Рівень якості

Рис. 35 Залежність затрат та народногосподарської ефективності від рівня якості продукції: А – затрати на підвищення якості; Б – ефект в експлуатації, [41, -С. 27].

Якщо задано досить низький рівень якості, то цінність такої продукції близька до нуля, тобто така продукція споживачу непотрібна. З поступовим підвищенням якості ефект в експлуатації збільшуватиметься. Однак в певний момент якість продукції досягає такого рівня, коли ефект буде зменшуватись, і подальше підвищення якості продукції виявляється економічно недоцільним.

Якщо валік повністю виконує свої функції з середнім рівнем якості (50  0,05), то більш високий рівень (50  0,01) призведе до невиправданих витрат. На рис. 35 оптимальний рівень якості відповідає рівню – 2. Зміна рівня якості 2 до рівня 1 викликає відповідне зменшення затрат для забезпечення якості на величину “а” і разом з тим до зниження ефекту експлуатації на величину “в”, яка до того ж більша за “а”. Зміна рівня якості 2 до рівня 3 викликає збільшення витрат на забезпечення якості на величину “с”, яка значно більша за величину “”. Спрямованість до найвищої якості викликає непомірні витрати.

В загальному випадку затрати на продукцію складаються з витрат на виготовлення та на експлуатацію продукції (рис. 36). Чим вище якість виготовлення виробу, тим нижчі витрати в експлуатації. Оптимальний рівень якості той, за яким сумарні затрати щонайменші.

Низький Оптимальний Високий

рівень якості

Рис. 36 Залежність затрат від рівня якості продукції: 1 – затрати на виготовлення продукції; 2 – затрати в процесі експлуатації; 3 – сумарні затрати, [41, -С. 27].

Якість продукції проявляється при експлуатації або споживанні. При цьому можуть мати місце три форми розвитку подій:

1. рівень якості продукції нижче реально необхідного.

Наприклад, металообробний верстат не забезпечує необхідної точності. В цьому випадку у сфері експлуатації споживач змушений виділяти додаткові кошти на доопрацювання (доробку), ремонт та обслуговування продукції.

2. рівень якості продукції перевищує реально необхідний.

Наприклад, автомобіль вантажопідйомністю 3тони використовується при перевезенні вантажу вагою – 1тона; верстат З ЧПУ(з числовим прграмним забезпеченням) працює лише половину зміни; швидкісний прес справляється з річною програмою за 3 місяці, а решта часу не діє.

3. рівень якості продукції відповідає реально необхідному. Такий варіант є оптимальним, оскільки сумарні затрати на виготовлення та експлуатацію будуть мінімальними.

Таким чином, оптимальний рівень якості є таким, вище або нижче якого, виробляти продукцію економічно недоцільно. Тому в одних випадках якість слід підвищувати, в других – залишати незмінною ну, а в третіх – можливо навіть знижувати в цілому або за окремими показниками, щоб скоротити витрати на виготовлення виробу.

Розкриття змісту питання 7.4

Ключові терміни та поняття:

• Атестація продукції (визначення).

• Оцінка результатів атестації за допомогою індексів.

Атестація продукції – система організаційно-технічних та економічних заходів, що передбачають віднесення продукції до категорій якості та спрямовані на планомірне її підвищення та своєчасне впровадження науково-технічних досягнень, [42, -С.49].

Оцінка результатів атестації за допомогою індексів [42, -С. 54-56]

Атестація продукції, виготовленої підприємством протягом певного періоду, за категоріями якості дозволяє оцінити її рівень за допомогою індексів, що вираховуються за формулами:

І_в = _в  _заг  100%, (91)

І₁ = ₁  _заг  100%, (92)

І_на = _на  _заг  100%, (93)

де _в, ₁, _на – відповідно суми реалізації продукції вищої, першої та неатестованої (застарілої) категорії за даний період, грн.;

_заг – загальна сума реалізації продукції (_заг = _в + ₁ + _на).

Для визначення індексу якості (І) приймається рівним 100% якщо уся продукція віднесена до вищої категорії якості, 50-% – до першої; “0” – до неатестованої (застарілої). Відтак, індекс якості можна віднайти за рівнянням:

І = І_в + 0,5 І₁, (94)

Приклад, [42, -С.55]: завод випустив у травні продукцію вищої категорії якості на 300 тис. грн.; першої – 500 тис. грн.; та неатестованої (застарілої) – 200 тис. грн., а усього випущено продукції на 1 000 тис. грн. Звідси:

І_в = 300  1000  100% = 30%;

І₁ = 500  1000  100% = 50%;

І_на = 200  1000  100% = 20%.

Індекс якості: І = 30% + 0,5  50% = 55%

Приклад,[42, -С. 55]: необхідно оцінити рівень якості продукції за підсумками атестації та порівняти індекси якості продукції, що реалізується щомісячно протягом одного кварталу.

Вихідні дані:

Місяць випуску	в тис. грн.	1 тис. грн.	на тис. грн.	заг тис. грн.	Ів коефіцієнт.	І1 коефіцієнт
Квітень	300	600	300	1200	0,250	0,500
Травень	400	700	400	1400	0,286	0,500
Червень	450	650	400	1500	0,300	0,433

Розрахунок індексів якості дають такі значення:

І_квіт. = 0,25 + 0,5  0,5 = 0,5;

І_трав. = 0,286 + 0,5  0,5 = 0,536;

І_черв. = 0,3 + 0,5  0,433 = 0,515.

Таким чином, в травні завод досяг найвищого рівня якості продукції у порівнянні з іншими місяцями 2 – го кварталу .

Приклад, [42, -С.55]: необхідно визначити рівень якості продукції за певний період за підсумками атестації продукції в масштабі виробничого об’єднання, що включає 4 заводи: А, В, С, Д.

Вихідні дані:

Заводи	в тис. грн.	1 тис. грн.	на тис. грн.	заг тис. грн.	Ів коефіцієнт	І1 коефіцієнт
А	200	700	100	1 000	0,20	0,70
В	500	1 300	200	2 000	0,25	0,65
С	200	500	300	1 000	0,200	0,50
D	700	1 300	–	2 000	0,35	0,65
Всього по об’єднанню	1 600	3 800	600	6 000	0,267	0,633

Індекс якості продукції об’єднання в цілому складе:

І₀ = 0,267 + 0,5  0,633 = 0,582, а по заводах:

І_а = 0,2 + 0,5  0,7 = 0,55;

І_в = 0,25 + 0,5  0,65 = 0,575;

І_с = 0,2 + 0,5  0,5 = 0,45;

І_о = 0,35 + 0,5  0,65 = 0,675.

З отриманих даних випливає, що за розглядаємий період найбільшу кількість (у вартісному виразі) продукції найкращої якості випустив завод "D", а найменшу – "С".

Розкриття змісту питання 7.5

Ключові терміни та поняття:

• Правове забезпечення сертифікації.

• Сертифікація продукції (визначення).

• Значення сертифікації.

• Обов’язкова, добровільна сертифікації.

• Самосертифікація.

• Умови самосертифікації.

• Сертифікація третьою стороною.

• Сертифікат відповідності.

• Знак відповідності.

• Система сертифікації.

• Стандартизація.

• Стандарти і технічні умови.

• Різновиди стандартів за статусом.

• Структура стандартів якості серії ІСО 9000.

Правовою основою сертифікації продукції є Закон України “Про сертифікацію продукції, робіт та послуг”. Його зміст викладено у трьох розділах:

І. Загальні положення.

ІІ. Обов’язкова сертифікація.

ІІІ. Добровільна сертифікація.

Відповідно до Закону, сертифікації підлягає продукція підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та видів діяльності, а також громадян-суб’єктів підприємницької діяльності.

Сертифікація продукції – це діяльність тих чи інших органів та суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції вимогам, встановленим нормативними документами, [17, -С. 232].

Сертифікація розглядається в якості засобу, що:

• по-перше, забезпечує гарантування прав споживачів щодо якості продукції та реклами виробникам товарів (послуг);

• по-друге, запобігає появі на ринку товарів, що загрожують здоров’ю людей, або оточуючому середовищу;

• по-третє, захищає національні ринки від засилля товарів імпортного виробництва;

• по-четверте, підвищує конкурентоспроможність національного виробника;

• по-п’яте, сприяє участі виробників (продавців) у міжнародній торгівлі;

• по-шосте, сприяє прискоренню НТП.

Процес сертифікації можна охарактеризувати за допомогою певних ознак; [17, -С. 233-234]:

• за колом учасників: міжнародна, регіональна, багатостороння, двостороння, національна;

• за правовою ознакою: обов’язкова та добровільна;

• за процедурою проведення: самосертифікація та сертифікація третьою стороною.

Обов’язкова – це діяльність суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції показнику, що забезпечує безпеку життя, здоров’я та майна громадян, а також охорону навколишнього середовища, та іншим законодавчо встановленим показникам.

Добровільна – це діяльність відповідних органів та суб’єктів господарювання з підтвердження відповідності продукції показникам за якими, законодавчо, проведення обов’язкової сертифікації не передбачено.

Самосертифікація (або заява постачальника про відповідність продукції), полягає в тому, що заходи із забезпечення відповідності продукції вимогам стандартів проводяться підприємствами-виробниками без участі сторонніх організацій.

Умови само сертифікації: [17, -С. 234]:

1. точні та повні вимоги до виробу, що визначені договорами та нормативно-технічними документами;

2. високий рівень організації контролю якості продукції на підприємстві, включаючи контроль сировини, матеріалів, технологічних процесів, готової продукції, пакування та маркування;

3. повна відповідність виробника за якість сертифікації, відповідність продукції вимогам нормативно-технічної документації;

4. доступність покупця до інформації про методи випробувань в системі контролю.

Сертифікація третьою стороною, тобто посередницька, передбачає участь сторонніх організацій, які оцінюють та підтверджують вартість проведених заходів відповідно до прийнятих правил, здійснюють випробування зразків, нагляд за станом технологічного процесу.

На продукцію, що пройшла сертифікацію:

а) видається сертифікат відповідності;

б) продукція маркерується знаком відповідності;

в) продукція заноситься у сертифікаційному центрі до списку виробів дозволених до продажу;

г) підприємству видається свідоцтво про визнання сертифікату.

Сертифікат відповідності – документ, що видано за правилами системи сертифікації на підтвердження відповідності сертифікованої продукції вимогам нормативних актів та конкретних стандартів або інших нормативних документів з стандартизації.

Знак відповідності – зареєстрований у встановленому порядку знак, який за правилами системи сертифікації підтверджує відповідність маркерованої ним продукції вимогам нормативних актів та конкретних стандартів або інших нормативних документів з стандартизації.

Система сертифікації – система, що володіє власними правилами процедури та управління для проведення сертифікації продукції.

Найбільше розповсюдження отримали системи, коли сертифікаційним органом є національна організація з сертифікації (стандартизації).

В Україні національним органом, що здійснює сертифікацію (стандартизацію) продукції є Держстандарт України, а також мережа державних випробувальних центрів (ДВЦ).

Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації – СЕРТИКО, що діє у складі ІСО.

Стандартизація,[14, -С. 138, 150; 17, -С. 238; 25, -С. 357-360, 41, -С. 160-162]

Згідно документів Міжнародної організації з стандартизації (ІСО) під стандартизацією розуміється діяльність, що полягає у віднаходженні рішень для повторювальних задач в сфері науки, техніки та економіки і яка спрямована на досягнення оптимального рівня впорядкування в певній галузі.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є: стандарти і технічні умови.

Стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для виробників продукції норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробувань, маркування, пакування, транспортування та зберігання продукції).

За своїм статусом стандарти поділяються за такими категоріями:

1. Міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

2. ГОСТи – стандарти колишнього СРСР, що визнані міждержавними в межах СНД;

3. ДСТУ – державні стандарти України;

4. Галузеві стандарти;

5. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств;

6. Технічні умови;

7. Стандарти підприємств.

В дійсний час у світі помітно збільшились вимоги споживачів щодо якості продукції.

В 1987 році вийшли у світ міжнародні стандарти ІСО серії 9000 з систем якості. Разом з раніше вирішеним термінологічним стандартом ІСО 8402 вони утворили основоположний комплекс міжнародних документів, що практично охоплює всі можливі сфери застосування.

Існує 5 основних стандартів, що відносяться до серії ІСО-9000:

• ІСО 9000 “Загальне керівництво якістю та стандарти із забезпечення якості. Керівні вказівки до вибору та застосуванню”. Допомагає компаніям який з стандартів – ІСО 9001, 9002, 9003 – застосовувати;

• ІСО 9001 “Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні та (або) розробці, виробництві, монтажі та обслуговуванні”. Використовується у випадку коли відповідність певним вимогам повинно забезпечуватись постачальником на декількох етапах, які можуть включати: проектування ат (або) розробку, виробництво, монтаж та обслуговування;

• ІСО 9002 “Системи якості. Модель для забезпечення якості при виробництві та монтажі”. Використовується, коли відповідність певним вимогам повинно забезпечуватись постачальником в процесі виробництва та монтажу;

• ІСО 9003 “Системи якості. Модель для забезпечення якості при остаточному контролі та випробуваннях”. Використовується, коли відповідність певним вимогам повинна забезпечуватись тільки в процесі остаточно контролю та при випробуваннях;

• ІСО 9001 “Загальне керівництво якістю та елементом системи якості. Керівні вказівки”. Використовується в якості керівництва по застосуванню елементів Системи Управління якістю.

При виборі необхідної моделі враховуються наступні шість факторів:

1. складність процесу проектування;

2. обґрунтованість проекту;

3. складність виробничого процесу в т.ч:

а) існування попередньо перевірених виробничих процесів;

б) необхідність розробки нових процесів;

в) кількість та різноманітність необхідних процесів;

г) вплив процесу (ів) на експлуатаційні характеристики продукції або послуги;

4. характеристики продукції або послуги;

5. безпечність продукції або послуги;

6. економічний фактор.

Елементи системи якості повинні бути документовані та їх дієвість повинна бути доведена у відповідності з вимогами обраної моделі.

Підтвердження дієвості елементів системи якості це:

1. відповідність системи якості (напр., при проектуванні, виробництві, монтажі та обслуговуванні);

2. здатність забезпечити відповідність продукції або послуги встановленим вимогам.

Характер та ступінь представлення доказів можуть змінюватися залежно від конкретної ситуації, з врахуванням наступних критеріїв:

1. економіка, практика та умови використання продукції або послуги;

2. складність та ступінь новизни, що необхідні при проектуванні продукції або послуги;

3. складність та трудомісткість виробництва продукції або послуги;

4. можливість оцінки якості продукції та її придатність до використання за призначенням на підставі проведення тільки випробувань готової продукції;

5. вимоги щодо безпеки продукції або послуги;

6. результати діяльності постачальника в минулому.

В зарубіжній практиці стандарти ІСО 9000 віднаходять щонайменше застосування при укладанні контрактів між фірмами в якості моделей для оцінки системи забезпечення якості продукції у постачальника. Відповідність такої системи вимогам ІСО розглядається як гарантія, що постачальник здатен виконати вимоги контракту та забезпечити якість.

Розкриття змісту питання 7.6,[17, – с. 245-248]

Ключові терміни та поняття:

• Технічний контроль (визначення).

• Організаційна структура ВТК на підприємстві.

• Функції ВТК.

• Форми технічного контролю.

• Види технічного контролю.

• Об’єкти технічного контролю.

• Засоби контролю.

Одним із елементів системи управління якістю є організація технічного контролю на підприємстві.

Під технічним контролем розуміється перевірка дотримання вимог, що ставляться до якості продукції на усіх стадіях її виготовлення, та за всіх виробничих умов, що забезпечують її.

Технічний контроль за якістю продукції проводяться на підприємствах централізовано, через відділ технічного контролю (ВТК) – самостійний структурний підрозділ.

Начальник ВТК безпосередньо підлягає директору підприємств. Працівники ВТК підпорядковані тільки його начальнику.

Апарат ВТК складається з бюро, груп або виконавців: технічної прийоми матеріалів, напівфабрикатів та виробів, що надходять від постачальників; цехового контролю (ВТК цеха); контролю знарядь виробництва; випробування та здачі готової продукції; з обліку та аналізу браку.

ВТК підпорядковується центральна вимірювальна лабораторія (ЦВЛ) з контрольно-перевірочними пунктами (КПП) в цехах, а також механічна, металографічна та хімічна лабораторії.

Функції ВТК:

1. контроль сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, що надходять зі сторони;

2. контроль виконання технологічного процесу на всіх стадіях виготовлення;

3. контроль стану обладнання та технічного оснащення;

4. контроль якості продукції;

5. попередження, виявлення та облік браку;

6. встановлення причини браку;

7. розробка заходів з усунення браку, рекламацій та покращення якості.

Форми технічного контролю:

• пасивний;

• активний.

Пасивний, коли просто фіксуються дані про якість продукції (констатується факт);

Активний, коли окрім оцінки якості здійснюється активний вплив на технічний процес з метою управління якістю.

Види технічного контролю:

• за призначенням:

а) вхідний (перевіряє відповідність сировини, матеріалів тощо вимогам науково-технічній документації);

б) попередній (проводиться з метою запобігання надходження у виробництво бракованих предметів праці та полягає в перевірці якості сировини, матеріалів ще до початку їх обробки);

в) проміжний (здійснюється в процесі виготовлення певного об’єкта за окремими операціями). Він може бути: поопераційний (перевірка після кожної операції), груповим (після групи операцій).

• за можливістю використання продукції: руйнівний та неруйнівний (акустичний, магнітний, оптичний, радіаційний).

• за місцем виконання контрольних операцій:

а) стаціонарний (на робочому місці контролера);

б) рухомий (на робочому місці виконання операції);

• за ступенем охоплення:

а) суцільний (перевірці підлягають всі, без виключення, об’єкти контролю одного найменування);

б) вибірковим (перевірці піддаються частини партії однорідних об’єктів);

• інспекційний контроль здійснюється щодо продукції з якої вилучено раніше виявлений брак.

• самоконтроль (виконує власне виконавець робіт).

До об’єктів технічного контролю відноситься: сировина, матеріали, напівфабрикати, деталі, складальні одиниці, вироби, обладнання та технічне оснащення, транспортні засоби, технологічні процеси.

Засоби контролю:

1. ті, що дозволяють визначити абсолютні значення контролюємих величин (індикатори, манометри тощо);

2. ті, що дозволяють сортувати об’єкти за групами якості, коли визначаються лише границі контролюємих величин (калібри, контрольно-сортувальні пристрої тощо).

За принципами дії засобу контролю бувають: механічні, гідравлічні, пневматичні, електричні, оптичні, хімічні, звукові, електронні.

За характером дії на хід технологічного процесу:

• засоби активного контролю (в процесі виготовлення);

• засоби пасивного контролю (після виконання операції).

Розкриття змісту питання 7.7,[42, -С.23-26]

Ключові терміни та поняття:

• Дефект (визначення).

• Допустиме відхилення.

• Різновиди дефектів: конструктивні, виробничі, явні, критичні, значні, малозначні, виправні, невиправні.

• Придатна одиниця продукції.

• Брак (визначення).

• Збіг та відмінність між браком та “бракованою продукцією”.

• Різновиди браку: виправний, невиправний, внутрішній, зовнішній.

Продукція, що виготовлена з відхиленням від стандартів та технічних умов, вважається дефектною, або бракованою.

Дефектом називається кожна окрема невідповідність продукції вимогам, що встановлені нормативною документацією.

Відхилення дійсного значення показника якості продукції від номінального значення, що знаходяться в межах встановлених нормативною документацією називають допустимим відхиленням.