконує на базі одних і тих самих знань. Отже, філософія не складається з окремих структурних компонентів, вона лише модифікує ці знання для різних функціональних потреб.