55

ВСТУП

В даний час стан, тенденції і темпи перетворень, що відбуваються у вітчизняній економіці, особливо в її провідних, базових галузях, носять складний і суперечливий характер.

У підвищенні конкурентоспроможності господарюючого суб'єкта особлива роль відводиться ефективної стратегії управління капіталом підприємства. В рамках цієї стратегії повинні забезпечуватися найбільш вигідні умови фінансування діяльності підприємства, повністю покриватися потреби підприємства у фінансових ресурсах, формуватися раціональна структура капіталу, яка б враховувала компроміс між вимогами прибутковості та фінансової стійкості. Така стратегія повинна строго відповідати законодавчої та нормативної бази, регулюючої управління джерелами фінансування та адекватно визначає механізми і методологію реалізації різних управлінських процедур.

До недавнього часу проблеми в галузі управління капіталом розглядалися переважно зарубіжними вченими та фахівцями. Фундаментальним дослідженням даної проблеми присвячені праці Модельяні Ф., Міллера М., Поукока М, Гарнера Д., Оуена Р., Брігхема Е., Холта Р., Бромвіча М.,. Однак в останні роки і в нашій країні з'явився ряд досліджень у цій області. В роботах Ковальова В.В., Стояновой Е.С., Ефимовой О.В., Бородіної Є.І., Павлової І.H. узагальнюється зарубіжний досвід формування джерел фінансування, розглядаються деякі методики управління капіталом, вносяться рекомендації щодо їх використання на російських підприємствах. Окремі аспекти управління капіталом підприємства знайшли відображення в роботах Берзон Н.І., Шеремета А.Д., Романова А.Н., Куликова А.Г., Лугового В.А., Новодворського В.Д., Поряд з цим, з'явилися роботи, опубліковані в центральних та регіональних виданнях, спрямовані на висвітлення конкретних правових, економічних і соціальних питань, пов'язаних з управлінням капіталом підприємства.

І все ж, незважаючи на те, що в даний час проблеми управління капіталом приділяється велика увага, багато питань опрацьовані не в достатній мірі. Насамперед, це стосується розробки формальних методів прийняття рішень в області фінансування. Пропоновані більшістю авторів методи істотно спрощують дійсність, ігноруючи безліч важливих факторів, що впливають на вибір пріоритетних джерел фінансування. Ці методи недостатньо адаптовані до російських умов господарювання, не враховують законодавчої та нормативної бази, що регулює управління капіталом, їх використання не дозволяє оцінити ризик, пов'язаний з використанням конкретних джерел фінансування, а також оптимізувати структуру капіталу підприємства. У зв'язку з цим виникла необхідність додаткових досліджень з метою виявлення нових підходів до управління капіталом підприємства. Цим і пояснюється актуальність обраної теми.

Метою роботи є дослідження складу і структури капіталу, стратегії розробки.

Завдання:

- визначення принципів стратегії управління капіталом;

- сутність фінансового левериджу;

- оптимізація структури капіталу.

Об’єктом роботи є структура капіталу.

Предмет роботи є дослідження структури капіталу.

1. Теоритична частина

   1. Поняття структури капіталу і принципи стратегічного

управління нею

В арсеналі стратегічних методів забезпечення фінансової безпеки підприємства в процесі його довгострокового розвитку важливу роль відіграє управління структурою капіталу [1].

Поняття «структура капіталу» до теперішнього часу носить неоднозначний дискусійний характер і тому вимагає чіткого детермінування в процесі його використання в системі стратегічного фінансового менеджменту. У найбільш загальному вигляді це поняття характеризується всіма закордонними та вітчизняними економістами як співвідношення власного та позичкового капіталу підприємства. Разом з тим, при розгляді як власного, так і позикового капіталу підприємства, окремими економістами в них вкладається різний конкретний зміст (таблиця 1.1).

Спочатку поняття "структура капіталу" розглядалося виключно як співвідношення використовуваного підприємством власного статутного (акціонерного) та довгострокового позикового капіталу. Виходячи з такого трактування змісту цього поняття практично всі класичні теорії структури капіталу побудовані на дослідженні співвідношення в його складі питомої ваги емітованих акцій (які представляють власний капітал) та облігацій (які представляють позичковий капітал). Такий підхід до характеристики поняття структури капіталу, заснований на виділенні тільки довгострокових (перманентних) його видів, властивий і багатьом сучасним економістам. У міру розширення бази практичного використання концепції структури капіталу ряд економістів запропонували розширити склад розглянутого позикового капіталу, доповнивши його різними видами короткострокового банківського кредиту

Таблиця 1.1

Структура власного та позикового капіталу

Варіанти співвіднощення видів власного і позикового капіталу при визначені його структури
Власний капітал	Власний статутний (акціонерний) капітал	. .	Довгостроковий позиковий капітал	Позиковий капітал
	Власний статутний (акціонерний) капітал	. .	Довгостроковий позиковий капітал і банківський кредит
	Всі форми використованого власного капіталу	. .	Всі форми використованого позикового капіталу

Економічний механізм розглянутого взаємозв'язку дозволяє використовувати в процесі управління комплексом цих показників єдину взаємопов'язану систему критеріїв і методів. Використовуючи таку методологічну систему можна оптимізуючи значення структури капіталу одночасно мінімізувати середньозважену його вартість і максимізувати ринкову вартість підприємства [2].

Розглядаючи принципи стратегічного управління структурою капіталу, слід відзначити також, що неефективне її формування генерує найбільш серйозний вид фінансового ризику підприємства - зниження рівня його фінансової стійкості в процесі стратегічного розвитку. Практично всі основні показники (коефіцієнти) фінансової стійкості підприємства так чи інакше пов'язані з інтерпретацією співвідношення власного і позикового капіталу [3]. Основним завданням стратегічного управління структурою капіталу в процесі забезпечення фінансової безпеки підприємства є її оптимізація, процес такої оптимізації на кожному конкретному підприємстві передбачає встановлення цільової структури капіталу. Під цільової структурою капіталу розуміється співвідношення власних і позикових джерел формування капіталу підприємства, яке дозволяє в повній мірі забезпечити досягнення обраного критерію її оптимізації. Конкретна цільова структура капіталу забезпечує заданий рівень прибутковості і ризику в діяльності підприємства, мінімізує середньозважену його вартість або максимізує ринкову вартість підприємства. Показник цільової структури капіталу підприємства відображає фінансову філософію його власників або менеджерів і входить в систему стратегічних цільових нормативів його розвитку.

Показник цільової структури капіталу мінливий в динаміці і тому вимагає періодичного коригування. Ряд економістів пояснюють цю динамічність лише теоретичним базисом, обраним для його встановлення, підрозділяючи всі сучасні теорії структури капіталу на статичні (теорії компромісною концепції) і динамічні (теорії концепції протиріччя інтересів). Таке трактування динамічності показника структури капіталу представляється нам помилковою. Динамізм цільової структури капіталу визначається не обраним в якості методичного інструментарію теоретичним підходом, а динамізмом конкретних факторів, що розглядаються будь якої теорією структури капіталу. Так, основу теорій компромісної концепції (відносяться економістами до статичних) складають такі чинники, як ставка позичкового відсотка, рівень оподаткування прибутку, рівень трансакційних витрат по залученню капіталу і деякі інші, які дуже мінливі в динаміці (особливо високий динамізм цих чинників в умовах економіки перехідного періоду). З урахуванням викладеного можна зробити наступний висновок: динамізм показника цільової структури капіталу не залежить від теоретичного підходу, покладеного в основу методичного інструментарію його встановлення, а визначається мінливістю системи чинників, що роблять на нього безпосередній вплив (система таких факторів розглядається в відповідному розділі).

Процес стратегічного управління структурою капіталу пов'язаний з оцінкою і добором стратегічних альтернатів, які крім конкретних факторів вимагають врахування особливостей використання підприємством як власного, так і позикового капіталу [4].

Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями:

1. Простотою залучення, так як рішення, пов'язаний зі збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх джерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства без необхідності отримання згоди інших господарюючих суб'єктів.

2. Більш високою здатністю генерування прибутку у всіх сферах діяльності, тому що при його використанні не потрібно сплата позичкового відсотка у всіх його формах.

3. Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а відповідно і зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, йому притаманні такі недоліки:

1. Обмеженість обсягу залучення, а тому і можливостей істотного розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в періоди сприятливої ​​кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу.

2. Висока вартість в порівнянні з альтернативними позиковими

джерелами формування капіталу.

3. Невживана можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових фінансових коштів, так як без такого залучення неможливо забезпечити перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого стратегічного розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої ​​кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Позиковий капітал характеризується наступними позитивними

особливостями: 1. Досить широкими можливостями залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявності застави чи гарантії поручителя.

2. Забезпеченням росту фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів і зростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю в порівнянні з власним капіталом за рахунок забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат по його обслуговуванню з оподатковуваної бази при сплаті податку на прибуток).

4. Здатністю генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

У той же час використання позикового капіталу має такі недоліки [5] :

1. Використання цього капіталу генерує найбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльності підприємства - ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунок позикового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, яка знижується на суму виплачуваного позикового відсотка у всіх його формах (відсотка за банківський кредит; лізингової ставки; купонного відсотка по облігації; вексельного відсотка за товарний кредит і т.п.).

3. Висока залежність вартості позикового капіталу від коливань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків при зниженні середньої ставки позичкового відсотка на ринку використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає підприємству невигідним у зв'язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних ресурсів.

4. Складність процедури залучення (особливо у великих розмірах), так як надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших господарюючих суб'єктів (кредиторів), вимагає в ряді випадків відповідних сторонніх гарантій або застави (при цьому гарантії страхових компаній, банків або інших господарюючих суб'єктів надаються, як правило, на платній основі). Таким чином, підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого стратегічного розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, проте більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (зростуть по мірі збільшення питомої ваги позикових коштів у загальній сумі використовуваного капіталу).