Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 1 Лекція 4.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
13.11.2019
Размер:
56.95 Кб
Скачать

13

Лекція №4

(Теми №1 Модулю 1)

Поняття «Принципи» та «режими» у мПрП: принципи автономії волі; режим національний та найбільшого сприяння; принцип взаємності; реторсії; застереження про публічний порядок

Проблема принципів є багатогранною та невичерпною. В сукупності з поняттями, категоріями та законами, принципи складають фундамент будь якої науки, в тому числі і правової. Проте дослідження питання «принципи» необхідно почати з вивчення ґенезу терміну «принцип», його різних дефініцій та комплексного аналізу з точки зору фундаментальних наук.

В працях різних авторів можна відшукати до 40 різноманітних дефініцій поняття «принцип». Наприклад, В.М.Дьомін називає їх біля двадцяти. Принцип визначається як першооснова, підстава, аксіома, постулат, передумова знання, керівна ідея, центральне поняття, ланка, яка пов`язує поняття, відправний пункт пояснення, основоположне теоретичне знання, вираз необхідності або закону явищ, одна з логічних функцій закону, внутрішнє переконання людини і погляд на речі.1

Натомість, етимологічне значення слова «принцип» походить від латинського «principium»2 - основа, начало, засади.3 Прикладом використання в науковому пізнанні етимологічних ознак поняття «принцип» є застосування принципів як підстав створення систем наукового пізнання: концепцій, теорій, вчень та наук.

Гносеологічний аспект змісту поняття «принцип» полягає в тому, що історично виникло для усвідомлення підстав створення системи наукового пізнання. В методологічному аспекті зміст поняття «принцип» характеризується тим, що це поняття відображає роль принципів як моделей розвитку наукового пізнання. Ціннісний підхід до принципів полягає в розумінні їх як ідеалів наукового пізнання, в тому значенні, що в них узагальнено представлена мета пізнання і вони фіксують спрямування розвитку системи наукового пізнання.4

З філософської точки зору термін «принцип» трактується значно ширше. Представники сучасної філософії вважать, - пише Г.П.Тимченко, - що принцип – це особлива форма наукового пізнання, яка забезпечує цілісний зв'язок між фактами, поняттями, законами та теоріями, направляючи процес пізнання і практичного перетворення дійсності.5

Логічне розуміння терміну «принцип» схоже з філософським. Принцип – основне положення, передумова будь якої теорії, концепції.6

Філологи трактують поняття «принцип» як основне положення теорії, вчення, теоретичної програми; погляд на речі; особливість побудови чого не будь.7

В загальній психології під принципом розуміють теорію психології, яка відображає закономірність, враховує минулий досвід та стає вихідною вимогою для подальших досліджень і будов її наступних теорій.8

Таким чином екскурс в ґенезу терміну «принцип» і його комплексний аналіз з позиції різних наук дозволяє виявити як різноманітність, так і схожість рис одного й того ж явища, його різні дефініції, розкриває багатогранність та широту цього терміну, підкреслює роль принципів в становленні і розвитку науки.9

Розглядаючи питання принципів МПрП, неможливо і не зачепити та не окресливши питання принципів МПбП.

Так, основні принципи міжнародного публічного права — це керівні правила поведінки його суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики; юридично закріплені початки міжнародного публічного права. Вони являють собою найбільше загальне вираження і практику поведінки, яка встановилася, і взаємодії суб'єктів міжнародного права на міжнародній арені в рамках міжнародних відносин. Принципи міжнародного публічного права виконують одночасно дві функції: — сприяють стабілізації всього комплексу міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками; — закріплюють усе нове, що з'являється в практиці суб'єктів міжнародного права в рамках міжнародних відносин, і в такий спосіб сприяють їхньому розвиткові (курсив власний – Я.М.). Як відомо, основні принципи міжнародного права закріплені в Статуті ООН (преамбула, статті 1 і 2). Розширювальне тлумачення основних принципів дається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970 році. У Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), підписаному в Гельсінкі 1 серпня 1975 року главами 33 європейських держав, керівниками США і Канади, міститься Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах. До загальних принципів міжнародного публічного права належать принципи: — принцип суверенної рівності держав; — принцип незастосування сили або загрози силою; — принцип територіальної цілісності держав; — принцип непорушності державних кордонів; — принцип мирного вирішення міжнародних спорів; — принцип невтручання у внутрішні справи; — принцип загальної поваги прав людини; — принцип самовизначення народів і націй; — принцип співробітництва; — принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань. Основні принципи міжнародного права мають такі особливості, що дозволяють їм посісти особливе місце в системі норм міжнародного права: — вони є універсальними нормами міжнародного права, їх відрізняє незаперечність і загальна обов'язковість; — вони мають обов'язковий характер для всіх без винятку держав, незалежно від того, чи є вони членами ООН, та інших суб'єктів міжнародного права; — вони мають першість стосовно всіх інших норм системи міжнародного права; — вони, як виняток із загальних правил дії міжнародно-правових норм, мають зворотну силу, що дозволяє їм поширювати свою дію на будь-яку норму, що виникла раніше самого принципу, аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків; — тільки діяння, що порушують принципи міжнародного права, розглядаються в якості міжнародних злочинів; — ці принципи можуть виступати правовою основою для регулювання міждержавних відносин при від сутності прямого регулювання. Звертає на себе увагу тенденція зростання кількості основних принципів сучасного міжнародного права.10

Щодо принципів приватного права, варто відзначити, що ці принципи є одночасно і принципами МПрП. Як відомо, для приватноправових відносин характерним є насамперед - приватний, егоїстичний інтерес їх сторін, а також те, що ринок із властивими його учасникам егоїстичними прагненнями вимагає визнання приватного права. Більше того, видається аксіоматичним і те, що поки існуватиме ринок, збережеться і приватне право. Водночас ніякий ринок не функціонуватиме, якщо ці егоїстичні інтереси не будуть моральними. Тому моральність, справедливість, добросовісність та розумність є найважливішим принципом сфери приватного права. Його можна назвати принципом "незловживання" цивільними правами.

Цивільні права, зазначається у ЦКУ, особа здійснює у межах, регламентованих договором або актами цивільного законодавства. При реалізації своїх прав вона повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, вчинені з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна дотримуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недотримання особою при здійсненні своїх прав наведених вище вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші важелі, визначені законом (ст. 13 ЦКУ "Межі здійснення цивільних прав". Такі самі вимоги зазначено і в розділі, присвяченому власності, та в інших.

Чинний Земельний кодекс України містить спеціальний розділ "Добросусідство", зміст якого розкриває ст.103:

  • власники та землекористувачі земельних ділянок повинні вибирати такі способи їх використання відповідно до цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо); власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати їх способами, які не дають змоги власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив);

  • власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Детально зміст добросусідських (моральних) відносин розкрито у статтях: "Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку" (ст. 104); "Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев" (ст. 105); "Обов'язки щодо визначення спільних меж" (ст. 106); "Спільне використання межових споруд " (ст. 108); "Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок" (ст. 109) та ін.

Інші принципи приватного права відображено у ст.3 ЦКУ "Загальні засади цивільного законодавства". Такими засадами є:

  • неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;

  • свобода договору;

  • свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

  • судовий захист цивільного права та інтересу;

  • справедливість, добросовісність та розумність.

На підставі аналізу загальних положень кодексу нами виділено ще такі принципи:

  • регулювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1);

  • незастосування цивільного законодавства до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 1);

  • визнання учасниками цивільних відносин фізичних та юридичних осіб держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права (ст. 2);

  • конституційність засад цивільного законодавства України та визнання ЦКУ основним актом цього законодавства (ч. 1,2 ст. 4);

  • визнання актами цивільного законодавства Конституції України, ЦКУ, будь-яких законів України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, актів Президента України, що приймаються у випадках, встановлених Конституцією України, постанов Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини,виданих лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (ст. 4);

  • взаємопов'язаність, несуперечність норм цивільного права (ч. 2ст. 4);

  • обмеження можливостей регулювання цивільних відносин актами Президента України, випадками, встановленими Конституцією, органів державної влади України (крім Кабінету Міністрів), органів влади Автономної Республіки Крим — випадками і межами, встановленими Конституцією України та ЦКУ (ч. 3, 5 ст. 4);

  • пріоритетність ЦКУ і законів над постановами Кабінету Міністрів України (ч. 4 ст. 4);

  • однаковість регулювання цивільних відносин на всій території України;

  • поширення дії актів цивільного законодавства лише на відносини (застосовується також до прав та обов'язків), які виникли з дня набуття ними чинності (ч. 1,3 ст. 5);

  • обмеження визнання зворотної дії акта цивільного законодавства лише випадками, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч. 2 ст. 5);

  • пріоритетність волі сторін (сторони у правочині) над актами цивільного законодавства; обмеженість цієї волі лише загальними засадами цивільного законодавства та обов'язковістю для сторін положень актів цивільного законодавства, що випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ст. 6) субсидіарність у застосуванні положень ЦКУ до врегулювання відносин у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин (ч. 1 ст. 9), презумпція добросовісності та розумності поведінки особи при здійсненні нею своїх цивільних прав;

  • визнання чинних міжнародних договорів, що регулюють цивільні відносини, при наданні Верховною Радою України згоди на обов'язковість цих договорів, частиною національного цивільного законодавства України (ч. 1 ст. 10); пріоритетність правил чинного міжнародного договору України, укладеного у встановленому законом порядку, перед правила ми відповідного акта цивільного законодавства (ч. 2 ст. 10) та ін.11

Під поняттям правовий режим слід розуміти у МПрП слід розуміти засади, принципи, на яких будуються правосуб’єктність іноземців та осіб без громадянства у державі перебування, і якими є, перш за все, рівність і недискримінація. Тобто, на підставі того чи іншого режиму в національному законодавстві конкретної держави встановлюється правовий статус іноземця.

У загальному вигляді у МПрП таких режимів може бути встановлено три:

  • національний;

  • найбільшого сприяння та

  • спеціальний.12

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.