Інформаційні системи та технології. Тема 27. Основні принципи побудови локальних і глобальних мереж, інформаційні сервіси, технології та їх професійне використання. Зміївська І.В., Олійник Н.Ю.
Опорна схема лекції № 6 тема заняття: основні принципи побудови локальних і глобальних мереж, інформаційні сервіси, технології та їх професійне використання.
Мета вивчення: ознайомлення з призначенням та основними принципами побудови локальних і глобальних мереж, інформаційних сервісів. ознайомити студентів з комп'ютерними мережами та їхніми видами, способами об'єднання комп'ютерів в мережі, глобальною мережею Інтернет, її ресурсами та програмами-браузерами для їх перегляду.
Основні поняття: комп'ютерні мережі, поняття про локальну мережу, поняття про глобальну мережу Інтернет та її ресурси Інтернет, . програми-браузери, поняття про гіпертекстовий документ, правила навігації, збереження веб-сторінок, IPадреса, протокол TCP/IP.
Поняття мережі оточує сучасну людину. Це може бути мережа магазинів, шкіл, банків, автостанцій, телефонні і телевізійні мережі тощо. Комп'ютери також можуть утворювати мережу. Об’єднані в мережу комп'ютери можуть бути розташовані в одній кімнаті, будинку або місті, або знаходитись в різних містах, країнах, континентах.
Комп'ютерна мережа – це сукупність комп'ютерів і різних пристроїв, що забезпечують інформаційний обмін між комп'ютерами в мережі без використання яких-небудь проміжних носіїв інформації.
Комп'ютери можуть з'єднуватися між собою по різному в залежності від відстані, на якій вони знаходяться, та їх призначення. Тому канали зв'язку між ними можуть бути різними.
Канал зв'язку – це обладнання, за допомогою якого здійснюється з'єднання комп'ютерів у мережу.
З'єднання може бути утворене з допомогою кабелів для передавання сигналів (плоский двожильний кабель, коаксіальний кабель, кабель у вигляді двох скручених мідних дротів у захисній оболонці(вита пара), оптоволоконний кабель), або з допомогою безкабельних засобів (радіосигналів,лазерного променя, інфрачервоних пристроїв, супутників зв'язку тощо). Від виду каналів залежить швидкість обміну даними в мережі.
В залежності від кількості комп'ютерів в мережі та території, яку вона охоплює, виділяють локальні та глобальні мережі.
До локальних належать мережі, які охоплюють обмежену площу, наприклад, мережі шкіл, підприємств, державних установ тощо.
Локальні мережі. Принципи побудови та класифікація локальних комп’ютерних мереж
Призначення локальних обчислювальних мереж.
На базі економічної та високопродуктивної електронної техніки у 80-х роках визначилась нова тенденція розвитку інформаційно-обчислювальної техніки - створення локальних обчислювальних мереж LAN (Local Area Network) різноманітного призначення. Локальна обчислювальна мережа - це комунікаційна мережа, яка забезпечує в межах деякої обмеженої території взаємозв’язок для широкого кола програмних продуктів. Вона підтримує зв’язок між ЕОМ, терміналами, обладнанням, забезпечує сумісне використання ресурсів.
Спочатку локальні обчислювальні мережі створювалися для наукових цілей з метою сумісного використання загальних ресурсів. Це пояснювалось тим, що в багатьох випадках широко розповсюджені персональні комп’ютери не забезпечували створення та функціонування достатньо потужних автоматизованих інформаційних систем через недостатність власних ресурсів. Для таких автоматизованих інформаційних систем необхідно було застосовувати потужніші комп’ютери - сервери , які дозволяли б концентрувати мережні ресурси і були б розраховані на ефективну роботу в мережі для сумісного використання користувачами. Сьогодні найпоширенішими стають локальні обчислювальні мережі комерційного призначення.
Переваги використання локальної обчислювальної мережі.
Наявність в офісі, конторі, установі (підприємстві, цеху) локальної обчислювальної мережі створює для користувачів принципово нові можливості завдяки об’єднанню прикладних систем персональних комп’ютерів та іншого обладнання мережі. Впровадження локальної обчислювальної мережі дозволяє персонально використовувати обчислювальні ресурси всієї мережі, а не тільки окремого комп’ютера, створювати різноманітні масиви управлінської, комерційної та іншої інформації загального призначення, автоматизувати документообіг в цілому. З’являються можливості колективного використання різних спеціалізованих засобів та інструментів для вирішення певного кола професійних задач (наприклад, засобів машинної графіки, підготовки звітів, відомостей, доповідей, публікацій та інших документів). Крім організації внутрішніх служб, локальна обчислювальна мережа дозволяє розгорнути зовнішні по відношенню до організації такі служби, як телексний (телетайпний) зв’язок, поштова кореспонденція, електроні дошки оголошень, електронні газети, тощо, а також підтримує вихід в глобальні (регіональні) мережі та користування їх послугами.
З розширенням бізнесу виростають витрати на офісні приміщення. При виконанні більшого обсягу робіт організації вимушені розширювати штати, що в свою чергу приводить до необхідності розширення площ. Це примусило деякі організації за кордоном розпочати експерименти з виконанням певних робіт вдома (наприклад, ввід даних чи бухгалтерський облік). Завдяки під’єднанню домашнього персонального комп’ютера спеціаліста до комп’ютерної мережі компанії через регіональну мережу для цього працівника зникає необхідність кожного дня відвідувати організацію.
Повністю увібрала в себе особливості сучасної інформатики техніка телеконференцій. Учасники телеконференцій можуть користуватися необхідними базами даних, а у випадку необхідності здійснювати автоматизоване опрацювання інформації. Поряд з цим мережі надають можливість проводити відеоконференції, які дозволяють влаштовувати сумісні зустрічі партнерів з різних кінців світу. Формування технологій відеоконференцій неможливе без широкосмугових ліній зв’язку, телебачення, комп’ютерних інформаційних мереж. Зображення і звук від відеокамер і мікрофонів, під’єднаних до комп’ютера, передаються кожному учаснику наради і виводяться на монітори і динаміки їх комп’ютерів. Такі конференції дозволяють зекономити значні кошти і час, що витрачаються на дорогу.
Визначення локальної обчислювальної мережі.
Як випливає із назви, локальна комп’ютерна мережа є системою, яка охоплює відносно невеликі віддалі. Міжнародний комітет IEEE802 (Інститут інженерів по електроніці і електротехніці, США), що спеціалізується на стандартизації в галузі локальних комп’ютерних мереж, дає наступне визначення цим системам: “Локальні комп’ютерні мережі відрізняються від інших видів мереж тим, що вони звичайно обмежені невеликим географічним районом, таким, як група поруч розташованих будівель, і, в залежності від каналів зв’язку здійснюють передачу даних в діапазонах швидкостей від помірних до високих з низьким рівнем помилок .” Значення параметрів району, загальна протяжність, кількість вузлів, швидкість передачі і топологія локальної обчислювальної мережі можуть бути різними, але комітет IEEE802 обмежує використання в локальних мережах кабелів довжиною до кількох кілометрів, підтримки декількох сотень станцій різноманітної топології при швидкості передачі інформації порядку 1-2 і більше Мбіт/с”.
Локальні комп’ютерні мережі – це системи розподіленої обробки даних і, на відміну від глобальних та регіональних комп’ютерних мереж, охоплюють невеликі території (діаметром 5-10 км) всередині окремих контор, банків, бірж, вузів, установ, науково-дослідних організацій і т.д. При допомозі загального каналу зв’язку локальна мережа може об’єднувати від десятків до сотень абонентських вузлів, що включають персональні комп’ютери, зовнішні запам’ятовуючі пристрої, дисплеї, друкуючі і копіюючі пристрої, касові і банківські апарати, інтерфейсні схеми та інші. Локальні мережі можуть під’єднуватися до інших локальних і великих (регіональних або глобальних) мереж ЕОМ за допомогою спеціальних шлюзів, мостів і маршрутизаторів, які реалізуються на спеціалізованих пристроях або на персональних комп’ютерах з відповідним програмним забезпеченням.
Відносно невелика складність і вартість локальних обчислювальних мереж, основу яких складають персональні комп’ютери, забезпечують широке використання їх в сферах автоматизації комерційної, банківської та інших видів діяльності, діловодства, технологічних і виробничих процесів, для створення розподілених управлінських, інформаційно-довідкових, контрольно-вимірювальних систем, систем промислових роботів і гнучких промислових виробництв. В більшості випадків успіх використання локальних мереж обумовлений їх доступністю масовому користувачу, з одного боку, і тими соціально-економічними наслідками, які вони вносять в різноманітні види людської діяльності з іншого. Якщо на початку своєї діяльності локальні мережі здійснювали обмін міжмашинною і міжпроцесорною інформацією, то на наступних стадіях свого розвитку вони дозволяють передавати, в доповненні до цього, текстову, цифрову, графічну і мовну інформацію. Завдяки цьому почали з’являтися центри машинної обробки ділової (документальної) інформації - наказів, звітів, відомостей, калькуляцій, рахунків, листів і т.д. Такі центри об’єднали певну кількість автоматизованих робочих місць і стали новим етапом на шляху створення в майбутньому безпаперових технологій для застосування в керівних, фінансових, облікових та інших підрозділах. Це дозволило відмовитись від громіздких, незручних і трудомістких карткових каталогів, конторських і бухгалтерських книг та іншого, замінивши їх компактними і зручними комп’ютерними носіями інформації - магнітними і оптичними дисками, магнітними стрічками і т.д. У разі необхідності можна легко отримати копію документа на паперовому носії.
Види класифікацій локальних обчислювальних мереж.
Широка і постійно зростаюча номенклатура локальних обчислювальних мереж, мережні програмні продукти і технології покладають на потенційного користувача складну задачу вибору потрібної системи з великої кількості існуючих. Сьогодні в світі нараховується десятки тисяч різних локальних обчислювальних мереж і для їх розгляду корисно мати систему класифікації.
Усталеної класифікації локальних мереж поки що не існує, але для них можна виявити певні класифікаційні ознаки за:
призначенням;
типом використовуваних ЕОМ (Електронна обчислювальна машина);
організацією управління;
організації передачі інформації;
топологією;
методах теледоступу;
фізичних носіях сигналів;
управлінню доступом до фізичного середовища передачі і так далі.
Розглянемо деякі з них.
Класифікація за призначенням. За призначенню локальні обчислювальні мережі можна розділити на: керуючі (організаційними, технологічними, адміністративними та іншими процесами), інформаційні (інформаційно-пошукові), розрахункові, інформаційно-розрахункові, обробки документальної інформації і так далі.
Класифікація за типом використовуваних в мережі ЕОМ. За типом використовуваних в мережі ЕОМ локальні мережі можна розділити на однорідні і неоднорідні. Прикладом однорідної локальної обчислювальної мережі може служити мережа DECNET, в яку входять ЕОМ тільки фірми DEC. Часто однорідні локальні обчислювальні мережі характеризуються і однотиповим складом абонентських засобів, наприклад, тільки комплексами машинної графіки або тільки дисплеями. Неоднорідні локальні обчислювальні мережі містять різні класи ЕОМ (мікро-, міні-, великі) і різні моделі всередині класів ЕОМ, а також різне абонентське обладнання.
Класифікація за організацією управління. За організацією управління однорідні локальні обчислювальні мережі в залежності від наявності (або відсутності) центральної абонентської системи діляться на дві групи. До першої групи відносяться мережі з централізованим управлінням. Для таких мереж характерні велика кількість службової інформації і пріоритетність під’єднаних до моноканалу станцій (по розміщенню або прийнятому пріоритету). В загальному випадку локальна обчислювальна мережа з централізованим управлінням (не обов’язково на основі моноканалу) має централізовану систему (ЕОМ), яка керує роботою мережі. Прикладний процес центральної системи організовує проведення сеансів, зв’язаних з передачею даних, здійснює діагностику мережі, веде статистику і облік роботи. В локальній обчислювальній мережі з моноканалом центральна система реалізовує, також, загальну ступінь захисту від конфліктів. При виході із ладу центральної системи вся локальна обчислювальна мережа зупиняє роботу. Мережі з централізованим управлінням відрізняється простотою забезпечення функцій взаємодії між ЕОМ в локальній мережі і, як правило, характеризуються тим, що більша частина інформаційно-обчислювальних ресурсів концентрується в центральній системі. Застосування локальної мережі з централізованим управлінням доцільне при невеликому числі абонентських систем. У тому випадку, коли інформаційно-обчислювальні ресурси локальної мережі рівномірно розподілені по великому числу абонентських систем, централізоване управління малопридатне, оскільки не забезпечує потрібну надійність мережі і призводить до різкого збільшення службової (управлінської) інформації. В цьому випадку доцільно застосовувати локальні мережі з децентралізованим або розподіленим управлінням. В цих мережах всі функції управління розподілені між системами мережі. Однак, для проведення діагностики, збору статистики і проведення інших адміністративних функцій, в мережі використовується спеціально виділена абонентська система або прикладний процес в такій системі. В децентралізованих локальних обчислювальних мережах на основі моноканалу у порівнянні з централізованими ускладнюються проблеми захисту від конфліктів, для чого застосовуються багаточисленні тракти, що враховують суперечливі вимоги надійності і максимального завантаження моноканалу. Одна із найрозповсюдженіших децентралізованих форм управління передбачає два рівні захисту від конфліктів. На першому рівні сконцентровані функції, що визначають активність моноканалу і блокування передачі у випадку виявлення будь-якої активності. На другому рівні виконуються складніші функції аналізу системних затримок, які управляють моментами початку передачі інформації якійсь із підсистем локальної мережі.
Класифікація за формуванням передачі інформації. По формуванню передачі інформації локальні мережі поділяються на мережі з маршрутизацією інформації і селекцією інформації. Взаємодія абонентських систем з маршрутизацією інформації забезпечується визначенням шляхів передачі блоків даних по адресах їх призначення. Цей процес виконується всіма комунікаційними системами, що знаходяться в мережі. При цьому абонентські системи можуть взаємодіяти по різних шляхах (маршрутах) передачі блоків даних, а для скорочення часу передачі здійснюється пошук найкоротшого по часу маршруту.
В мережах з селекцією інформації взаємодія абонентських систем проводиться вибором (селекцією) адресованих їм блоків даних. При цьому всім абонентським системам доступні всі блоки даних, що передаються в мережі. Як правило, це пов’язано з тим, що локальна мережа з селекцією інформації, будується на основі моноканалу.
Класифікація за топологією мережі (порівняльна таблиця можливостей). Топологія, тобто конфігурація з’єднання елементів в локальних мережах, притягує до себе увагу більше, ніж інші характеристики мережі. Це пов’язано з тим, що саме топологія багато в чому визначає основні властивості мережі, наприклад, такі, як надійність (живучість), продуктивність та інші. Механізм передачі даних, допустимий в тій чи іншій локальній мережі, багато в чому визначається топологією мережі. По топологічних ознаках локальні мережі поділяються на мережі з довільною, кільцевою, деревовидною конфігурацією, мережі типу “загальна шина” (моноканал), “зірка” та інші.
Зіркоподібна топологія передбачає з’єднання каналів приєднаних до різних абонентів в одній точці, яка називається центральним вузлом.
Кільцева топологія передбачає послідовне з’єднання абонентів з каналами передачі даних, внаслідок чого утворюється замкнуте кільце. Кожен абонент відіграє роль ретранслятора повідомлення з невеликою часовою затримкою.
Магістральна (шинна) топологія реалізується у вигляді пасивного моноканалу (магістралі). Ця топологія найпоширеніша. Вона використовується у випадку, коли інформація передається рідко (в порівнянні з можливостями комп’ютерів), дані комплектуються в пакет, дістають адресу і після того, як магістраль стане доступною, відбувається передача повідомлення.
Таблиця 1.
Порівняльні характеристики топології обчислювальних мереж.
Рисунок 1 Магістральне з’єднання (шинна топологія).
Рисунок 2 Кільцеве з’єднання
Рисунок 3 Ієрархічне з’єднання
Рисунок 4. З’єднання типу зірка.
Рисунок 5 З’єднання клієнт-сервер
Глобальна мережа – це об'єднання комп'ютерів, розташованих на великій відстані для загального використання світових інформаційних ресурсів.
Найбільшою глобальною мережею є Інтернет, яка дозволяє здійснювати комп'ютерний зв'язок між усіма континентами світу. Глобальна мережа інтернет має апаратні, програмні та інформаційні ресурси.
Створення мережі ARPANET (60-ті роки), розробка IP-протоколу. ARPANET — мережа американського військового відомства, що стала попередницею мережі Інтернет.
Поява локальних мереж (70-ті роки), використання IP-технології.
Інтерне́т (пишеться з великої літери, від англ. Internet, дослівно — «міжмережа») — Міжмережжя, система об'єднаних комп'ютерних мереж глобального загальнолюдського суспільства, яка в наш час покриває практично всю поверхню земної кулі.
Інтернет — це всесвітня комп’ютерна мережа, що є сукупністю різнорідних комп’ютерних мереж та окремих комп’ютерів, яка використовує стек протоколів TCP/IP для передачі інформації між користувачами.
Складовими Інтернету є мережі різного масштабу: великі національні магістральні мережі, багато регіональних і локальних мереж.
Mережі, які є складовими Інтернету, поширюються на великі відстані та можуть перекривати одна одну, тому будь-яка пара вузлів пов’язана між собою не одним, а багатьма каналами зв’язку, завдяки чому Інтернет забезпечує стійкий зв’язок. При руйнуванні частини мережі пакети інформації можуть обходити ушкоджені ділянки.
Комп’ютери, які працюють у мережі Інтернет, називаються вузлами (іноді хостами). Інтернет взагалі можна уявити як множину вузлів, кожен з яких зв’язаний каналами зв’язку з іншими. Серед вузлів є такі, що надають послуги іншим комп’ютерам — сервери. Наприклад, під час отримання електронної пошти ви звертаєтесь до поштового серверу, бажаєте переглянуть будь-яку Web-сторінку – зв’язуєтесь з певним Web-сервером.
Апаратні ресурси глобальної мережі – це під'єднанні до Інтернету комп'ютери, канали передавання даних і мережеве обладнання. Під'єднавши свій комп'ютер до інтернету, користувач використовує апаратні ресурси того комп'ютера, який забезпечує це під'єднання.
Програмні ресурси Інтернету – це програми, за допомогою яких забезпечується функціонування мережі.
Інформаційні ресурси Інтернету – це документи, які зберігаються на вузлових серверах глобальної мережі. Ці ресурси можуть бути відкритими або закритими.
Перелік інформаційних ресурсів Інтернету:
Гіпертекстова система WWW (World Wide Web)
Електронна пошта
Віддалений доступ до мережі
Тематичні конференції Usenet
Розмова в мережі або IRC (Internet Relay Chat)
Голосове спілкування і відео конференції
FTP (File Transfer Protocol – протокол передавання файлів).
СЛУЖБИ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ (розглянемо детальніше)
На даний момент найпопулярнішими службами Інтернету є:
ВЕБ
Всесві́тня павути́на (англ. World Wide Web, скорочено: WWW; також: всемережжя, веб або тене́та) – найбільше всесвітнє багатомовне сховище інформації в електронному вигляді: десятки мільйонів пов'язаних між собою документів, що розташовані на комп'ютерах, розміщених на всій земній кулі. Вважається найпопулярнішою і найцікавішою службою мережі Інтернет, яка дозволяє отримувати доступ до інформації незалежно від місця її розташування.
Основні особливості. В наш час, найбільш бурхливо прогресуюча компонента мережі Інтернет. Користувачі автоматично переходять від однієї бази даних (сайту) до іншої за допомогою гіперпосилань. Кількість серверів WWW постійно зростає, а швидкість росту WWW навіть більша ніж у самої мережі Internet. WWW – найрозвиненіша технологія Internet, вона вже стала масовою. Перспективи розвитку – необмежені.
WWW – інформаційна система, якій не можна дати конкретного визначення. Наведемо лише деякі з епітетів, якими вона може бути позначена: гіпертекстова, гіпермедійна, розподілена, інтегруюча, глобальна. Нижче буде показано, що слід розуміти від кожною з цих властивостей у контексті WWW.
Принцип роботи. WWW працює за принципом клієнт-сервер: існує велика кількість серверів, які за запитом клієнта надають йому гіпермедійний документ. Такий документ складається із частин з різним представленням інформації (текст, графіка, звук, відео, тривимірні об’єкти тощо). В ньому кожен елемент може бути посиланням на інший документ чи його частину. Такі посилання в WWW організовані так, що кожний інформаційний ресурс в глобальній мережі Internet однозначно адресується, а надісланий сервером документ може посилатися на інші документи на цьому ж сервері, чи на документи на інших комп’ютерах Internet. При цьому користувач не помічає цього і працює з усім інформаційним простором Internet, як з єдиним цілим. Посилання WWW вказують не тільки на документи, специфічні для самої WWW, але й на інші сервіси і інформаційні ресурси Internet. Більш того, більшість програм клієнтів WWW (браузер) не просто розуміють такі посилання, а є додатково програмами-клієнтами відповідних сервісів: FTP, Gopher, новин мережі Usenet, електронної пошти і т. і. Таким чином, програмні засоби WWW — універсальні для різних сервісів Internet, а сама інформаційна система WWW грає інтегруючу роль.
Основні вживані терміни Всесвітньої павутини. Наведемо роз’яснення деяких термінів, які використовуються в WWW.
HTML (hyper text markup language, мова розмітки гіпертексту). Це формат гіпермедійних документів, які використовують в WWW для представлення інформації. Цей формат описує вміст документу, його структуру, а також його зв’язки з іншими документами. Зовнішній вигляд документа на екрані користувача визначається навігатором — якщо користувач працює за графічним або текстовим терміналом, у кожному випадку документ на екрані матиме різний вигляд. HTML виконує інтегруючу роль для елементів гіпермедійного документа. Імена файлів у форматі html, як правило, закінчуються на html (або мають розширення htm у випадку, якщо сервер працює під Windows). URL (uniform resource locator, універсальний вказівник на ресурс). Таку назву носять словесні посилання на будь-які інформаційні ресурси Internet. До ресурсів Internet можна отримувати доступ і за IP-адресою певного комп'ютера. HTTP (hypertext transfer protocol, протокол передачі гіпертексту). Таку назву носить протокол, за яким взаємодіють клієнт та сервер WWW для передавання гіпермедійного документа клієнту.
WWW — сервіс прямого доступу, який потребує повноцінного підключення до Internet. Він вимагає швидких ліній зв’язку для документів, що містять багато графічної або іншої нетекстової інформації. Коли швидкості нижчі, втрачається частина переваг, які зробили WWW таким популярним.
Веб 2.0
Розвиток WWW останнім часом значним чином здійснюється шляхом активного впровадження нових принципів та технологій, які отримали спільну назву Веб 2.0. Сам термін Веб 2.0 вперше з’явився в 2004 році та покликаний ілюструвати якісні зміни в WWW на 2-му десятилітті його існування. Веб 2.0 є логічним вдосконаленням Веб. Головною особливістю Веб 2.0 є покращення та пришвидшення взаємодії веб-сайтів з користувачами, що призвело до стрімкого зростання активності користувачів. Це проявилось у:
участі в Інтернет-спільнотах (зокрема, в форумах);
розміщенні коментарів на сайтах;
ведення персональних журналів (блогів);
розміщення посилань у WWW.
Веб 2.0 запровадив активний обмін даними, зокрема:
експорт новин між сайтами;
активна агрегація інформації зі сайтів.
використання API для відокремлення даних сайту від самого сайту
З точки зору реалізації сайтів Веб 2.0 підвищує вимоги до простоти та зручності сайтів для звичайних користувачів та націлений на стрімке падіння кваліфікації користувачів у близькому майбутньому.
Таким чином, Веб 2.0 зафіксував перехід WWW від одиничних дорогих комплексних рішень до сильно типізованих, дешевих, легких у використанні сайтів з можливістю ефективного обміну інформацією. Основними причинами такого переходу стали:
критична нестача якісного інформаційного наповнення;
потреба активного самовисловлення користувача в WWW;
розвиток технологій пошуку та агрегації інформації в WWW.
Перехід до комплексу технологій Веб 2.0 має такі наслідки для глобального інформаційного середовища WWW. Зокрема:
успішність проекту визначається рівнем активного спілкування користувачів проекту та рівнем якості інформаційного наповнення;
сайти можуть досягати високої успішності та рентабельності без великих капіталовкладень, за рахунок вдалого позиціонування в WWW;
окремі користувачі WWW можуть досягати значних успіхів в реалізації своїх ділових та творчих планів в WWW без наявності власних сайтів;
поняття персонального сайту поступається поняттям "блог", "авторська рубрика";
з'являються принципово нові ролі активного користувача WWW (модератор форуму, авторитетний учасник форуму, блогер).
Приклади Веб 2.0. Наведемо кілька прикладів сайтів, що ілюструють технології Веб 2.0 і, фактично, змінили середовище WWW. Це зокрема:
LiveJournal.com — глобальна спільнота блогерів;
eBay.com — Інтернет-аукціон зі саморегульовною спільнотою;
WikiPedia.org — найбільша в світі енциклопедія;
ODP (dmoz.org) — найбільший каталог сайтів, котрі редаговані людиною.
Facebook.com — глобальна соціальна мережа;
Gmail.com — один із найпопулярніших сервісів електронної пошти;
Крім цих проектів, існують інші проекти, які формують сучасне глобальне середовище і базуються на активності своїх користувачів. Сайти, наповнення та популярність яких формуються в першу чергу не зусиллями та ресурсами їх власників, а спільноти користувачів, зацікавлених в у розвитку сайту, складають новий клас сервісів, які визначають правила глобального середовища WWW.
1.1.ВЕБ-ФОРУМИ
Форум — інтернет-ресурс, популярний вид спілкування в інтернеті. На форумі створюються теми для спілкування, що робить його кращим за чат. Всі, кого цікавить певна інформація, можуть зручно й швидко переглянути її на форумі. На форумі є адміністратори (власники форуму) та модератори (обслуговуючий персонал, який стежить за виконанням установлених правил і порядку). Форуми можуть бути присвячені програмному забезпеченню, автомобілям, футбольній команді і т. д.
Веб-форум — це клас веб-застосунків для організації спілкування відвідувачів веб-сайту. Термін відповідає значенню початкового поняття «форум». Форум пропонує набір розділів для обговорення. Робота форуму полягає у створенні користувачами тем у розділах і можливістю обговорення всередині цих тем. Окремо взята тема, по суті, являє собою тематичну гостьову книгу. Найпоширеніше ділення веб-форуму: розділи→теми→повідомлення.