2.2 Об’єкти адміністративно-правових відносин

Під терміном „об’єкт” (від лат. „objectum” – „предмет”) у філософії розуміється те, що протистоїть суб’єктові в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. У свій час поняття об’єкта марксистсько-ленінська філософія визначала як предмет пізнання і впливу людини (суб’єкта) [37]. В юридичних науках цей термін застосовується досить часто, але має свій специфічний зміст. Призначенням визначення того чи іншого об’єкта правовідносин є розкриття змісту певних правовідносини, з’ясування того, заради чого суб’єкти вступають у правові відносини, реалізовуючи свої права й обов’язки. Незважаючи на те, що об’єкт є сталим елементом будь-яких правовідносин, з чим погоджується переважна більшість науковців, його теоретичне визначення не є одноманітним, що пов’язано, насамперед, з вузьким та широким його розумінням науковцями, ототожненням з предметом правовідносин тощо. Відтак, проблема визначення об’єкта правовідносин належить до числа найбільш дискусійних у теорії права.

Аналіз існуючих точок зору вчених з цього питання надав змогу дійти висновку про вузьке та широке розуміння об’єкта правовідносин. Так, прихильники вузького розуміння об’єкта правовідносин відстоюють єдиний об’єкт, широкого – визначають множинність об’єктів правовідносин. У науковій літературі можна також зустріти спроби об’єднання вузького та широкого розуміння об’єкта правовідносин, коли фактичну правомірну поведінку називають юридичним об’єктом правовідносин (або предметом правовідносин), а пов’язані з цією поведінкою різні матеріальні та духовні блага – матеріальним об’єктом. Прихильники вузького розуміння об’єкта правовідносин зазначають, що ним є поведінка зобов’язаної особи або ті фактичні суспільні відносини, на які правовідношення впливає [37]. Прихильники широкого розуміння об’єктами правовідносин називають такі матеріальні та нематеріальні блага: 1) речі; 2) продукти духовної творчості (результати авторської, винахідницької та ін. діяльності); 3) особисті нематеріальні блага (ім’я, честь, достоїнство); 4) дії (стримування від дій); 5) результати дій суб’єктів правовідносин. Наприклад, прихильниця широкого розуміння правовідносин О.Ф. Скакун розрізняє такі види об’єктів правовідносин: 1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо; 2) послуги виробничого і невиробничого характеру – виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та ін.; 3) продукти духовної та інтелектуальної творчості: твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп’ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом; 4) особисті немайнові блага: життя, здоров’я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи.

У науковій літературі об’єкт правовідносин визначається як: 1) матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки; 2) дія (бездіяльність), яка мала місце до виникнення правовідносин; речі, продукти духовної творчості, дії (бездіяльність), а також особисті нематеріальні блага [3]; 3) той предмет навколишнього світу, матеріальне або нематеріальне благо, з приводу якого (у відношенні якого) склалося правовідношення; 4) матеріальні й духовні блага, за допомогою яких задовольняються інтереси правомочної сторони правовідносин; 5) різні блага, що прагнуть отримати суб’єкти, стани, яких вони прагнуть досягти, поведінка, яку вони чекають отримати від зобов’язаних суб’єктів і т. ін. [18]; 6) явище зовнішнього світу, яке здатне задовольнити інтерес особи, що виступає у вигляді речі, послуги, продукту духовної творчості або особистого нематеріального блага, заради якого і діють суб’єкти правовідносин у рамках своїх юридичних прав та обов’язків [25]; 7) те, з приводу чого існує правовідношення, те, на що спрямовано суб’єктивні права і юридичні обов’язки сторін [33]; 8) те реальне благо, на використання або охорону якого спрямовані суб’єктивні права і юридичні обов’язки [19]; 9) поведінка учасників правовідносин (дії, утримання від дій) [14]; 10) визначені матеріальні та духовні блага, визнані державою за допомогою законів і здатні задовольняти інтереси суб’єктів правовідносини [5].

Є.В. Курінний визначає об’єкт публічного права та об’єкт адміністративного права. Так, під об’єктом публічного права вчений розуміє структурну складову єдиного об’єкта права, в якій домінують групи публічних потреб та інтересів, що мають або повинні мати відповідну нормативно-правову регламентацію і безпосередня реалізація яких відбувається за обов’язкової участі органу, наділеного публічно-владною компетенцією. Під об’єктом адміністративного права він розуміє систему однорідних суспільних потреб та інтересів, реалізація яких здійснюється в межах владно-управлінської діяльності або адміністративно-правового захисту і потребує відповідної нормативно-правової регламентації. Є.В. Курінний акцентує на тому, що внутрішня побудова об’єкта адміністративно-правових відносин характеризується дворівневою конструкцією, допоміжна частка якої пов’язана з поведінкою суб’єктів зазначених відносин, а головний рівень складають узагальнені потреби та інтереси, що вже мають адміністративно-правову регламентацію і реалізуються за допомогою відповідних норм [29].

Деякі вчені порушують питання про необхідність виокремлення поряд з поняттям „об’єкт правовідносин” поняття „предмет правовідносин”. Так, М.В. Карасьова говорить про виділення категорії „предмет правовідносин” у випадках, коли питання про об’єкт не має практичного значення, оскільки він (об’єкт) у деяких випадках є невіддільним від самої діяльності суб’єктів і вичерпується характеристикою матеріального змісту правовідносин [19]. Наприклад, Л.В. Коваль виділяє лише предмет адміністративно-правого відношення, розуміючи під ним те, на що спрямовано права (правові інтереси суб’єктів); поведінку (дії, утримання від дій); об’єкти матеріального та нематеріального характеру [21].

Об’єктом правовідносин, у тому числі й адміністративно-правових, є поведінка учасників цих відносин, тобто суб’єктів (дії, утримання від дій). Дії суб’єктів правовідносин можуть здійснюватися заради різноманітних правових інтересів. Це можуть бути речі, матеріальні цінності, продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага, а саме: здоров’я, гідність людини, моральність та ін. Відтак, можна дійти висновку про те, що якщо об’єктом правовідносин є поведінка суб’єктів цих відносин (дії, утримання від дій), наприклад розгляд звернень громадян, передача державного майна, винесення постанови, накладення дисциплінарного стягнення тощо, то об’єкти матеріального (нематеріального) характеру, тобто майно, речі, є нічим іншим, як предметом цих правовідносин. Предмети правовідносин можуть бути матеріальними і нематеріальними. До матеріальних належать різні предмети споживання, їхнє придбання і використання; гроші, засоби виробництва; фізичний стан людини (здоров’я, особиста недоторканність). До нематеріальних предметів можна віднести продукти інтелектуальної творчості, честь, достоїнство людини, її морально-психологічний стан, національну самобутність і т. ін.