ТЕМА 1

Вступна лекція:

Основи знань про мову і мовознавство

План

1. Мета і завдання курсу “Вступ до мовознавства”. Об’єкт і предмет мовознавчої науки. Проблематика мовознавства.

2. Основні етапи розвитку мовознавчої науки.

3. Загальне і конкретне мовознавство. Теоретичне і прикладне мовознавство. Мовні універсалії.

4. Аспекти вивчення мовних явищ. Синхронія та діахронія.

5. Мовознавство в системі природничих і гуманітарних наук.

6. Функції мови.

Контрольні запитання:

1. Назвіть мету і завдання курсу “Вступ до мовознавства”. У чому полягає проблематика загального мовознавства?

2. Надайте визначення поняттю “мова”.

3. Охарактеризуйте об’єкт і предмет мовознавства.

4. Які мовознавці відіграли значну роль у розвитку мовознавчої науки?

5. Назвіть умовних 4 періоди в розвитку мовознавчої науки.

6. Яким чином диференціюються загальне і конкретне (часткове) мовознавство?

7. Охарактеризуйте екстралінгвістику, інтралінгвістику та компаративістику як основні розділи теоретичного мовознавства.

8. Як пов’язані між собою теоретичне і прикладне мовознавство?

9. Що таке мовні універсалії?

10. Яким чином мовознавство пов’язане з природничими науками? Як використовує мовознавство дані інших наук?

11. Охарактеризуйте зв’язок лінгвістики з гуманітарними науками.

12. Визначте об’єкт вивчення, проблематику і завдання прикладної лінгвістики.

13. Для вирішення яких практичних завдань використовуються досягнення результатів досліджень із мовознавства?

14. Які основні напрями прикладної лінгвістики пов’язані з вивченням мови?

15. Які основні напрями прикладної лінгвістики пов’язані з практичними аспектами дослідження?

16. Які аспекти вивчення мовних явищ Вам відомі? У чому полягає відмінність між синхронічним і діахронічним мовознавством?

17. Назвіть основні й додаткові функції мови. Чи пов’язані між собою комунікативна і когнітивна функції мови?

18. У чому полягає специфіка фатичної функції мови?

19. За допомогою яких засобів, на думку Еміля Бенвеніста, реалізується перформативна функція мови?

20. За яким принципом Ю.С. Степанов виділяє номінативну, синтаксичну і прагматичну функції мови?

Цитати з першоджерел:

“Язык есть как бы внешнее проявление духа народа; язык народа есть его дух, и дух народа есть его язык – трудно представить что-либо более тождественное. Каким образом, они сливаются в единый и недоступный нашему пониманию источник, остается для нас необъяснимым. Не пытаясь определить приоритет того или другого, мы должны видеть в духовной силе народа реальный определяющий принцип и действительное основание различия языков, так как только духовная сила народа является жизненным и самостоятельным явлением, а язык зависит от нее. Если только язык тоже обнаруживает творческую самостоятельность, он теряется за пределами области явлений в идеальном бытии. Хотя в действительности мы имеем дело только с говорящими людьми, мы не должны терять из виду реальных отношений. Если мы и разграничиваем интеллектуальную деятельность и язык, то в действительности такого разделения нет. Мы по справедливости представляем себе язык чем-то более высоким, нежели человеческий продукт, подобный другим продуктам духовной деятельности; но дело обстояло бы иначе, если бы человеческая духовная сила была доступна нам не в отдельных проявлениях, но ее сущность была бы открыта нам во всей своей непостижимой глубине и мы могли бы познать связь человеческих индивидов, так как язык поднимается над раздельностью индивидов. В практических целях важно не останавливаться на низшем принципе объяснения языка, но подниматься до указанного высшего и конечного и в качестве твердой основы для всего духовного образования принять положение, в соответствии с которым строение языков человеческого рода различно, потому что различными являются и духовные особенности народов” [Гумбольдт 2000, 68–69].

“Какой же из этих двух способов исследования первичен, какой – произволен? Выше подчеркивалось, что без системного анализа не может быть исторического исследования. Однако верно и обратное: без изучения структуры развития нет системного анализа состояния объекта. Дело в том, что лишь учет реальных условий процесса развития позволяет выбрать из множества возможных моделей системы объекта ту, которая соответствует действительным его свойствам. Позволим себе не останавливаться на этом вопросе детальнее, ограничась лишь констатацией того тривиального факта, что то, что мы обычно называем синхронией, – это, в сущности, не срез, соответствующий речи сегодняшнего или вчерашнего дня, а констатация положения в языковом коллективе на протяжении некоторого произвольного отрезка времени. Какого? Такого, когда в языке не происходит сколько-нибудь заметных изменений, когда он осознается его носителями как неизменный. Время диахронии – время объективное; время синхронии – время в известном смысле субъективное” [Леонтьев 1969, 31]

“Кожна наука має свій предмет. Є власний предмет і в мовознавстві – це мова. Однак у наукознавстві нині висунуто як один з основних принципів необхідність розмежування об’єкта і предмета науки. Адже людською мовою цікавляться й інші науки, наприклад, психологія, логіка, літературознавство, кібернетика тощо. Отже, мова може бути об’єктом дослідження різних наук, у кожної з яких є свій предмет” [Семчинський 1996, 6].

“Сучасний етап розвитку лінгвістичної науки характеризується докорінною зміною базисної наукової парадигми, поворотом до розгляду мовних явищ під антропоцентричним кутом зору. Визначилася настанова досліджувати мову в нерозривному зв’язку з мисленням, свідомістю, пізнанням, культурою, світоглядом як окремого індивіда, так і мовного колективу, до якого він належить” [Голубовська 2004, 5].